Наомі Новік - Відірвана від коренів

— Ilmeyon! — Це було заклинання виходу, яким Яга викликала кролика з нори на вечерю.

Кася знову насіла на нього, а потім дерево роздійшлося тріщиною, і я побачив крізь неї обличчя жінки, порожнє, з пустими блакитними очима. Кася досягла в краю розірваної щілини і потягла за край, відірвавши його, і раптом королева почала рухатися, все її тіло випало безвольно з дупла дерева, залишаючи форму тіла жінки позаду, обривки висушеної тканини відпадали від дерева і спалахували на повітрі, навіть коли вона нахилилася через розбитий отвір. Вона зупинилася, зависнувши: її голова не виходила, затримана купою золотого волосся, неймовірно довгого і вирослого в деревині. Кася полоснула мечем вниз по золотій хмарі, і королева відірвалася і потрапила в наші руки.

Вона була важкою і інертною, як колода. Дим і вогонь сплівся над нами разом зі стогоном і тріском гілок: дерево тепер було стовпом вогню. Вогняне серце вимагало випустити його з флакона, і мені здавалося, що я могла його чути, спраглого вийти і приєднатися до полум'я.

Ми подалися геть, Кася відтягнула нас трьох: мене, королеву Ганну, і Дракона. Ми вилізли з-під гілок у безнадійне положення. Сокіл, принц Марек, і ще один солдат билися, стримуючи нападаюих з лютою майстерністю, меч Марека світився тим же білим вогнем, як у Сокола. Останні чотири ходуни підійшли небезпечно близько. Вони зробили раптовий напад; Сокіл відбив їх назад кружляючим батогом вогню, а Марек вибрав одного і стрибнув: він спіймав його за шию однією рукою і обвив чоботами тіло, його нога зачепилася за одну з передніх лап. Він з силою встромив меч вниз між основою шиї і тілом і потягнув убік: ніби точним рухом відтинав прут від живої гілки, і довга вузька голова ходуна з тріском розкололася.

Він дозволив впасти тілу, яке ще посмикувалося, а потім пірнув назад через вмираюче кільце вогню до того, як інші ходуни встигли повернутися до нього. Ще чотири мертві ходуни лежали, розтягнувшись, на землі, убиті тим самим способом: він розробив метод їх вбивств. Але останній ходун майже спіймав його в кінці, і він хитався від втоми. Він відкинув убік шолом. Тоді опустив голову і витер накидкою капаючий піт зі свого лоба, важко дихаючи. Сокіл був поруч з ним, також втомлений до краю. Хоча його губи не переставали рухатися, срібний вогонь навколо його руки горів слабо; білий плащ був забруднений, і курився у тих місцях, де на нього упало палаюче листя. Троє ходунів позадкували, готуючись до ще одного заходу, і він випростався.

— Агнешка, — сказала Кася, підстьобуючи мене, бо я лише тупо витріщалася, і я отямилася. Лише обривки диму танцювали на місці вогню. Я поборолася з своїм диханням, і встигла шепнути,

— Fulmedesh, — або, принаймні, подумала, що сказала це, щоб надати свою форму магії, навіть коли впала вперед і поклала руки на землю. Земля тріснула по лінії, що йшла від мене, і відкрилася під ходунами. Коли вони потрапили в пастку, Сокіл кинув у них вогнем, у розколину, і земля над ними зімкнулася.

Марек повернувся, а потім одразу ж побіг до мене, коли я спробувала підвестися. Він ковзнув у бруд, схопив мене за чобіт і потягнув назад. Срібний богомол налітав на мене з палаючої хмари серце-дерева, його крила були опалені хрустким вогнем, і він шукав можливості для останньої помсти. Я подивився в його золотисті, нелюдські очі; його страшні кігті металися у випадах. Марек плигнув на землю під його живіт. Він підняв свій меч проти шва на панцирі і штовхнув ногу богомола, одну з трьох, що залишилися. Той упав на меч, пронизуючи себе, а тоді спробував піднятися: він дико заметався, намагаючись віднайти рівновагу, і Марек штовхнув його мечем одним остаточним зусиллям і змусив приєднатися до розбурханого полум'я серце-дерева. Він упав там і тепер догорав, знерухомівши.

Марек повернувся і допоміг мені підвестися. Мої ноги тремтіли; все моє тіло била дрож і я не могла втримати себе у вертикальному положенні. Я завжди з сумнівом відносилася до військових історій і пісень про битви: випадкові бої між хлопчиськами на сільському майдані завжди закінчувалися грязюкою, кривавими носами і подряпинами, соплями і сльозами, нічого витонченого або славного, і я не бачила, як додавання мечів та смерті у таку суміш можуть зробити історії кращими. Але я не могла уявити собі жах на зразок цього.

Сокіл побрів, спотикаючись, до лежачого солдата, який згорнувся на землі. Витягнувши флакон якогось еліксиру з сумки на поясі він напоїв солдата і допоміг йому підвестися. Разом вони пішли до третього, з однією рукою, лівою: вони припекли обрубок вогнем, поки той лежав оглушений на землі, дивлячись вгору. Двоє солдатів з тридцяти.

Принц Марек, схоже, не був поранений. Він неуважно витер рукою лоб знову, лише ще більше розмазавши кіптяву по обличчю. Він уже майже віддихався; його груди ще піднімалася і опускалися, але вже легше, я ледве могла встигнути за ним, коли він легко потягнув мене за собою, далеко від вогню в прохолодну тінь дерев на краю галявини. Він не говорив зі мною. Я не знала, чому він тягнув мене: його очі були наполовину засклені. Кася вже була там, Дракон оперся на її плече; вона стояла невідповідно легко під його вагою.

Марек моргнув кілька разів, поки Сокіл і двоє чоловіків теж підійшли до нас, і тільки тоді він зрозумів, що означав вогонь, який охопив серце-дерево, з якого падали почорнілі гілки. Його хватка на моїй руці поставила болючі синці, рубець рукавички врізався в мою плоть, коли я спробувала вирвати руку. Він повернувся до мене і стиснув її ще сильніше, його очі розширилися від гніву і страху.

— Що ти зробила? — гаркнув він на мене, суворо, видихнувши дим, а потім раптом стало дуже тихо.

Королева Ганна нерухомо стояла збоку, освітлена золотими променями від палаючого дерева. Вона стояла як статуя, Кася підвела її на ноги, і руки