Теодор Драйзер - Американська трагедія

років три тому вони звідти переїхали. Цими днями я одержав листа від мами. Вона пише, що в них усе гаразд.

— Так ви листуєтеся з нею? Це дуже добре.

М-с Гріфітс посміхнулася Клайдові; він усе більше її цікавив: їй сподобалася його зовнішність. Він був такий витончений, так добре поводився і, головне, був такий схожий на’ її власного сина, що спочатку вона навіть дещо злякалася, а потім зацікавилась. Може, Клайд був трохи вищий, кращої будови і тому здавався красивішим за Гілберта, але вона ніколи не погодилася б визнати це. Гілберт часто бував нестерпним і зарозумілим навіть з матір'ю, і в його поводженні було більше звичного удавання, ніж справжньої ніжності, але в її очах він все ж був енергійний, здібний юнак, який уміє обстоювати себе і свої думки. Клайд був лагіднішим, невиразнішим, невпевненішим. Її син, певно, успадкував свою енергію від батька та родичів по її лінії. Клайд, мабуть, дістав деяку слабкість характеру в спадщину від цих незначних людей — своїх батьків.

Вирішивши, таким чином, це питання на користь синові, м-с Гріфітс збиралася розпитати Клайда про його сестер та братів, але в цю мить увійшов Семюел Гріфітс. Оглянувши Клайда, який підвівся при його появі, проникливим поглядом і знайшовши, що він цілком пристойний, в усякому разі зовні, Гріфітс-старший сказав:

— А, от і ви! Сподіваюся, вас і без мене влаштували тут як слід?

— Так, сер, — відповів Клайд шанобливо, з легким поклоном. Він почував, що знаходиться в присутності одного з великих світу цього.

— Ну, от і чудово. Сідайте, сідайте! Дуже радий, що все гаразд. Я чув, ви тепер у декатирувальній? Не дуже приємне місце, але починати добре саме звідти, знизу! Інколи і найкращі люди починають так. — Він усміхнувся і додав: — Мене не було в місті, коли ви приїхали, а то б я побачився з вами.

— Так, сер, — відповів Клайд; він не наважувався сісти до того часу, поки м-р Гріфітс не опустився в широке крісло біля дивана.

У смокінгу і крохмальній сорочці з чорним галстуком, — костюмі, такому несхожому на форму чікагського клубу, — Клайд ще більше сподобався Гріфітсу, ніж при першій зустрічі, і зовсім не здався незначним і нікчемним, яким змальовував його Гілберт. Проте Семюел Гріфітс відчув, що Клайд недосить наполегливий, йому бракує ділових якостей, які він вважав необхідними; йому хотілося б бачити племінника сильнішим і енергійнішим. Це було б більш по-гріфіт-сівському і, напевно, більше припало б до серця Гілбертові.

— Подобається вам ваша робота? — спитав Гріфітс поблажливо.

— Так, сер, тобто, вірніше сказати, не дуже, — відверто відповів Клайд. — Та це не має значення. Для початку, по-моєму, всяка робота хороша.

Він думав у цю хвилину, що добре було б справити на дядька враження людини, здатної на щось краще, і через те що Гілберта тут не було, він знайшов у собі сміливість відповісти щиро.

— Оце правильна думка, — сказав Семюел Гріфітс, дуже задоволений. — Я знаю, це не зовсім приємна ділянка нашого виробничого процесу, але для початку необхідно ознайомитися з нею. І, звичайно, в наші дні в жодній справі не можна висунутися зразу, на це потрібен час.

Тут Клайд в думці запитав себе, чи ж надовго його ще залишать у похмурому підвалі під сходами.

Поки він роздумував про це, ввійшла Майра; вона з цікавістю глянула на нього і дуже зраділа, що він зовсім не такий неінтересний, яким змальовував його Гілберт. Вона помітила в погляді Клайда якусь дивну нервозність, вияв не то благання, не то тривожного переляку, і це відразу зацікавило її; може, вона відчула в ньому щось близьке, своє: адже вона й сама користувалася не дуже великим успіхом у товаристві.

— Це твій двоюрідний брат Клайд Гріфітс, Майра, — сказав недбало Семюел, коли Клайд підвівся. — Той самий молодий чоловік, про якого я казав тобі. Моя дочка Майра, — додав він, звертаючись до Клайда.

Клайд уклонився і, потискуючи холодну, трохи мляву рукуМайри, відчув, що вона відповідає йому щирішим, дружнішим потиском, ніж усі інші.

— Сподіваюся, ви не шкодуєте, що приїхали сюди, — привітно почала вона. — Ми всі любимо наш Лікург, але після Чікаго, я думаю, він здався вам досить мізерним. — Вона посміхнулася.

Клайд, який почував себе дещо офіціально і натягнуто в присутності своїх знатних родичів, відповів їй церемонним «дякую вам» і вже ладен був сісти, але в цей час відчинилися двері, і ввійшов Гіл-берт Гріфітс. (Перед цим на вулиці було чути шум мотора, що замовк якраз біля головного входу).

— Одну хвилину, Долдж! — гукнув він комусь у двері. — Я зараз! — Потім, повернувшись до своїх, він додав — Пробачте, я зразу ж повернуся. — І швидко попростував до сходів, що вели на верхній поверх.

Через хвилину він повернувся і, за звичаєм, кинув на Клайда льодовий, зневажливий погляд, від якого Клайдові й на фабриці завжди ставало не по собі. На Гілбертові було світле в яскраву смужку пальто для автомобільної їзди, перехоплене поясом, чорна шкіряна кепка і великі шкіряні рукавиці з крагами, які надавали йому майже військового вигляду. Холодно вклонившись Клайдові і сказавши: «Здрастуйте», він підійшов до батька і поблажливо поклав руку йому на плече:

— Привіт, тату. Хелло, мамо! Дуже шкода, але я не можу посидіти сьогодні з вами. Ми з Долджем і Юстісом тільки що приїхали з Амстердама по Констанцію та Жакеліну і зараз їдемо до Бріджменів. Але я повернуся на ранок. У всякому разі буду завтра в конторі. Сподіваюсь, у вас усе гаразд, містер Гріфітс? — додав він, звертаючись до батька.

— Так, мені нема на що скаржитись, — сказав батько. — А ти, здається, маєш намір веселитися всю ніч?

— Зовсім ні,—відповів Гілберт, не звертаючи ніякої уваги на Клайда'.— Я просто хотів сказати, що коли не зможу повернутись до другої години, то переночую де-небудь, от і все.

Він знову ласкаво поплескав батька по плечу.

— Будь ласка, не мчи так швидко, як завжди, — попросила м-с Гріфітс. — Це ж небезпечно.

— П’ятнадцять миль на годину, мамо, п'ятнадцять миль на годину, я знаю правила! — Гілберт зверхньо усміхнувся.

Клайд не міг не помітити, яким поблажливим і авторитетним тоном Гілберт розмовляє з батьком. Ясно, що й тут, як і на фабриці, він — значна персона, на думку якої всі зважають. Мабуть, він ні до кого, крім батька, не почував особливої пошани. «До чого ж зарозумілий», подумав Клайд.

Певно, це чудово — бути сином багатої людини і легко, без жодного зусилля посісти ось таке становище, поводитися так гордовито, користуватися такою владою і