Корнелія Функе - Володар драконів

Він тягнув його все далі в гори. Бен намагався не дивитися вниз. Якщо спочатку він боровся з гострими кігтями, то тепер відчайдушно чіплявся за них, боячись, щоб птах його не випустив, побачивши більш спокусливу здобич.

На спині в Лунга у нього ніколи не паморочилася голова, але безпорадно метлятися у повітрі, не маючи під собою ніякої опори, — це було зовсім інша справа.

Отже, його зжере цей гігантський птах. Чесно кажучи, такого завершення подорожі він не очікував. Бен міцно стискав зуби, але все одно вони у нього цокотіли. Від пронизливого вітру чи від страху — він сам до пуття не знав. Раптом гігантський птах підлетів до розколини скелі, злетів над нею і випустив Бена з пазурів.

Хлопчик скрикнув — і гепнувся у величезне гніздо, що стирчало на верхівці скелі, як кошлатий вінець. Воно було сплетене зі стовбурів вирваних із корінням дерев. Усередині, на товстій підстилці з пір’я, сиділо пташеня. Воно широко роззявило дзьоб і привітало матір хрипким карканням, але та вже розвернулася і полетіла на пошуки нової здобичі.

Пташеня різко повернуло майже голу голову і голодними очима глянуло на Бена.

— Хай йому грець! — Прошепотів Бен. — От халепа!

Хлопчик у відчаї роззирнувся. У нього була лише одна можливість врятуватися від голодного дзьоба. Він схопився і став продиратися крізь пір’я підстилки до краю гнізда.

Пташеня злобно закаркало, побачивши, що здобич від нього тікає. Воно потяглося до Бена дзьобом. На щастя, воно ще не вміло підводитись, а лише завалювалося на бік. Хлопчик тим часом з останніх сил заліз під пір’я і поповз під ними, аж поки дотягнувся пальцями до краю гнізда. В ту хвилину, коли він пролазив між рятівними стволами, пташеня вхопило його за ногу. Бен відчайдушним зусиллям вирвав ногу з гострого дзьоба і проліз у сплетіння стовбурів.

Пташеня засмикало головою з несподіванки, незграбно витягнулося і затарабанило дзьобом по краю гнізда. Але Бен сховався так глибоко між гілками, що дзьоб до нього не діставав. Пташеня било дзьобом все лютіше, дроблячи на друзки цілі стовбури, але поки він пробивався до сховку Бена, той переповзав до наступного. Гострі гілки мало не прокололи його наскрізь.

Вони роздерли йому одяг і подряпали обличчя, але це було краще, аніж стати здобиччю голодного дзьоба.

Коли розлючене пташеня вже розшматувало край гнізда до половини, Бен раптом почув рик. Він котився ущелинами так голосно і гнівно, що пташеня злякано закрутило голою шиєю. «Це Лунг! — подумав Бен. — Точно!» Серце його закалатало сильніше, тепер вже з радості. Потім він почув, як хтось вигукнув його ім’я.

— Сірчана шкурко! — загорлав він. — Сірчана шкурко, я ту-у-у-ут! Тут, нагорі!

Пташеня смикнуло головою і знову подивилося в його бік. І все ж таки Бен наважився визирнути зі свого сховища, щоб розглянутися довкола. Лунг був неподалік. Він стрімко летів до величезного гнізда. На спині у нього сиділа Сірчана шкурка, розмахуючи кулаками.

— Ми тут! — кричала вона. — Не дай себе зжерти!

Змахуючи могутніми крилами, Лунг опустився на край гнізда, зовсім поряд із тим місцем, де переховувався між стовбурами Бен. Пташеня злякано відсахнулося. Воно хрипло каркало і загрозливо роззявляло дзьоб. Бен із жахом помітив, що Лунг не набагато більший за пташеня. Але коли те знову потяглося дзьобом до Бена, дракон вишкірив зуби і загарчав так загрозливо, що пташеня на якийсь час залишило свої спроби.

Бен протискувався між стовбурами, аж поки висунув голову біля лап Лунга.

— Мій юний пане! — вигукнув Мухоніжка, схиляючись до нього зі спини дракона. — Чи ви цілі?

— Цілий поки що! Але якимсь дивом! — Сірчана шкурка стрімголов скотилася зі спини Лунга і потягнула Бена за руку.

Гілки чіплялися за одяг хлопчика, але Сірчаній шкурці вдалося звільнити його звідти і затягти до Лунга на спину. Мухоніжка вчепився в куртку Бена, заклопотано дивлячись на небо. Але мати пташеняти поки не поверталася.

Лунг востаннє рикнув на малого, розправив крила і знову злетів у повітря. Він помчав геть як стріла, описав дугу і ковзнув вниз ущелиною. Утім полетіти далеко йому не вдалося.

— Дивіться! — заволав Мухоніжка, тремтячими пальцями вказуючи вперед. — Дивіться! Вона повертається!

Гігантський птах летів просто на них, із гірською козою в пазурах. Кінчики величезних крил чіплялися за скелі.

— Розвертайся! — крикнув Бен до Лунга. — Розвертайся, вона набагато більша за тебе!

Але дракон вагався.

— Лунгу, розвертайся! — гукнула Сірчана шкурка. — Чи ти хочеш зібрати з землі наші останки після того, як поб’єшся з нею?

Позаду закаркало пташеня. Мати відповіла йому лютим криком. Вона кинула свою здобич і понеслася на дракона. Вона летіла просто на нього, скуйовдивши крила і виставивши кігті для атаки. Бен вже бачив білки її очей — і тут Лунг розвернувся.

— Тримайтеся міцніше! — крикнув він. Він каменем полетів униз, туди, де ущелини були занадто вузькими для гігантського птаха.

Мухоніжка злякано озирнувся. Гігантський птах був просто над ними, закриваючи Лунга своєю чорною тінню. Він теж намагався знизитися, але величезні крила зачіпалися об скелі. З гнівним криком він злетів вгору і повторив спробу. За кожного кидка птах трохи наближався до дракона, що рятувався втечею.

Лунг раптово відчув, як слабшають його сили. Крила у нього обважніли, і він втратив орієнтацію.

— Вже не діє! — закричала Сірчана шкурка і потягнулася назад. — Швидше! Флакон! Швидше!

Бен поспішно тицьнув їй в лапу