Ден Браун - Джерело

— Так, я спочатку дійшов такого самого висновку, — сказав учений і замовк. — Але Едмонд мене виправив. Він указав мені на помилку.

Ведучу це вибило з рівноваги.

— Отже, Едмонд вважав, що «насіння» прислали не люди? Як же таке можливо, якщо то був, так би мовити, «рецепт» поширення людей?

— Люди ще «недопечені», — відказав науковець, — говорячи словами Едмонда.

— Перепрошую, що це означає?

— Едмонд стверджував: якщо ця теорія щодо капсул правдива, то «рецепт» поки що виконано не до кінця — люди не є «остаточним продуктом», ми перехідний вид, який еволюціонує до чогось іншого… інакшого.

Ведуча CNN була здивована.

— Розвинена форма життя, стверджував Едмонд, не надсилала б «рецепту» власне людей — так само як не надсилала б «рецепту» шимпанзе! — засміявся науковець. — Власне, Едмонд звинуватив мене в таємному християнстві, жартуючи, що тільки релігійній людині може спасти на думку вважати людину центром усесвіту — що інопланетяни відправили космопоштою повністю сформовані ДНК «Адама і Єви».

— Що ж, докторе, — промовила ведуча, якій, вочевидь, не надто подобався напрямок, у якому розгорнулося обговорення. — Скільки нового ми дізналися від вас! Дякую за цю бесіду, за те, що приділили нам час!

Матеріал скінчився, й Амбра одразу звернулася до Ленґдона.

— Роберте, якщо Едмонд знайшов доказ, що люди — це чужопланетний вид, який перебуває в процесі еволюції, то виникає серйозніше питання — а ким саме ми маємо стати?

— Так, — погодився Ленґдон. — На мою думку, Едмонд саме це і сформулював дещо іншими словами: «Куди ми прямуємо?»

Амбра була вражена: коло думки замкнулося.

— Це ж друге питання з презентації Едмонда!

— Власне. Звідки ми? Куди ми прямуємо? Схоже, представник NASA вважає, що Едмонд подивився в небеса — і знайшов обидві відповіді.

— А ти як гадаєш, Роберте? Чи це відкрив Едмонд?

Ленґдон відчув, що морщить чоло: він зважував можливості. Теорія, яку виклав доктор Беннетт, хоча й цікава, але занадто загальна й потойбічна для гострого розуму Едмонда Кірша. «Едмонд любив, коли все просто, ясно й технічно. Він же комп’ютерник».

А головне, Ленґдон не міг уявити, яким чином Едмонд міг би довести таку теорію. Він розкопав давню капсулу з генним матеріалом? Виявив сигнал з глибини космосу? В обох випадках відкриття було б моментальним, а Едмонд до свого йшов довго.

«Едмонд стверджував, що працював не один місяць».

— Звісно, я не знаю, — сказав Ленґдон Амбрі, — але нутром чую: відкриття Едмонда не пов’язане з позаземним життям. Я певний, що він відкрив щось геть інакше.

Амбра спочатку була здивована. Потім заінтриговано промовила:

— Гадаю, є лише один спосіб дізнатись… — і показала у вікно.

Перед ними сяяли підсвічені шпилі базиліки Саграда Фамілія.

Розділ 64

Єпископ Вальдеспіно знову нишком поглянув на Хуліана, який відсутньо дивився у вікно «опеля», що мчав трасою M-505.

«Про що ж він думає?» — гадав Вальдеспіно.

Принц уже майже півгодини мовчав, практично не ворушився, хіба що вряди-годи рефлекторно хапався за кишеню, перевіряючи, чи там телефон, — але згадував, що замкнув його в сейфі.

«Треба ще трохи потримати його в невіданні», — думав Вальдеспіно.

На передньому сидінні паламар і далі вів машину в бік резиденції принца, хоча незабаром Вальдеспіно мав сказати йому, що їдуть вони зовсім не туди.

Хуліан раптом відвернувся від вікна й торкнув водія за плече.

— Увімкніть, будь ласка, радіо, — попрохав він. — Хочу новини послухати.

Не встиг молодий чоловік виконати це прохання, як Вальдеспіно нахилився вперед і поклав руку йому на плече.

— Але все ж посидьмо спокійно!

Хуліан розвернувся до єпископа, незадоволений тим, що той перехопив ініціативу.

— Вибачте, будь ласка, — одразу перепросив Вальдеспіно, помітивши, як зростає недовіра в очах принца. — Уже пізно. Воно торохтить… Я б волів подумати в тиші.

— Я вже про дещо подумав, — твердо відказав Хуліан, — і я б хотів знати, що робиться в моїй країні! Ми сьогодні ввечері зовсім ізольовані, і в мене виникають сумніви, чи це правильно!

— Це правильно! — запевнив його Вальдеспіно. — І я буду вдячний вам, якщо ви мені повірите. — Він прибрав руку з плеча паламаря й махнув рукою до приймача. — Прошу, ввімкніть новини. Може, радіо «Марія Іспанія»?

Вальдеспіно сподівався, що всесвітня католицька хвиля дасть тактовнішу і м’якшу інтерпретацію сьогоднішніх бурхливих подій.

Коли з дешевих колонок залунав голос диктора, мова саме йшла про презентацію і вбивство Едмонда Кірша.

«Кожна станція у світі про це говорить».

Вальдеспіно дуже сподівався, що в трансляції його не згадають.

На щастя, наразі йшлося про небезпеку антирелігійних ідей, висловлених Кіршем, особливо про те, чим вони загрожують іспанській молоді. Як приклад поставили фрагмент лекції, яку Кірш нещодавно читав у Барселонському університеті.

— Багато з нас бояться назвати себе атеїстами, — спокійно говорив Кірш до студентів. — А проте атеїзм — це не філософія і не погляд на світ. Атеїзм — це просто визнання очевидного.

Кілька студентів зааплодували.

— Терміна «атеїст», — продовжував Кірш, — навіть не мало б існувати. Адже ніхто не називає себе «неастрологом» чи «неалхіміком». У нас немає спеціальної назви для тих, хто сумнівається, що Елвіс живий чи що інопланетяни перетнули цілу галактику лише з тим, щоб ґвалтувати велику рогату худобу. Атеїзм — це просто звуки, які розумні люди видають у присутності невиправданих релігійних вірувань.

Пролунали ще палкіші оплески.

— Це, до речі, не моє визначення, — сказав їм Кірш. — Ці слова належать неврологу Сему Гаррісу. І якщо ви ще цього не зробили, раджу прочитати його книжку «Послання до християнської нації».

Вальдеспіно насупився, згадуючи, який галас у країні здійняв іспанський переклад написаної для американців книжки Гарріса.

— Підійміть руку, — продовжив Кірш, — хто з вас вірить у таких давніх богів: Аполлона, Зевса, Вулкана? — почекав і засміявся. — Немає таких? Ну що ж, виходить, стосовно цих божеств ми всі атеїсти. — Він витримав паузу. — А я просто вирішив піти на одного бога далі.

Юрба ще гучніше заплескала в долоні.

— Друзі мої, я не кажу, що точно знаю, що ніякого Бога не існує. Я стверджую тільки те, що коли вже за Всесвітом стоїть якась вища сила, то вона сміється до сліз із тих релігій, які ми собі повигадували, намагаючись дати їй визначення.

Усі засміялися.

Вальдеспіно тепер був задоволений тим, що принц попрохав увімкнути радіо. «Хуліанові потрібно це послухати». Диявольська привабливість мови Кірша доводила, що вороги Христа вже не сидять склавши руки, а діють, намагаючись відтягти душі від віри в Бога.

— Я американець, — продовжив Кірш, — і надзвичайно радий, що народився в одній з найбільш технічно та