Оксана Дмитрівна Іваненко - Рiднi дiти

— Ти тільки швидше читай, а то ж мене дівчатка лаятимуть, що я спочатку малим виділяю.

— Хіба я мала? — навіть образилася Тоня. — Я ж середня.

— Ну, все-таки. І Ася, і Роза вже піонерки, а ти ще ляльками граєшся.

Тоня почервоніла.

— А хіба піонеркам не можна ляльками гратися? — спитала вона так серйозно, що Каті стало навіть шкода дівчинки.

— Ні, я не знаю, хіба є таке правило? — чистосердо призналася вона.

— Знаєш, я просто люблю вигадувати різне життя, — пояснила Тоня.

— Я розумію,— раптом сказала Катя. — Але я люблю щось таке вигадувати, щоб можна було самій і зробити. Ти знаєш, мені й досі дивно, що ми можемо щось вигадати, вирішити і зробити! Я ніяк не звикну до цього.

— Ти ж завжди щось робиш,— з захопленням сказала Тоня. — І садок, і стінгазети, і всі свята, і рада дружини — ти скрізь і ні від чого не відмовляєшся. От інші починають і кидають, а ти ні, — все по-справжньому робиш.

— Знаєш, це я все перевіряю,— одверто, але так ніби під секретом сказала Катя. — Це я все перевіряю, що ми насправді можемо зробити.

Адже ж я піонерка. Навіщо ж тільки називатися? — Вона усміхнулася — розмова почалася!.. — От ти прочитаєш книжку про Гулю Корольову. Вона була справжня піонерка і вже якщо поставить собі мету — обов'язково досягне.

— А мене ще не скоро можуть у піонери прийняти? — потупивши очі, несміливо спитала Тоня і знову почервоніла. Справді, куди ж! От тільки-но ляльками бавилась, а тут в піонери! — Ти думаєш, я ще дуже несвідома?

— Ні, я так зовсім не думаю,— щиро сказала Катя.— Навпаки, я думаю, що зовсім скоро приймуть, і я ще думаю, що ти зможеш допомогти нам із стінгазетою і журналом. Чому тільки старші? Треба, щоб і середні в усьому допомагали. І я думаю, ви вже цілком виросли, щоб вас прийняли в піонери. Тільки, звичайно, треба підготуватися, треба ж знати, що таке піонер, для чого вступають у піонерорганізацію.

— А ти розкажи,— пошепки попросила Тоня.

Світланка була ще мала. Ну, просто мала. Вона теж слухала Катю і Машеньку, але її щиро більш цікавив весь ритуал: як прийматимуть, що треба казати, чи одразу пов'яжуть червоний галстук. Їх готували до вступу разом, чотирьох середніх дівчат — Тоню, Світланку, Зіночку і Надю.

А про підслухану гру Катя розповіла Лені і Ліні Павлівні, і раптом всі втрьох почали згадувати, як колись давно-давно святкували їхні іменини.

— Все-таки нам ще встигли справляти,— з сумною усмішкою сказала Лена. — А от середнім і малятам — зовсім ні... не встигли... Я пам'ятаю, Зінин день був у серпні, а числа, звичайно, не пам'ятаю. Треба буде в серпні їй щось подарувати.

— Про Світланин тепер мати згадає,— сказала Катя.— А мій був у березні. Я в березні народилася. 15 березня.

— І мій у березні, я ніколи й не згадувала за цей час,— сказала Ліна Павлівна. — Це ж уже скоро. Що подарувати тобі, Катю, га?

— Ну, от ніби я напросилася, — почервоніла Катя. І щоб повернути розмову на інших, сказала: — А от коли день народження Тоні, зовсім невідомо. Правда, можна вигадати,— додала вона раптом.

А все до кінця вигадала Марина Петрівна.

Спочатку вона зібрала виховательок і порадилася з ними. Потім зібрала старших дівчат, і те, що дівчата почули, було дуже веселе!

— Ми вирішили святкувати іменини всіх наших дітей,— сказала вона,— вірніше, день народження. Але ж ви самі знаєте — більшість із вас не пам'ятає, особливо малята. Проте ми завжди можемо вибрати відповідний день. От, наприклад, Тоню цими днями приймуть у піонери. Хіба не може цей день бути і днем її народження?

— Ой, як добре! — зраділа Лена.

— Із цього року вона завжди відзначатиме цей день, все своє життя. Будемо вважати, що саме в цей день їй мине десять років. Про Зіночку ми вже знаємо — вона народилася у серпні, а Надя, казав її старший брат, у липні. Ми зможемо їхній день святкувати разом. А разом з Тонею ми влаштуємо й іменини Каті, адже і ти в березні народилася. Згода, дівчатка? І саме на канікули.

Дівчатка були в захопленні, вони верещали, посхоплювалися з місць. Тільки Катя дуже почервоніла і сказала:

— Та й Ліна Павлівна ж іменинниця. На другий день після мене!

— А-а! — протягла Марина Петрівна і так подивилася на Ліну Павлівну, наче спіймала її на гарячому. — Про себе вона змовчала! Гаразд! Буде в нас три іменинниці і пироги трьох сортів!

Це хіба педрада? Обмірковували, які подарунки приготувати, які плаття пошити, які пироги пекти, кого запросити в гості.

— Я не вестиму протоколу, я просто все по-хазяйському запишу! — сказала Ліна — секретар педради.

— Ні, обов'язково голосувати! Я, наприклад, за пироги з яблуками! — аж залилася сміхом Машенька.

— Дівчата, не пустуйте,— спинила їх Марина Петрівна, але їй самій було весело дивитися на них. І Машенька, і Ліна з таким палом сперечалися з Оленою Іванівною, чи одягати