Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 27. Розповідь Моріса

Моріс, як ми пам'ятаємо, втік від погоні і ховався в гроті. Спочатку сподівався, що його бійці здолають непроханих гостей.

    Він чув залпи, крики і стогін то ближче то далі. По криках та  пальбі з боку табору він зрозумів - справи погані.

   Незабаром все стихло, і Морісу не залишилося нічого, як тільки чекати на свою долю.

   Якщо його не знайшли першого дня, то може не знайдуть і далі. А там дивись побешкетують, і вирушать з острова. А можливо повернеться капітан Авелар із командою, і впорається з ними.

   Втім, тепер від нього Морісу нічого доброго чекати не доводилося. Він не втримав його острів, його цитадель. Авелар не вибачить. У такому разі Моріса чекає страшна доля. 

   У нього з собою був запас їжі, хоч і мізерний, і рушниця, щоб настріляти дичини. Добре, що поряд мешкало безліч куріпок, кілька видів качок. Але стріляти не наважувався. 

   Наступний день не приніс жодних звісток. Навколо було тихо. Лише іноді лунали голоси вдалині. Часом тишу порушували протяжні крики птахів.

   Що ж тепер із табором? Хто їм заволодів? 

   Особливо Моріс сумував за ситною їжею, яка завжди чекала його в невеликій, але затишній хатині. А особливо він сумував за покірною наложницею, Азалією..

   Наступного дня голод і цікавість здолали його. Моріс вибрався зі свого затишного лігва і вирушив углиб лісу. Він чудово знав усі стежки острова, тому сподівався дістатися непоміченим. Майже одразу ледь не натрапив на двох невідомих людей. В останній момент встиг сховатися у високих чагарниках. Ті пройшли повз нього. Навіть не озирнулися. А ось він впізнав в одному з них бранця, якого нещодавно катував батогом за непокору. Коли ці двоє зникли з поля зору, Моріс вибрався з укриття та пішов далі в бік табору. Вирішив, що легко обійде можливі засідки. Незабаром йому пощастило підстрелити дикого кабана. Спочатку вирішив не випробувати більше долю, а повернутись до схованки. 

   Там розвести багаття та нормально поїсти. Але все ж таки пішов далі. Дуже хотів дізнатися хто тепер господарює на острові. Він вийшов на дорогу, але пройшов зовсім небагато, як почув кроки ззаду, а потім хтось крикнув:

   — Стій!

   Він зовсім втратив пильність, яка рятувала його на початку. Спробував бігти, але шлях до порятунку був відрізаний. 

   Моріс все ж таки дістався до табору. Тільки не сам, а у компанії чотирьох озброєних людей. Серед них був той самий бранець, якого він уже бачив. Він впізнав Моріса і доповів про це новим товаришам. Вони й привели його до Фернандо. Моріс чудово розумів, безвихідь становища, та майже відразу розповів де ховали зброю та скарби. Тим більше їх вже і так знайшли. 

   Моріс дізнався, що Авелар та частина вірних йому людей мертві, решта в полоні.

   Фернандо зрозумів, що ця людина розповість усе, щоб урятувати шкіру, та почав випитувати в нього те, що хвилювало найбільше.

   — Ти знаєш усіх дівчат, яких брали в полон?

   — Багатьох знав. Найвродливіших, капітан забирав собі, решту віддавав нам.

   — Пам'ятаєш, він виміняв дівчат у купця Поштіги?

   — Я їх не бачив,— відповів Моріс,— але він розповідав про цих дівчат.

   — І що ж казав? Розповідай, що знаєш, і залишишся живим.

   Моріс ледь помітно посміхнувся, розуміючи, що з'явилася надія на порятунок.

   Він пам'ятав той похід. І те, як Авелар виміняв дівчат у плантатора, якому збував награбоване.

   — Ми зайшли під виглядом торговців у гавань. Капітан знав Поштігу, знав, що йому можна багато чого продати.

  — Ти був із ним тоді?

  — Так, торговець із помічником,— усміхнувся Моріс, а потім спитав — а що вам до тих дівок?

   Фернандо здалося, що той боявся, у чомусь зізнатися.

   — Не твоя справа, кажи що знаєш!

   — А то що?

   — Ти випробуєш моє терпіння? Ох не раджу!

   — Ні, що ви? Просто не зрозумію...

   — Та я срати хотів на те зрозумів ти щось чи ні! — не стримався Фернандо, — кажи все, що знаєш, медузу тобі в горлянку! Тебе цікавить, що з тобою зроблю? Гадаєш пристрелю? Протягну під кілем? Підвішу за прутень на реї? 

   Фернандо глянув на супротивника. Той замислився. Начебто розмірковував, чи виконає капітан погрози? Або намагається налякати. Майже хвилину вони мовчки дивилися один на одного. Немов два вовки перед боєм за здобич.

   Але ніхто не хотів піти в атаку першим. Нарешті Фернандо, спокійнішим голосом перервав мовчання:

   — Ні, це дуже просто! Та взагалі не мені це вирішувати! Нещодавно гостював я в одному містечку. Там губернатор не дуже чемно обходився з підданими. Податки підвищував і збирав з усього, що приходило в дурну макитру. Так уяви собі, люди перейнялися до нього такою любов'ю. Що мало того, що не допомагали відбивати місто від кровожерливих піратів. А ще самі роздерли бідолаху. Так він лише податки збирав із них. Та іноді що сподобається, відбирав. А ти ж куди більше гидоти зробив. Що вирішать твої колишні бранці? Подивимося, не думаю, що їм буде шкода тебе. Ти з поплічниками не шкодував нікого. Я просто віддам тебе їм. Гадаєш вони пожаліють тебе.

   Обличчя Моріса вкрилося потом. Він сердито глянув на Фернандо, і хотів щось сказати, але замовк.

   — Кажи, що знаєш, чи зараз же відправлю тебе до них. У багатьох чоловіків на спинах сліди від твоїх батогів.

   — Я розповім, що знаю. Тільки повірте мені... — злякано, навіть трохи приречено відповів Моріс, — Я не чіпав жодну з них, навіть Авелар... почав розповідь розбійник

   — Кажи хутчіш!

   — Так от ми тоді забрали у того скнари трьох дівок, з його, так би мовити, невільничого театру. Дівчата все, що треба. Ну, його величність і  вирішили кількох дівчат собі забрати. Цей скнара упирався, та згодом погодився. Ну, ми трьох дівчат і взяли. Авелар собі у каюту їх забрав. Хотів одразу потішитися. Та куди там. Тієї ночі такий шторм почався, що він весь час та ще пів наступного дня вів корабель.  Буря припинилася, але сильний вітер гнав нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍