Філіп Рот - Американська пастораль

неї треба більше рук докласти. Гарна, гарна, — приказував він, — класна шкіра. — І додавав, продовжуючи посмикувати клаптик шкіри: — А чи знаєш ти, Сеймуре, чи знаєш, як отримати цю шкіру?» — «Ні, тату, як?» — «Треба над нею працювати».

У Даун-Неку загалом проживало вісім чи десять, а може, й дванадцять іммігрантських родин, яких Лу Левов забезпечував і шкірою, і викрійками власного виробництва. То були вихідці з Неаполя, які в Італії займалися рукавичками, і найкращих із них він узяв на роботу, коли нашкріб достатньо грошенят на оренду першого в історії «Ньюарк мейд» робочого приміщення. То було невеличке горище фабрики, де клепали стільці, на Вест-Маркет-стрит. І старий дідуган-італієць чи батько сімейства кроїли на кухонному столі, озброївшись французькою лінійкою, величезними ножицями і скобелем, привезеними ще з Італії. Їхні бабусі або матері зшивали скроєне докупи, а дочки розпрасовували рукавички старим дідівським способом — прасками, нагрітими в ящику, який стояв на череватій грубці. Жінки працювали на допотопних, ще із минулого століття «зінґерах», які Лу Левов, щойно навчившись їх збирати-розбирати, накупив за безцінь, а потім сам і обслуговував; щонайменше раз на тиждень він мусив надвечір проїхатись по Даун-Неку і присвятити кілька годин лагодженню машинок. А решту часу він удень і вночі гасав містами Нью-Джерсі, торгуючи рукавичками, яких йому нашили італійці. Спочатку він продавав їх з багажника, просто серед центральних вулиць, а потім почав здавати на реалізацію галантерейним магазинам і універмагам. Це були перші серйозні клієнти компанії. А в маленькій кухоньці, за якихось півмилі звідси, Швед уперше побачив, як найстаріший неаполітанський майстер кроїть рукавички. Він точно пам’ятав, що сидів на руках у батька, котрий дегустував сімейне винце, а проти них сидів закрійник — столітній, як казали, дід, котрий нібито шив рукавички ще для королеви Італії. Старий розрівнював краєчки шкіри, проводив по них туполезим ножем — і так з півдюжини разів.

— Дивись уважно, Сеймуре. Бачиш, який маленький цей клаптик шкіри? Найважче в світі — точно розкроїти шкіру козеняти чи ягняти. Вона така маленька!.. Але дивись уважно, що він робить. Перед тобою — геній, справжній майстер. Італійський закрійник, сину мій, завжди художник у своїй справі. А цей — усім художникам художник.

Інколи на сковорідці шкварчали фрикадельки, і Швед пригадував, як один італійський закрійник, який завжди мугикав «Che bellezza…», звав його Piccirell («хлопчинка» італійською), гладив по світлій чуприні та показував, як вмочати хрусткий італійський хліб у каструлю з томатним соусом. Яким тісним не був би задній двір, в ньому завжди знаходилося місце для помідорів, виноградної лози та груші, а ще в кожній родині неодмінно був дід. Дід був домашнім виноробом, і саме йому адресувалася фраза (єдина фраза італійською, яку Лу знав і вимовляв з неаполітанським акцентом, супроводжуючи її доречним, як йому здавалося, жестом): «Na mano lava ’nad» («Рука руку миє»), коли Лу викладав на клейонку доларові купюри за тижневу роботу. Потім хлопчик і батько підводилися з-за столу, забирали готову продукцію та поверталися додому, і Сильвія Левов прискіпливо вивчала на розпірці кожен шов на всіх пальцях кожної рукавички.

— У парі рукавичок, — казав батько Шведу, — має бути однакове все: і зернистість, і колір, і відтінок — геть усе. І першим ділом мама дивиться, чи пасують одна одній.

За роботою мати пояснювала хлопчику всі хиби, можливі при шитті рукавички; розпізнавати їх вона навчилася від чоловіка. «Через один пропущений стібок може розійтися весь шов, але, — казала вона хлопчику, — ти його не побачиш, поки не натягнеш рукавичку на розтяжку й не розтягнеш той шов. Пропущених стібків узагалі не має бути, однак вони трапляються, коли швачка схибила, проте шиє далі, мов нічого не сталося. І ще буває така штука, як порізи різника; вони трапляються, коли ніж у процесі білування врізається в шкіру глибше, ніж потрібно. І навіть коли шкіру обстригли, ці порізи лишаються. А потім ви розтягуєте рукавичку на розвилці, і зовсім не обов’язково, що вона там розійдеться — це може статися й тоді, коли хтось надягатиме її на руку. У кожній партії продукції, пошитої в Даун-Неку, траплялась як мінімум одна рукавичка, де напалок був не з такої шкіри, що платок і стрілки. Батька це просто бісило».

— Бачиш? Диви, розкрійник хоче вирізати зі шматка всю рукавичку, але йому бракувало на напалок, і він схитрував: узяв для нього інший шматок шкіри, але він пасує сюди, як сідло корові, і побий його грім, я такого не люблю! А тут, бачиш? Перекошені пальці. Те, що Маріо показав тобі вранці. Коли ти викроюєш стрілку чи напалок, розтягувати шкіру треба рівномірно. Найменша нерівність — і будуть проблеми. Розтягуючи цю стрілку, він дав косину, і зшитий палець закручується штопором. Мама якраз вишукує подібні речі. Бо рукавички, які роблять Левови — затям собі! — це бездоганні рукавички.

Щоразу, коли мати знаходила помилку, вона давала рукавичку Шведу, і той у місце, де знаходили дефект, втикав шпильку, але втикав її під стібок, ніколи не пронизуючи шкіру.

— Дірка в шкірі — це вже назавжди, — наставляв його батько. — Це тобі не тканина, де раз — і затягнулася. Тому лише стібок, завжди через стібок!

Коли Швед разом з матір’ю переглядали всю партію, мати зв’язувала пари спеціальною ниткою, що легко рвалася, щоб, як пояснював батько, вузли не пошкодили шкіру, коли покупець роз’єднуватиме рукавички. Зв’язавши рукавички попарно, мати їх пакувала — кожну пару клала на окремий аркуш цигаркового паперу і загортала так, щоб вийшло два шари обгортки. Швед уголос відраховував дюжину пар, і вся партія йшла в коробку. Тоді в них були популярними ще не яскраві коробки, а просто упаковки із сірого картону, де збоку проставлявся номер партії та розмір рукавичок. Вигадлива чорна коробочка із золотою обвідкою та назвою «Ньюарк Мейд», витісненою золотом, з’явилась аж тоді, коли батько зумів отримати доленосне замовлення від Бамбергера, а згодом — і від «Мейсі Літл Аксесорі Шоп». Помітна і приваблива коробочка з назвою компанії та чорно-золотий плетений лейбл негайно змінили ставлення до фірми не тільки з боку торгівців, а й з боку покупців із вищих верств, які вміли відрізняти гарні речі від дешевих підробок.

Щосуботи, коли батько зі Шведом знову виїжджали в Даун-Нек по наступну тижневу партію рукавичок, вони повертали назад рукавички зі Шведовими шпильками в тих місцях, де було виявлено ваду. Якщо з одної рукавички виглядало три і більше шпильок, батько