Майкл Крайтон - Загублений світ

інший рекс і вдарив трейлер своїм писком. Підвіска зарипіла від удару.

Тепер два тиранозаври по черзі били трейлер з обох боків. Малкольма й Гардінг кидало з одного боку в інший. Сара намагалася втримати рівновагу, але при кожному ударі її збивало з ніг. Підлога шалено нахилялася від кожного удару. Зі столів злетіло лабораторне обладнання. Розбилося скло.

І раптом удари припинилися. Запала тиша.

Бурмочучи, Малкольм встав на одне коліно. Він визирнув у вікно і побачив задню частину тулуба одного з тиранозаврів, який рухався вперед.

— Що ж робити? — прошепотів він.

Затріскотіло радіо. Почувся голос Торна:

— Іяне, ви там? Іяне!

— Вимкни його, заради Бога, — прошепотіла Сара.

Малкольм дотягнувся до ременя, прошепотів: «Ми в порядку» — і вимкнув рацію.

Сара рачки полізла вперед, до біологічної лабораторії. Він поліз слідом за нею і побачив, як великий тиранозавр дивиться крізь вікно на прив’язаного малюка. Тиранозавр тихо зарохкав.

Потім зупинився, глянув у вікно і знову рохнув.

— Вона хоче забрати малюка, Іяне, — прошепотіла Сара.

— Ну то й заради Бога, — сказав Малкольм, — я не проти.

Вони тулилися на підлозі, намагаючись не потрапити в поле зору тварини.

— Як ми його передамо?

— Не знаю. Може, за двері випхаємо?

— Я не хочу, що вони на нього наступили, — сказала Сара.

— Чи не все одно? — сказав Малкольм.

Тиранозавр у вікні кілька разів рохнув, а потім довго й загрозливо загарчав. Це була велика самиця.

— Capo…

Але вона вже стояла обличчям до динозавра і почала говорити м’яким, заспокійливим голосом:

— Все гаразд… Зараз… З малюком все добре… Я просто хочу розв’язати ці ремені… Можеш спостерігати за мною…

Голова за вікном була настільки величезною, що заповнила усю раму. Сара бачила, як під шкірою на шиї пульсують могутні м’язи. Щелепи трохи ворухнулися. Її руки тремтіли, коли вони розстібнула ремені.

— Все добре… Твій малюк в порядку… Дивися, все добре…

Присівши біля її ніг, Малкольм прошепотів:

— Що ти робиш?

Вона відповіла, не змінюючи свого м’якого, заспокійливого голосу:

— Я знаю, що це звучить божевільно… Але з левами це працює… Іноді… Ось… Твій малюк вільний…

Сара розгорнула ковдру, і зняла кисневу маску, весь час спокійно говорячи:

— Тепер все, що мені потрібно зробити… — Вона взяла малюка на руки. — Це віддати його тобі…

Раптом голова самки хитнулася назад і врізалася у скло, що вкрилося білим павутинням тріщин. Сара не могла бачити крізь нього, але помітила рух тіні, а потім пролунав другий удар, що вибив скло повністю. Сара впустила дитину на стіл і відскочила саме в той момент, коли голова залізла у трейлер. Писком самиці побігли струмки крові від розбитого скла. Але потім вона стала делікатнішою у своїх рухах. Вона понюхала дитину, починаючи з голови і повільно рухаючись тілом. Потім понюхала «гіпс» і лизнула його язиком. І нарешті торкнулася грудей дитини нижньою щелепою. Вона довго стояла у такій позі, не рухаючись. Лише повільно кліпала очима, дивлячись на Сару.

Лежачи на підлозі, Малкольм побачив, як через край столу почала крапати кров. Він почав вставати, але вона притиснула його голову вниз. І прошепотіла:

— Тс-с-с…

— Що відбувається?

— Вона прислухається, чи б’ється в нього серце.

Тиранозавр гмикнув, роззявив пащу і, ніжно притримуючи немовля між своїми щелепами, повільно витягнув голову назовні крізь розбите скло.

Він поклав дитину на землю, і вони вже не могли її бачити. А потім нахилив голову, зникнувши з їхнього поля зору.

Малкольм прошепотів:

— Він прокинувся? Малюк прокинувся?

— Т-с-с-с!

Ззовні почувся звук, схожий на сьорбання. Він переривався м’яким, гортанним гарчанням. Малкольм побачив, як Сара нахилилася вперед, намагаючись глянути у вікно. Він прошепотів:

— Що там?

— Вона облизує його. І штовхає писком.

— І?

— І все. Вона просто продовжує це робити.

— А що з малюком?

— Нічого. Він просто перевертається з боку на бік, ніби мертвий. Скільки морфіну ми йому востаннє вкололи?

— Не знаю, — відповів він. — Звідки мені знати?

Малкольм лежав на підлозі, прислухаючись до сьорбання та гарчання. І нарешті, після того як, здавалося, минула ціла вічність, почувся пронизливий писк.

— Він прокидається, Іяне! Малюк прокидається!

Малкольм став на коліна і глянув у вікно — якраз у той момент, коли самка понесла малюка у своїй пащі до краю галявини.

— Що вона робить?

— Думаю, забирає його назад.

У полі зору з’явився другий дорослий, який ішов слідом за першим. Малкольм і Сара дивилися, як два тиранозаври відходили від трейлера, рухаючись через галявину. Малкольм розслаблено опустив плечі.

— Ще трохи, і все… — сказав він.

— Так. Ще трохи. — Вона зітхнула і витерла кров на руці.

На вишці Торн натиснув кнопку передачі на рації:

— Іяне! Ви там? Іяне!

— Може, вони вимкнули радіо, — сказала Келлі.

По металевому даху залопотів дрібний дощ. Левін у своїх окулярах дивився в бік обриву. Спалахнула блискавка, і Торн спитав:

— Ти бачиш, що там роблять тварини?

— Я бачу, — сказав Едді.— Схоже… схоже, ніби вони йдуть геть. — Всі почали радіти.

Лише Левін залишався мовчазним і дивився крізь свої окуляри. Торн повернувся до нього.

— Все добре, Ричарде? Все нормально?

— Взагалі-то я так не думаю, — відповів Левін. — Боюся, ми зробили серйозну помилку.

Малкольм спостерігав за відходом тиранозаврів крізь розбиту шибку. Поруч із ним була мовчазна Сара. Вона не відривала очей від тварин.

Почав падати дощ; вода стікала з уламків скла. Вдалині загуркотів грім, і небо тріщиною розпанахала блискавка, висвітливши гігантських тварин, які залишали галявину. Біля найближчого великого дерева вони зупинилися і поклали маля на землю.

— Навіщо вони це роблять? — сказала Сара. — Вони мають повертатися до гнізда.

— Не знаю, можливо…

— Можливо, малюк мертвий, — сказала вона.

Але ні, коли знову спалахнула блискавка, вони побачили, що дитина рухається. Малюк все ще був живий. Вони почули пронизливий вереск, коли один з дорослих взяв його в зуби і обережно поклав у розвилці гілок дерева високо над землею.

— О ні,— сказала Сара, похитавши головою. — Це помилка, Іяне. Це все помилка.

Самиця ще трохи пововтузилася з дитинчам, влаштовуючи його зручніше. Потім повернулася, роззявила пащу і заревіла.

Самець заревів у відповідь.

А тоді обидві тварини щодуху помчали до трейлера через галявину.

— Боже мій, — тільки й вимовила Сара.

— Готуйся, Capo! — крикнув Малкольм. — Нам буде непереливки!

Приголомшливий удар підкинув обох у повітря. Сара закричала, впавши на підлогу. Малкольм вдарився головою і теж упав; перед очима в нього закружляли зірки. Тиранозаври заревіли і знову врізалися в трейлер.

Він почув крики Сари: «Іяне! Іяне!». А потім трейлер перевернувся на бік. Малкольм відвернувся; навколо нього на друзки розліталося