Автор невідомий - Народні казки - Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

— Еге, який ти розумний, — каже лисиця. — Готове і дурень буде їсти. Я дуже тяжко ловила рибу. Іди й ти собі налови.

— Я не знаю, де і як ловити, — каже вовк.

— Я тебе навчу, — погодилася лисичка-кума.

І повела лисичка вовка ловити рибу. А там біля села текла річка. А в річці люди зробили ополонку і звідти носили воду. Лисиця привела вовка до ополонки і каже:

— Сідай тут, хвіст опусти у воду і приспівуй собі: «Ловися, рибко, мала й велика! Ловися, рибко, мала й велика!». Але скоро не витягуй хвоста, посиди, щоб якнайбільше наловилося.

Сидить вовк, сидить. Попробував хвіст тягнути, а хвіст уже замерзає у воді. Він думає собі: «Ще не тягну, бо мало наловилося. Ще потримаю». Як посидів зо дві години, а хвіст так і примерз до води. Тягне вовк, тягне — ніяк витягнути не може. Сіпає хвостом то в один бік, то в другий — нічого не виходить. І мусив вовк сидіти до рана. Вранці люди ідуть по воду, видять — на льоду вовк — і давай кричати:

— Вовк! Вовк!

Похапали в руки палиці, довбні, вила, хто що міг, обступили вовка і так били, що той ледве вирвався і без хвоста втік до лісу. Відтоді лисичка-кума більше не зустрічалася зі своїм кумом-вовком.

Як поспішала черепаха

Зібрались якось у неділю вранці ведмідь, осел, заєць та черепаха і рішили горілку пити. Скинулись у шапку по грошу, і комусь треба по горілку йти.

— Побіжить заєць! — вигукнув ведмідь.

— Ні, - каже заєць, — краще нехай осел принесе, бо я по дорозі всю горілку вип’ю. Хіба ви не пам’ятаєте — «Заєць у хмелю»?…

Всі подивилися на осла. Але той теж відмовляється:

— Я старий, дурний. Мене відразу одурять. Он ведмідь нехай іде. Він розумніший і сильніший за мене.

— Та я теж вайлуватий, неповороткий. Ще не дістанеться мені, - викручується ведмідь. — Ось черепаха піде.

А тій однаково, чи в хаті сидіти, чи надворі бути. Взяла гроші й вийшла.

Нема годину, дві. Уже й за півдня перевалило. Заєць, осел та ведмідь не витримали і давай черепаху на всі лади лаяти та проклинати…

Аж тут відкриваються двері і роздається голос ображеної:

— Якщо ви мене будете ще так обзивати різними словами непристойними, то я й зовсім не піду!..

Як постраждали заєць, собака і кінь

Іде заєць степом і плаче. Зустрічає його лев:

— Чого ревеш, косий?

— Та ти ж знаєш, що я косий. А тут трапилось таке нещастя: наїхало начальство, а я на нього глянув, а йому здалося, що я косо глянув. От мене і звільнили…

Погорював разом з зайцем лев та й пішов собі далі. Раптом і зустрічає собаку. Іде бідолашка зажурений, мало не плаче.

— Що з тобою сталось, старий друже?

— Та служив я у хазяїна кілька років. А тут приїхали до нього знатні гості, і мені треба було лизнути, а я гавкнув… От мене і вигнав хазяїн.

Пішов далі лев і зустрів коня. Бідолаха ледве ноги волочить і гірко плаче.

— Що сталося, коню? — питає лев.

— Нічого особливого… Працював я собі потихеньку і горя не знав. Та на моє нещастя прислали осла з дипломом. От я і на пенсії.

Як добре, що такого не буває межи людьми…

Як птахи гуртом орали

Це скоїлось давно-давно, ще як скоро утворився світ. А тоді на землі почали з’являтися різні рослини, ліси; вода то й давно вже була, і тварини були вже, а чоловіка, як-то кажуть, Бог ще не зробив.

От тварини і почали самі господарювати на землі. Злізлись вони в одно місце, всі до гурту і почали розмовляти, як жить їм у світі і що їсти.

От виступив на цім зібранні журавель та й каже: «Ось я вам розкажу, як ми будем господарювати. Перше всього, — сказав журавель ведмедю, — піди у цей маленький лісок, який тільки ще почав рости, і зломи величезну криву гілляку і принеси сюди».

За кілька хвилин це було зроблено.

А другим сказав журавель птицям — перепелиці, деркачу (тому деркачу, що по болотах літає) і орлиці, які все-таки знають більше в господарстві: «Буде вам робота. Тепер виберіть з себе найздоровших тварин, які могли б тягти рало». Це так сказав журавель.

Усе це було зроблено.

Поробили з лика упряж і вирушили в поле орати. Запряглось, правда, тварин пар двадцять. Але не треба забувати й того, що між ними були не всі згожі, а були й вороги проти цього. От ці вороги нарадилися встати темної ночі і пішли й побили кілки там, де мається орать; тільки так побили низько кілки, що й незамітно.

Повставали господарі рано і вирушили у поле орать. Старший господар — журавель — вийшов зі свого гнізда та й каже: «Тепер назначимо, хто буде воли вести і хто буде борозну рівно одводить і так далі. Перепелиця буде поводатором, щоб рівну борозну провести. Деркач буде погоничем першим при перепілці, а орлиця буде підганять задні пари при ралі. А я сам буду плугатарем».

І всі стали тоді до роботи, як журавель сказав.

Як видно, тоді була земля тверда і зарощена. Закректали всі до роботи, аж рало тріщить.

От перепелиця прямує, рівну борозну веде. І дійшла перепелиця до першого кілка, що вночі вороги позабивали, та й стала кричать: «Тут пеньок! Тут пеньок! Тут пеньок!» А деркач як стояв недалеко від перепелиці, то й питає: «Де-де? Де-дер! Де-де?» А орлиця, що була коло задніх тварин, то спиняє: «Тпр! Тпр! Тпру!» А журавель — господар, плугатар — цього не второпав, що там діється впереді, та як розсердиться, як крикне: «Турли! Турли!..»

Ех, ті бідолашні тварини як захватять рало, як зачепляться за пеньок — так і розламали те рало!.. І хто куди попав почав тікать.

Отак орали землю перші орачі.

Як птахи обирали собі царя

Гусак каже: «Я — птиця роду хорошого і коліна високого; можу над всею птицею буть царем».

А чапля це почула та й каже: «Гусю, гусю, ти тільки гильготиш, а царем не можеш буть, бо ти всього боїшся. А я, чапля, роду хорошого і коліна високого, то мені буть царем!»

А чайка, почувши це, й каже: «Чапле, чапле! Ти по болоту ходила, жаби ловила, ти — жабоїдка, ракоїдка; не тобі буть царем, а мені: я — роду хорошого і коліна великого!»

А горобець