Христина Вілем - Істина крові, Христина Вілем

Андрій повернувся у готель у гарячковому стані, тіло тремтіло і він знав, що це не від страху. Його охопив давно забутий азарт слідчого, який знайшов зачіпку у заплутаній справі. І як же давно він не почувався так прекрасно!
Після звільнення із поліції Андрій йшов за вампіром, наче мисливський пес, впевнено тримав слід і знаходив його у різних містах країни. Навіть коли вампір прибирав за собою і тіл не знаходили місяцями, Андрій продовжував передивлятись новини у пошуках повідомлень про зниклих жінок. З часом він зрозумів, що у таких випадках по допомогу телебачення звертаються нечасто, але є дошки зниклих у поліції і спеціальні сайти в неті. Коли Андрієві вперше вдалось знайти вампіра за допомогою сайту, здавалось, що у нього почнеться істерика, його тіпало від нервового збудження і хотілось вже і негайно їхати в те місто. Андрій стримався – чотири зниклих, вампіра вже там нема…
Але Андрій ніколи не намагався знайти вампіра у лігві і тепер розумів, що це було величезною помилкою. Він просто ходив містом у надії зловити вампіра на місці злочину. Андрій виправдовував свою бездіяльність тим, що знав його вигляд лише з опису Марти, але ніколи не бачив сам, не знав імені, прізвища, не знав нічого. До того дня, коли він вбив Віту і мало не вбив його…
Андрій стис щелепи так, що аж рипнули зуби, згадуючи її у обіймах вампіра. І Віта здавалась такою легкою, спокійною, такою… на своєму місці…
Кириленко із злістю вхопив сумку і висипав її вміст на ліжко, а тоді оглянувся на двері – Віта не прийде. І все через вампіра.
Він згадав вираз її обличчя, коли Віта обернулась, вона здавалась щасливою і за це він ненавидів її до божевілля. Віта не була такою навіть після того, як втамувала голод його кров’ю. Але вампіру вона дозволяла обіймати і цілувати себе, більше того, вона сама обіймала його. Вона зрадила…
Але ж ні! Андрій бачив, як змінювався вираз її обличчя від задоволення до страху. А тоді вона зникла і вампір не знав куди, бо не був би таким розлюченим, вони б просто зникли разом. Вампір загіпнотизував її, або змусив через кров так само, як хотів змусити її вбити його… але тоді він був далеко і нічого не вийшло… а тепер вампір зловив Віту у парку, так близько від готелю...Так, вона йшла до нього, до Андрія, бо знала, що лише він допоможе, порадить, захистить – і не встигла! Вампір зловив Віту і маніпулював нею.
Так. Все має бути саме так, бо інакше вона б не злякалась і не втекла. А тепер Віта невідомо де і світанок вже близько. А якщо вона не знайде схованку на день? Віта нізащо не повернеться до нього, бо він дозволив їй побачити свою ненависть, він не зміг вчасно зрозуміти, що насправді відбувається і опанувати себе. Якщо з нею щось станеться вдень, то винним буде саме він.
Ні, винен вампір! Він спровокував і Віту і його. А тепер вампір сам шукатиме її і якщо знайде першим, то змусить піти з ним.
Андрій відчув, як підгинаються ноги і присів на ліжко. Думки літали із шаленою швидкість, переплітались, обривались, він не міг уявити, що Віти не стане, не буде у його житті. Це здавалось страшнішим, навіть, за смерть Ярини. Віта потребує його, його допомоги, підтримки, розуміння, крові.
Андрій зовсім забув про зламане ребро, він не відчував болю, у крові вирував адреналін, азарт і шалене бажання діяти, знайти та повернути Віту, бачити її, охороняти її сон, обіймати, віддаючи свою кров…
Андрій торкнув шию у тому місці, де ще не встигли загоїтись ранки від її зубів. Тілом прокотилась хвиля тепла та збудження. Віта належить йому і він піде на все, щоб повернути її. Вони повинні бути разом, а для цього потрібно вбити вампіра.
На мить Андрієві здалось, що кров завмерла у венах, а тоді потекла із скаженою швидкістю, стало гаряче. І як він не подумав про це раніше? Все так просто! Він знайде Віту і вмовить її зробити його вампіром. Вдвох вони вб’ють монстра, який не дає їм бути разом, тоді вже ніхто і ніщо не стане між ними.
Андрій швидко розтер руками голову і почав ходити кімнатою. Чому? Ну чому він не подумав про це раніше?
Він згадав, як Віта пригорталась до нього всім тілом, коли пила і голосно видихнув, треба заспокоїтись і думати по суті. Він не має права на помилку, не цього разу. Андрій розумів, якщо не знайде Віту першим, то втратить її назавжди.
Де вона може бути? І на думку спало єдине місце – дім батьків. Але вона нізащо не піде туди, не зможе показати їм себе такою. Не зможе… Просто не зможе, а тому не чекатиме запрошення, не увійде. То де ж вона може бути?
Від думки, що Віта може сховатись у якийсь підвал, або покинутий будинок, де брудно, смердить і хтось може знайти її, таку безпорадну та беззахисну вдень, Андрієві стало зле. Це він винен, це все він винен. Віта ніколи не давала йому приводу сумніватись, всі свої підозри він вигадав сам, ще й висував їй претензії, відштовхував від себе. Ставши вампіром Віта не втратила людяність і за це він кохав її до нестями…
Андрій зупинився, завмер і всередині все похололо. Так, він кохає її, шалено, пристрасно, до божевілля і не бачив цього через бажання помститись. Він хотів вбити вампіра і цим відгородився від найважливішого – від Віти. Він злив її, провокував, звинувачував, ненавидів. А тепер може її втратити.
Ні! Нізащо! Він знайде Віту і доведе, що готовий заради неї на все. Він належить їй так само, як вона йому.
Андрій спробував заспокоїтись. Віти нема, вона десь сховалась і спить. Знайти її нереально і він лише втратить час та сили на це. Але вампір її шукатиме і знайде, Андрій в цьому не сумнівався, тому треба знайти саме його і стежити. Це реальний шанс нарешті вирішити все одним махом.
Андрій пересів за стіл, потер руки, поки не відчув, що тепло поколює кінчики пальців та долоні, а тоді дістав записник. Йому потрібно систематизувати все, що він дізнався про вампіра протягом цих років і що бачив сам.
Дорогий одяг, доглянутий, стриманий, навіть коли злий. Своїх жертв вбивав чисто. Сильний. Тому можна припустити, що він досить старий і досить багатий. У містах затримується на місяць.
Андрій потер перенісся і перечитав запис. Він досвідчений оперативник, а діє і думає, як першокурсник. Хоча ні, на першому курсі він був найкращим, а за таку убогість висміював ще в школі. Щоб зробити подібні висновки не треба нічого записувати. Андрій з першого погляду зрозумів, що вампіра можна віднести до вершків суспільства, а тому оселитись він міг лише у одному із найрозкішніших готелів Львова – «Нобіліс». П’ятизірковий, аристократичний, вишуканий та дорогий.
Але як це перевірити на практиці? У такий готель і у такому вигляді його навіть на поріг не пустять, а про інформацію щодо клієнтів не можна навіть і мріяти. Крім того, не факт що ім’я, яке Віта вимовила крізь сон, це ім’я вампіра. А навіть якщо і його, то невідомо, чи воно справжнє. А прізвище, якого він не знає? Хоча, який сенс вампіру щось приховувати? Із вбивствами його ніхто не пов’яже, у місті він ненадовго і із своїми вампірськими штучками може змусити всіх, кого треба, забути його.
Андрій стерп. А якщо вампір вирішив замести сліди і вже стирає спогади у людей, які його бачили? Але ж надворі день і він повинен спати, бути виснаженим та безсилим… А якщо ні?
Андрій тремтячими руками відкрив ноутбук і почав шукати інформацію про готель у неті. Її виявилось аж задосить. Він розглядав фото інтер’єру, ціни, послуги. Андрій навіть не уявляв, що там аж так дорого! А може він помилився? У Львові багато готелів і деякі ще дорожчі. Але ж ні. Інтуїція ніколи не підводила його, а вона підказувала, що вампір саме там. У люксі «Нобіліс». Зрештою, він перевірить цей готель першим і, якщо вампіра не буде там, то обшукає всі готелі у місті. Чого б йому це не коштувало.
Андрій знайшов фото апартаментів і уявив Віту у них. Вони пасували б їй ідеально, розкішна оправа для її краси та неповторності. Він уявив себе з нею там, у бежево-червоній спальні. Лежати з нею у величезному ліжку, обіймати її, відчувати на собі вагу її тіла, дотики рук, тепло шкіри, м’які губи на своїй шиї і перемігши біль відчути блаженство від того, що вона п’є його кров…
Потужна хвиля збудження накрила його з головою, здалось навіть, що він відчуває її запах, дотики…
Андрій стиснув скроні долонями, глибоко вдихнув і засичав – бік нарешті озвався, пульсуючи болем. Він підвівся, задер сорочку і торкнув рукою величезний синець, із злістю подумавши, що вампір зробив його вразливим, слабшим і це ще один пункт у списку провин.
Мобілка показувала восьму, отже аптеки вже мають бути відчинені. Треба купити все необхідне, а заодно пройтись біля готелю. На місці можна оцінити обстановку і щось вигадати.
Андрій відкрив бокову кишеню сумки і дістав банківську картку. На рахунку лежали гроші за його продану квартиру і він знімав лише необхідний мінімум. Здається, настав час скористатись нею сповна.
Дві години адреналінового шалу тепер вилазили боком. Андрій, перемагаючи біль, одягнув куртку і вийшов на вулицю, намагаючись ступати так, щоб кроки не віддавали болем у все тіло. Він вирішив, що до центру краще пройтись пішки, бо якщо хтось ненароком штовхне його у маршрутці, він не стримається і, у кращому випадку, нагрубіянить.
Андрій зайшов у першу аптеку, яку побачив, купив еластичний бинт та обезболююче в ампулах. Швидше подіє, довше триматиме. Він вирішував, чи не знайти тихе місце, щоб зробити укол просто зараз і побачив своє відображення у вітрині.
– Хренова справа…
Він здавався схожим на людину, яка давно перестала надавати значення своєму вигляду: вилинялі протерті джинси, старезні кросівки, вицвіла від сонця куртка. Він був чистим, поголеним, без слідів алкозалежності на обличчі, але все ж дивлячись на своє відображення розумів – таку людину не сприймуть всерйоз не те що у дорогому готелі, а навіть у забігайлівці. В готелі у нього є змінний одяг, але не набагато кращий за цей.
Андрій знайшов банкомат і зняв п’ять тисяч гривень. На пристойний одяг вистачить і ще й повинно залишитьсь, щоб випадково посвітити перед ким треба.
Пристойний одяг поняття відносне, а витрачати кілька тисяч на нову куртку, джинси та кросівки бажання не було. Тому Андрій зайшов у найближчий «Євороодяг» і за тисячу сто двадцять п’ять гривень досить пристойно одягнувся.
Андрій розглядав себе у дзеркалі примірочної кабінки і був абсолютно задоволений: зручні мокасини і стильний, практично не зношений одяг змінили його до невпізнання. Він вже й забув, коли востаннє був схожим на нормального чоловіка.
Заодно Андрій туго забинтував груди, байдуже що це неправильно і зробив укол із двох ампул кетанова. У голові приємно запаморочилось, стало легше дихати. Андрій почувався, наче п’яний і це нагадало, що треба поїсти, щоб мати сили та кров для Віти. Він викинув старий одяг у найближчий смітник і пішов до готелю.
«Нобіліс» займав центральну частину великого будинку і Андрій повільно обійшов його, шукаючи інший вхід. Дворику із вікном у підвал не передбачалось...
– Який, до дідька, підвал? Тут охорона, як в банку. Так, включаємось у робочий режим…
Андрій зупинився перед парадним входом з думкою, що мусить ризикнути. Зрештою, треба нарешті з чогось почати, бо якщо вампір не тут, треба встигнути перевірити інші готелі. Андрій відкинув всі сумніви і увійшов всередину.
Він намагався не виказувати захвату, бо бачив фото інтер’єру у неті, але все одно мимоволі завмер у центрі холу. Дорого, стильно, бездоганно, нічого зайвого. У холі витав аромат прохолоди, свіжих квітів, шкіри і ледь вловимі нотки меленої кави.
– Добрий день. Чи можу я чимось допомогти?