Юрій Павлович Винничук - Аптекар

— Ви мене запитаєте, як диявол, у якого немає матеріяльного тіла, може мати тілесні зносини? На це можна відповісти, що він іноді запозичає людський труп або ж формує тіло іншим чином. Якщо жінці збреде така фантазія зайти в тяж від диявола, а це може статися іно з її згоди і за її бажанням, то диявол попередньо перетворюється на жінку-суккуба і з'єднується з чоловіком або ж викликає в чоловіка яке-небудь хтиве сновидіння, під час якого викрадає в нього сім'я і переносить його в лоно жінки, що й спричиняє зачаття.

Іноді диявол, у вигляді інкуба або ж суккуба, злягається з чоловіком або з жінкою, хоч вони й не поклоняються йому і не приносять жертв, яких він зазвичай жадає від чаклунів і чаклунок. Це просто жагучий коханець, в якого немає іншої мети, крім володіння особою, в яку він закоханий. Можна навести безліч прикладів про жінок, яких спокушає диявол-інкуб. Вони спочатку могли протистояти спокусі, але згодом таки улягали його проханням, сльозам і пестощам. Вистояти проти натиску такого шаленого коханця буває дуже важко. Диявол з'єднується не тільки з жінками, але і з кобилицями; він обсипає їх турботами і ласками: заплітає гриву в кіски, що потім неможливо розплести; але якщо вони пручаються, то він їх б'є, шкодить всіляко і зрештою убиває.

— Диявол між нами! Диявол всюди! — раптом підвищив голос священик, а зовсім поруч хтось тихенько пирснув сміхом, я повернув голову і побачив Франца, що затуляв кулаком вуста. Калькбреннер його штурхнув, і той випростався, намагаючись прибрати якомога серйознішої міни. Амалія, мабуть, не слухала проповіді, перебуваючи з примруженими очима у якихось захмарних мріях.

— Оповім я вам, брати мої і сестри, історію білоголової Пелагії, — промовляв священик. — Не так давно жила в нашому місті високоморальна заміжня жінка, про яку всі, хто її знав, говорили тільки гарне. Якось та жінка замовила у пекаря паляницю. Пекар приніс їй готовий хліб і, крім нього, ще й великого коржа дивної форми. Жінка дуже ся здивувала, бо не замовляла коржа, і відмовилася його брати.

„Але ви вже мені заплатили за нього, — відповів пекар, — напевно, ви просто забули про цей корж“.

Знизавши плечима, жінка взяла коржа і разом із чоловіком, малою донькою та служницею з'їла його. А вночі раптом прокинулася від шепотіння, схожого на тихий ніжний свист: „Як засмакував тобі корж?“ Злякана жінка почала ся хрестити, звертаючись до Ісуса й Діви Марії. „Не бійся нічого, — шепотів голос, — я не хочу тобі зла; я готовий на все, аби тобі сподобатися; я полонений твоєю красою, і моє найбільше бажання — насолодитися твоїми обіймами“.

У той же нас вона відчула, що хтось поцілував її у щоку, але так легко і ніжно, мовби торкнувся її лебединий пух. Вона намагалася боронитись, безперервно повторюючи святі імена і хрестячись. Муки тривали з півгодини, а потім спокусник зник. Вранці жінка пішла до свого духівника, який підтримав її у вірі і переконав продовжувати мужній опір, порадивши запастися святими реліквіями.

У наступні ночі повторилися такі ж спокуси з поцілунками, перед якими вона твердо вистояла. Стомлена цими тяжкими і тривалими випробуваннями, вона зважилася звернутися до священиків, які вміють виганяти нечисту силу, щоб переконатися, чи не одержима вона бісом. Священики освятили будинок, покій, ліжко і наказали інкубу припинити свої домагання. Але все дарма! Спокуса продовжувалася: хитрун придурювався, що умирає від любові, плакав, зітхав, щоб зм'якшити жінку, яка за милістю Божою зоставалася непереможеною. Тоді інкуб змінив тактику: він став з'являтися красуні в образі юнака надзвичайної вроди з золотавими кучерями, в одязі багатого венеційця.

Він продовжував її переслідувати навіть на людях і, як то чинять закохані, плакав, посилав повітряні цілунки, словом, робив усе, аби домогтися її прихильності. Вона одна бачила і чула його, для інших же він залишався невидимим. Але що та чесна жінка нізащо не поступалася, то розлючений інкуб викрав у неї срібний хрест зі святими мощами, якого вона завжди носила при собі. Потім почав її жорстоко бити — на її обличчі, руках і тілі з’явилися синці, що за день-два раптом зникали, тоді як природні синці зникають поступово. Бувало, що він перевертав догори дригом усе господарство, трощив горщики й інше начиння, і миттєво відновлював усе в первісному вигляді.

Якось чоловік її запросив своїх друзів на гостину. І коли гості мили руки, раптом зник стіл, миски, тарілки, страви, усі глечики, пляшки і чарки. Гості не могли надивуватися! Але заки вони роззиралися по всіх закамарках, шукаючи, куди воно все зникло, раптом пролунав страшний гуркіт у вітальні, і всі побачили стіл, заставлений розкішним посудом зі стравами, яких раніше тут не було. Під стіною стояв великий креденс із кришталевими, срібними і золотими карафками і кухлями, що були наповнені мадярськими, рейнськими й кіпрськими винами. На кухні у мисках і тарелях лежали страви, ніколи раніше не бачені. Гості вагалися пробувати ці страви, однак, підбадьорені сміливішими; сіли за стіл і взялися за обід, який виявився просто чудовим. Та щойно вони скінчили обідати, і настала черга для товариської бесіди за вином, як усе відразу зникло, і з’явився старий стіл із тими стравами, які були наготовані хазяями. Але гості були такі ситі, що ніхто не захотів вечеряти.

Отже, браття і сестри, це доводить, що диявольська мана не завше буває оманою, і трапляються правдиві диявольські дари. Тії напасті інкубові тривали кілька місяців, аж поки жінка звернулася з молитвою до святої Параскеви і навіть дала обітницю цілий рік носити рясу черниці, маючи надію, що зможе заступництвом святої звільнитися від того лиха. І власне так сталося. Три дні і ночі провела Пелагія в храмі Святої Параскеви П’ятниці, зодягши на себе чернечу рясу. Молилася і била поклони, не бравши до вуст нічого, крім води. А в цей час над церквою раз по раз лускали громи і шмагали блискавки, але четвертого дня Пелагію зустріла погідна днина. Вона, як і обіцяла, проходила увесь ріку