Жюль Верн - Діти капітана Гранта

що належить англійцям; острови Чатам, Окленд, Макарі, Кермадек, Макін, Маракі та інші, що також належать англійцям.

– Чудово! – відповів Паганель. – А Нова Каледонія, Сандвічеві острови Менданські острови[68], Паумоту?

– Ці острови перебувають під протекторатом Великої Британії.

– Як Великої Британії? – підскочив Паганель. – Мені здається, що – Франції…

– Франції? – здивовано запитав хлопчик.

– Отакої! – вигукнув Паганель. – То он чому вас навчають у Мельбурнській нормальній школі!

– Так, пане професоре. А хіба це погано?

– Чудово, – відповів Паганель. – Отже, вся Океанія належить Англії. Що ж, продовжимо іспит!

Паганель мав такий здивований і роздратований вигляд, що мимоволі в майора на вустах з’явилась задоволена посмішка.

Іспит тривав.

– Перейдімо до Азії, – сказав географ.

– Азія, – відповідав Толіне, – величезна країна. Столиця її – Калькутта. Головні міста: Бомбей, Мадрас, Сінгапур, Коломбо; острови: Лакадівські, Мальдівські й багато інших. Усі належать Англії.

– Гаразд, гаразд, учню Толіне. А що ви знаєте про Африку?

– В Африці дві головні колонії: на півдні Капська із столицею Капштадтом[69], а на заході англійські володіння з головним містом Сьєрра-Леоне.

– Блискуча відповідь! – вигукнув Паганель, якого почала потішати ця фантастична географія Англії. – Я бачу, що викладання у вас було на найвищому рівні. Що ж до Алжиру, Марокко, Єгипту, то їх, звичайно, пропустили в англійських атласах. Що ж, перейдімо до Америки.

– Америка ділиться на Північну і Південну, – почав Толіне. – В першій Англії належать: Канада, Новий Брунсвік, Нова Шотландія і Сполучені Штати, які очолює губернатор Джонсон.

– Губернатор Джонсон? – вигукнув Паганель. – Наступник великого і доброго Лінкольна, убитого божевільним фанатиком – прихильником рабовласників? Чудово! Ну, а Південна Америка з Гвіаною, Фолклендськими островами, Шетландськими островами, Ямайкою, Тринідадом і так далі й так далі – все це теж належить англійцям? Я не сперечатимуся з тобою про це. Але, Толіне, мені хотілося би знати тепер твою думку, вірніше, думку твоїх викладачів, про Європу.

– Про Європу? – перепитав маленький австралієць, що не розумів, чому географ аж кипить.

– Так, про Європу. Кому належить Європа?

– Європа належить, звичайно, англійцям, – упевнено відповів хлопчик.

– Я і сам так думав, – провадив Паганель. – Але що саме в Європі належить Англії – ось що я хочу в тебе запитати.

– Англійцям належать Англія, Шотландія, Ірландія, Мальта, острови Джерсей, острови Іонічні, Гебридські…

– Молодчина, Толіне! – перебив його Паганель. – Але ж в Європі є інші держави, які ти не згадав, мій хлопчику.

– Які, сер? – запитав той.

– Іспанія, Росія, Австрія, Пруссія, Франція…

– Це провінції, а не держави, – відповів Толіне.

– Отакої! – вигукнув Паганель, зриваючи з носа окуляри.

– Звичайно, провінції. Столиця Іспанії – Гібралтар…

– Чудово! Чудово! Блискуче! Ну, а Франція? Адже я француз, і мені хотілося б знати, кому я належу.

– Франція? Це англійська провінція, – спокійнісінько відповів Толіне. – Головне місто її Кале.

– Кале! – вигукнув Паганель. – Як! Ти вважаєш, що Кале досі належить Англії?

– Звичайно!

– І ти певен, що це столиця Франції?

– Так, сер. І там живе губернатор лорд Наполеон…

Тут Паганель вибухнув нестримним сміхом. Толіне не встиг договорити. Хлопчик не знав, що й думати. Його питали, він відповідав. Але він не винен, що говорив такі нісенітниці, адже він про це навіть гадки не мав. Та юного австралійця це не збентежило. Він із серйозним виразом обличчя вичікував, коли вщухне цей незрозумілий регіт.

– Бачите, – захлинаючись од сміху вимовив майор, – я мав рацію, коли казав, що учень Толіне перевершить вас?

– О так, майоре, – відповів географ. – Он як викладають географію в Мельбурні! Подумати лишень: Європа, Азія, Африка, Америка, Океанія – увесь світ належить англійцям! Хай йому чорт! Тепер зрозуміло, чому тубільці підкоряються англійцям… Ну, Толіне, а місяць? Він також належить англійцям?

– Він обов’язково їм належатиме, – серйозно відповів маленький дикун.

Тут Паганель схопився, відбіг майже на чверть милі од табору й дав волю своєму сміхові.

За його відсутності Гленарван розшукав у своїй дорожній бібліотеці «Короткий курс географії» Семюеля Річардсона, вельми популярну книгу в Англії, в якій містились дещо точніші відомості про земну кулю.

– Візьми цю книгу, дитя моє, – сказав Гленарван маленькому австралійцеві. – Ти отримав неточні відомості з географії, і їх неодмінно слід виправити. Я дарую тобі цю книгу на згадку про нашу зустріч.

Толіне мовчки взяв книгу і став уважно її розглядати, недовірливо похитуючи головою та не наважуючись засунути її до кишені.

Тим часом зовсім стемніло. Була десята вечора. Час уже подумати про відпочинок.

Роберт запропонував своєму другу Толіне половину свого ліжка; маленький тубілець погодився.

А наступного ранку наші подорожні виявили, що австралійського хлопчика вже й слід прохолов.

Чи то він намагався якомога швидше дістатися рідного краю, чи його образив сміх Паганеля, бозна. Та Гелена, прокинувшись, знайшла у себе на грудях свіжий букет мімоз, а Паганель виявив у кишені своєї куртки «Географію» Семюеля Річардсона.

Розділ XIV. Копальні гори Александр

1814 року сер Родерік Імпі Мерчісон, нині президент Королівського географічного товариства в Лондоні, під час вивчення гірського пасма, що простягається з півночі на південь уздовж узбережжя Австралії, дійшов висновку, що воно надзвичайно подібне на Уральський гірський хребет.

А оскільки Уральський хребет золотоносний, то геолог припустив, що коштовний метал можна знайти і в австралійських горах. І він мав рацію. Справді, через два роки Мерчісону з Нового Південного Уельсу надіслали зразки золотої руди. Тоді він зібрав чималий гурт корнуельських рудокопів у золотоносні райони Нової Голландії.

І щойно поширилися чутки про перші золоті знахідки, як до Південної Австралії з усенького світу стали прибувати золотошукачі: англійці, американці, італійці, французи, німці, китайці.

Та лише 3 квітня 1851 року Гаргревс відкрив надзвичайно багаті родовища руди. Так виникло місто Офір, яке швидко розросталося.

Доти нікого не цікавила провінція Вікторія, а тим часом саме їй судилося перевершити за багатством своїх родовищ інші провінції.

Через кілька місяців, у серпні 1851 року, в провінції Вікторія були знайдені перші самородки, і незабаром у її чотирьох округах – Балларат, Овенс, Бендіго і горі Александр – виникли великі копальні. Тут усюди була руда, але на річці Овенс добуванню перешкоджали ґрунтові води, у Баллараті підприємці часто помилялись із розрахунками через нестабільність покладів золота; у Бендіго роботу ускладнював кам’янистий ґрунт, і лише на горі Александр усі умови сприяли видобутку золота. Його оцінювали по 1441 франку за фунт – найкраща ціна на всій земній кулі.

Саме сюди привела тридцять сьома паралель гурт людей, що шукали капітана Гранта.

Весь день 31 грудня мандрівники їхали дуже