Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

непосвячених. Християнські розписи склепів — це зображення для обмеженого кола одновірців, які належали до заможних прошарків суспільства.

У Херсонесі відкрито десяток склепів із ранньохристиянськими розписами. У боспорських містах склепи з такими розписами поки невідомі. Лише в Царському кургані наявні окремі християнські сюжети. Це можна пояснити тим, що на Боспорі християнство рано приймають правителі держави. Тож не було підстав примушувати християн вшановувати язичницьких богів, а зі своєю релігією тулитися в підземних молельнях. Стиль і боспорських, і херсонеських розписів мав східне походження і був близьким до східногрецького живопису. Переважають орнаментальні та символічні образи, тоді як людські фігури трапляються рідко і мають другорядне значення.

Орнаменти були близькі до античної традиції. Християнські розписи рясніють зображеннями гірлянд з листя зі стрічками на кінцях, квітами і деревами з плодами, хвойними з шишками. Усі ці зображення використовувалися в античних розписах і мали своє релігійне значення, однак у контексті християнства були прив’язані до властивих догм і уявлень про блаженне життя достойних християн після смерті. В античній релігії лаврові вінки і гірлянди — символи перемоги, стрічки на вінках — святкові процесії та жертвоприношення на честь богів, чаша і виноград використовувалися в культі Діоніса, шишки хвойних були пов’язані з містеріальними культами, які також давали надію на краще життя після смерті. Усі ці символи були близькі для нащадків грецького населення, що давало можливість їм легше засвоїти християнське вчення. У ранньохристиянському мистецтві зображення лози і винограду з’являється з IV ст. н. е.

У склепах і ранньохристиянських храмах часто зображали чашу. Вона символізувала таїнство Причастя, а також Хрещення. Обидва обряди були пов’язані з догматом про вос­кресіння і життя душі після смерті. Чашу в Херсонесі зображали біля входу в поховальну камеру, а також на мозаїчній підлозі храму. Посудина, з якої п’ють павичі або інші птахи, була типовим образом в оздобленні ранніх церков. Це символізувало споживання вчення Христа. Птахи уособлювали душі, чаша або виноград — ідею про плоди божественного вчення і зв’язок з Причастям.

Не менш символічним було зображення голуба. Це був символ невинності і чистоти, саме він після потопу з гілкою (з доброю звісткою) повернувся в Ноїв ковчег. У ранніх християн голуб був символом душі та миру, що ототожнювався з раєм. Цей птах втілював політ душі і праведника, і мученика. У розписах склепів павич був символом безсмертя і воскресіння. Найчастіше їх зображали в V–VI ст.

У херсонеських склепах трапляються також зображення свічок. Климент Александрійський називав хрещення освітленням, через яке людина споглядає святе світло Бога як джерела світла. Через те до ранньохристиянської символіки входив також світильник, що століттями використовувався до появи свічок. Саме зображення світильника вже було символом світла, Бога і раю. На світильниках часто зображали інші християнські символи, зокрема й самі хрести.

Хрест використовувався в символіці багатьох народів давнини, в християн він з’являється на побутових речах і в монументальному мистецтві доволі пізно. Найдавнішим зображенням розп’яття Христа вже повністю сформованого типу вважається хрест на Євангелії 586 р. Мініатюрними розп’яттями вірні користуються з кінця VI ст. Та це не означає, що хрест не використовувався раніше.

На ранньохристиянських надгробках Херсонеса і Таврики вирізався не хрест, а чотирипелюсткові розети, вписані в коло. Це могли бути стилізовані символи хреста. Хрест як надгробок використовувався в Херсонесі та навколишніх землях з V–VІ ст. На Боспорі хрест як символ належності до християнства був у вжитку вже в ІV ст. Тут християнство поширювалося швидше.

Дивлячись на художнє оформлення стін поховальних склепів, можна сказати, що саме місце поховання християн розглядали як райське житло померлих. Сюжети склепів Херсонеса з рослинними мотивами, птахами, звірами втілювали біблійний рай. Художні прийоми, що тут використовувалися, створювалися в Антіохії, Сирії та Палестині протягом V і VI ст. Тобто розписи позначені впливом східних областей Римської імперії, де на відміну від Риму, переважав орнаментальний живопис. Живопис ранньохристиянських поховальних камер, зокрема й відкритих на півдні України, не був просто декоративним, він був наповненим вищим релігійним змістом. Бог зображувався за допомогою символів. З листа Ніла Синайського, написаного близько 400 р., зрозуміло, що храми у східній частині імперії були вкриті зображеннями різних тварин і рослин, які сприяли віддаленню вірних від всього земного і символізували біблійні оповіді. У зображених ландшафтах були присутні тварини і споруди, а люди на розписах із ІV до початку VІ ст. відігравали другорядну, допоміжну роль. Такими були і головні християнські святині Константинополя — храм Св. Апостолів і Свята Софія, збудовані за імператора Юстиніана І (527–565 рр.).

Однак херсонеське і боспорське християнство відзначається впливом не Константинополя, а Сходу — Сирії та Палестини. Північнопричорноморські міста століттями протягом усієї античності підтримували різносторонні контакти з малоазійськими містами. Зокрема, в Херсонесі є ранні сліди наявності вшанування св. Фоки, покровителя мореплавства і виноградарства, тісно пов’язаного зі Сінопою. Припускають існування його храму в Портовому районі міста. На заході центром поширення ранньохристиянського мистецтва був Рим, а на сході імперії — Александрія, Антіохія і Ефес. І там, і там антична традиція була доволі сильною. І там, і там вже давно частину населення становили не лише греки чи латиняни, а «варвари».

Тож античні центри Північного Причорномор’я, проживаючи всі перипетії історії, відчули їхній вплив, що відобразився у витворах мистецтва, збережених до нашого часу.

Монетна справа

Михайло Відейко

Упродовж кількох сотень років еллінські колонії продукували монети, без яких у ті часи складно було вибудувати економічну систему. Власне, на час заснування полісів над Понтом на історичній батьківщині кружальця стандартної ваги з бронзи, срібла та золота вже були буденним явищем. Налагодження їх виготовлення за новим місцем проживання вимагало лише часу, адже всі необхідні технології були відомі. Слід було нагромадити потрібну кількість металу, виготовити певне обладнання, призначити відповідальних — і можна було починати.

Уже понад два століття на берегах Понта збирають монети давніх міст та держав. У музеях та приватних колекціях є тисячі знахідок, над вивченням яких працювало кілька поколінь вчених. Саме їхній невтомній праці ми завдячуємо більшості відомостей про монетну справу тих часів, про технології, організацію випуску монет, а також захопливу історію монетної справи у Північному Причорномор’ї, до якої упродовж кількох століть долучилися славні міста Тіра, Ольвія, Херсонес (і деякі інші), Боспорське царство, а з часом — навіть володарі скіфів та сарматів. Тож розглянемо загальні відомості про технології карбування монет, а також особливості монетної справи регіону на прикладі двох полісів, Ольвії та Херсонеса, а також Боспорського царства.

Технології давніх майстрів та матеріали для виготовлення монет

У давні часи для виготовлення монет використовували дві основні технології: литво та карбування. У першому випадку слід було підготувати форму для відливку. Найпростіше — керамічну, коли у сирій глині робили відбиток з уже готової монети. Слід було лише виготовити перший зразок. Цей спосіб, досить простий у виконанні, створював кілька проб­лем.

По-перше, виготовлення зразка — прототипу невеликих розмірів. Однак враховуючи майстерність давніх ювелірів, з цим вони цілком могли впоратися. По-друге, вага виробу. Це мав бути не просто зливок, а зливок певної ваги. Над цим треба було попрацювати, але використання керамічних форм мало один недолік: глина при висушуванні зменшується в розмірі, і, відповідно, зменшуватимуться не лише розміри, а й вага виробу. Отже, литво підходить переважно тоді, коли вага чи розміри виробу суттєво не впливають