Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

А тепер я вам розповім про те, що найпевніше можна розпізнати в сексуальному житті дитини. Дозвольте мені задля цього ввести термін лібідо. Лібідо, що цілком аналогічне голоду, слід називати силу, з якою виявляється інстинкт — у даному разі сексуальний інстинкт, тоді як у випадку з голодом — харчовий інстинкт. Інші терміни, як-от сексуальне збудження та задоволення, не потребують пояснень. Ми, як ви невдовзі пересвідчитесь, тлумачитимемо головно те, що пов’язане з сексуальною активністю немовлят, і, напевне, у вас виникнуть заперечення. До цих результатів ми дійшли внаслідок аналітичних досліджень, ідучи назад від симптому. Сексуальність уперше виявляється в немовлят у сукупно­сті з іншими життєво важливими функціями. Головний інтерес немовляти спрямований, як ви знаєте, на споживання харчу; коли, нагодоване, воно засинає на грудях, на його обличчі проступає таке щасливе вдоволення, яке згодом з’являється тільки після пережитого сексуального оргазму. Але цього факту мало, щоб будувати на ньому певні висновки. Далі ми помічаємо, що немовля прагне повторювати процес споживання їжі, проте самої їжі не потребує, отже, до цього його спонукає не голод. Ми кажемо, що дитина ссе або смокче задля втіхи, і після такої діяльності вона знову засинає з утіхою на обличчі, показуючи нам, що їй дає задоволення ссання саме по собі. А невдовзі, як відомо, немовля так пристосовується, що засне лише тоді, коли насмокчеться. Вперше на сексуальну природу цієї діяльності вказав один старий педіатр із Будапешта — доктор Лінднер. Люди, що піклуються дитиною, здається, так само оцінюють це ссання, хоч і не мають ніяких теоретичних поглядів. Вони не сумніваються, що дитина ссе лише задля втіхи, вважають це за одну з поганих звичок і, якщо сама дитина не хоче полишити звички, суворими карами змушують дитину відмовитись від неї. Отже, ми дізналися, що немовлята виконують дії, які не мають іншої мети, крім отримання втіхи. Ми гадаємо, що дитина спершу зазнавала втіхи під час годування, а невдовзі навчилась утішатися й без цієї додаткової умови. Отримуване задоволення можна пов’язати лише з ділянкою рота та губів, і ми називаємо ці ділянки тіла ерогенними зонами, а втіху, якої зазнає дитина під час ссання без годівлі, — сексуальною. Проте про слушність таких визначень ще треба дискутувати.

Якби немовля вміло говорити, воно, безперечно, назвало б акт ссання біля материнських грудей найважливішою річчю в житті. І немовля мало б слушність, бо під час цього акту воно задовольняє обидві найголовніші життєві потреби. А потім із психоаналізу ми не без подиву дізнались, яке велике психічне значення зберігає цей акт протягом усього життя людини. Ссання біля материнських грудей — вихідний пункт усього сексуального життя, недосяжний взірець будь-якого пізнішого сексуального задоволення, до якого в скрутні часи повертається фантазія. Материнські груди стають першим об’єктом сексуального інстинкту; я й близько не можу вам передати, яку визначальну вагу має цей перший об’єкт при всіх пізніших виборах об’єкта, який глибокий вплив — у своїх трансформаціях та замінах — він справляє навіть на найдальші сфери нашого психічного життя. Але немовля, переходячи до ссання задля втіхи, зразу ж полишає цей об’єкт і заступає його частиною власного тіла. Дитина смокче палець або свій язик. Таким чином, прагнучи втіхи, вона унезалежнюється від згоди зовнішнього світу, причому завдяки подразненню ще однієї ділянки тіла та втіха посилюється. Але не всі ерогенні зони дають однакову насолоду; це вже важливе відкриття, коли немовля, як повідомляє Лінднер, провівши пошуки на власному тілі, виявляє вкрай чутливу ділянку геніталій, знаходячи таким чином шлях від ссання задля втіхи до онанізму.

Познайомившись із ссанням задля втіхи, вже можна визначити дві найголовніші риси дитячої сексуальності. Вона виявляється у зв’язку з задоволенням найважливіших органічних потреб і стає автоеротичною, тобто дитина шукає і знаходить об’єкти на власному тілі. Те, що найвиразніше проступає під час годування, почасти повторюється при випорожненнях. Ми бачимо, що дитина відчуває втіху при випорожненні прямої кишки та сечового міхура, а невдовзі навчається так виконувати ці процеси, щоб завдяки відповідному подразненню ерогенних зон слизових оболонок діставати якомога більшу насолоду. Як слушно зауважує прониклива Лy Андреас [-Саломе], зовнішній світ тут уперше виступає як перешкода, як сила, ворожа прагненню дитини зазнати втіхи, як перший натяк на дальшу зовнішню і внутрішню боротьбу. Дитина змушена виділяти свої екскрети не тоді, коли їй заманеться, а тоді, коли визначать інші люди. Щоб спонукати дитину зректися цього джерела насолоди, їй пояснюють, що все, пов’язане з видільними функціями, — непристойне, тож треба ховатися від людського ока. Тут дитина мусить уперше пожертвувати втіхою задля прихильної оцінки навколишніх. Адже з самого початку її ставлення до екскретів зовсім інше. Вона не відчуває огиди до своїх фекалій, приймає їх за частину власного тіла й нерадо розлучається з ними, використовує їх як перший «подарунок», щоб відзначити тих осіб, яких дуже цінує. Навіть коли виховання досягає своєї мети й відучує дитину від цих схильностей, вона й далі високо поціновує фекалії як свої «подарунки» і «гроші». А її звитяги при сечовипусканні становлять для неї предмет особливих гордощів.

Я знаю, вам уже давно кортить урвати мене, крикнути мені просто в обличчя: «Досить цих жахіть! Випорожнення — джерело сексуального задоволення, яким користаються навіть немовлята! Фекалії — вартісна речовина, а відхідник — різновид геніталій! Ми цьому не віримо, але тепер ми вже розуміємо, чому педіатри та педагоги якомога далі віджбурнули психоаналіз та його результати!» Ні, шановні добродійки і добродії! Ви просто забули, що я хотів показати вам зв’язок між очевидними фактами дитячої сексуальності і реаліями сексуальних збочень. Чому ви не хочете знати, що у великої кількості дорослих — і гомо-, і гетеросексуалістів — відхідник при статевих стосунках і справді відіграє роль піхви? Що є чимало індивідів, які все життя відчувають насолоду при випорожненні й запевняють, що вона немала? Що ж до цікавості до акту дефекації і задоволення, яке відчувають, спостерігаючи, як випорожняється хто інший, то вам це підтвердять самі діти, коли стануть на кілька років старші і зможуть описати. Звичайно, дітей перед цим не слід систематично залякувати, інакше вони добре затямлять, що їм слід мовчати. Щодо інших речей, у які ви не хочете вірити, я пропоную вам звернутися до результатів аналізу й до прямих спостережень дітей і стверджую, що потрібне неабияке мистецтво, щоб не бачити цього всього або бачити його якось по-іншому. Проте я не матиму заперечень, якщо ви скажете, що спорідненість дитячої сексуальності з сексуальними збоченнями просто очевидна. Адже зрозуміло: якщо в дитини взагалі є сексуальне життя, воно повинно мати збочений характер, бо, крім кількох неясних натяків, дитина зовсім не знає, який існує зв’язок між сексуальністю та продовженням роду. А спільна риса всіх збочень — брак пов’язаності з функцією продовження роду. Адже ми називаємо збоченою будь-яку сексуальну активність, що не спрямована на продовження роду і ставить перед собою як незалежну мету отримання насолоди. Тож тепер ви розумієте, що зламний, поворотний пункт у розвитку сексуального життя — це його підпорядкування цілям продовження роду. Все, що передує цій зміні, і все, що уникло її і служить тільки отриманню насолоди, називають непочесним терміном збочення і як таке зневажають його.

Дозвольте мені далі повести мою