Світлана Володимирівна Тараторіна - Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна

шурхоту тисяч мініатюрних ніг. У глибині квартири всі поверхні вкривало різнобарв’я життя. Миші, таргани, мухи, щури й опариші сновигали, звивалися і пищали зі своїх місць. Топчій пирхнув і заходився тупати. Тюрин жестом наказав зупинитися і дослухався.

У сусідньому приміщенні щось гепнулося, і потік свіжого повітря розбурхав живе болото. Поліціянт швидко зреагував, завернув за ріг, смикнув двері та ввалився у захаращену кімнату. Розчинені вікна, як крила курки з відрубаною головою, продовжували бехкатися об стіну. Тюрин перевалився через підвіконня й у ранніх сутінках розгледів, як сусіднім дахом дереться зооморф у чорній шинелі. Олександр Петрович навіть почув скрегіт кігтів об бляшану покрівлю.

— Бісів Огірок. Цього не доженеш, — проказав відживлений. Залишалося сподіватися, що послання батька адресоване тільки йому, а отже, і побачити його може лише Тюрин.

Кімната нагадувала давно покинуту дитячу. Посередині стояло ліжко під колись рожевим балдахіном. Поруч досі огидно порипувало зачеплене незваним гостем крісло-гойдалка. В кутку витріщалися побиті часом і мишами ляльки.

Тюрин підійшов до ліжка.

— Може, там хтось є, — злякано прошепотів Топчій і про всяк випадок відійшов до протилежної стіни.

Олександр Петрович похитав головою. Попри кучугури зітлілих подушок, ліжко було порожнє. А от на тумбочці стояло фото і лежала вже знайома книга у зеленій палітурці. На світлині було зображено трьох чоловіків. Ліву щоку того, що стояв посередині, перерізав шрам. Праворуч від нього стояв молодий Степан Голубєв, ліворуч, вочевидь, Карл Житоцький. За їхніми спинами білів храм.

— Шефе? — тихо покликав Топчій.

Тюрин сховав до шинелі книгу Лазаруса і фото батька і розвернувся до помічника. Вовкулака тримав гобелен.

— Стягнули зі стіни.

На вицвілій тканині була картина творення світу. За спинами першого чоловіка і його жінки ховалася вогнекоса мати нечисті Ліліт. Під знайомими міськими святинями, впізнаваними пагорбами, мурашиними ходами і норами звивалося царство Апі. А ще нижче лежав Змій-уроборос, що охороняє Київ-острів.

— Дивіться, хтось ніби обвів, — прошепотів Топчій.

Тюрин підійшов ближче. У колі, накресленому вугликом на гобелені, біліла церква. Це могла бути тільки Кирилівська. Топчій надумав приладити гобелен назад на стіну. Зачепив край за гвіздок і зробив кілька кроків у пошуках другого. Мостини здригнулися.

Тюрин побачив жарину, що злетіла від підлоги, і не встиг вовкулака кліпнути, як відживлений кинувся на нього і з усієї сили втягнув у вікно. За спиною пролунав вибух. Їх обдало жаркою хвилею і дощем скалок.

*

— Під мостину поклали, сучі діти, щоб колба перекинулася, тільки-но на неї стати. Чистий фенікс. Ви просто врятували мою душу, — очі Топчія блищали від вдячності. — Але як же ви тепер-то самі? — вовкулака розвернувся до зруйнованого будинку. Полум’я доїдало стіни. Дах завалився кілька хвилин тому. — А я і сам приблудний. Вовкулаки забарикадували околодок. Навіть мене не пускають, — зітхнув Топчій. Мав безліч порізів і синців, але залишався бадьорим. — Добре, що ми — міцні види. Вас он так просто і не вбити…

Здавалося, Тюрина мало обходила халепа з квартирою. Він потер забитий бік і замислено сказав:

— Дідько, серед ночі до Кирилівки не податися. Не відомо, де зараз кощі. Треба чекати до ранку.

«Якщо Кирилівська церква і була посланням від батька, то чорносотенці його теж помітили», — розчаровано подумав Олександр Петрович, витягуючи з плеча уламок скла. У світлі пожежі синя кров здалася червоною.

II

Легенда про велику перемогу

Змій прийняв подарунки від видів, і змінилося його тіло.

Його голови дивилися у різні сторони світу, роздвоєні язики всіма мовами кликали братів, пазурі роздирали людські міста і звільняли дітей ночі з неволі. Могутнє тіло Обадії здригалося від люті й жаги. На його поклик уперше від створення світу відгукнулися усі види. Тінь Змія накрила землю, і затряслися від жаху царі людей.

На Сході священик Цві Сабота віднайшов давні тексти, що провіщали земне панування Обадії. Дочка імператора Ісавра Кволого прикликала демонів, розрізала навхрест груди і нагодувала власною кров’ю, щоб запечатати клятву гуртівнику. У Києві згадали про старих богів, поставили палю з чотирма ликами і поклали під ноги перші людські жертви.

І злякалися людські царі. Під загрозою винищення зібрали незліченні полчища і викликали Змія на бій. Люди зупинилися у місцевості Дорогожичі. Там-бо сиділа Апі. А знали люди, що не хоче Змій руйнувати чертогів матері.

Великий і звитяжний Кирило став на чолі людей.

Поруч зі Змієм вийшов його учень Ольг.

Апі роздирала груди і кричала до сина з-під землі. Але Змій не хотів чути. Його охопив шал перемоги.

І велика битва затьмарила попередні й провістила наступні. Бійня, яка тривала так довго, що здавалося, сам Творець, саме життя накреслили такий шлях — єдиний спосіб вирішити давню суперечку, випробувати на міць людей і людиноподібних, щоб залишити Землю кращим.

І того дня, коли сонце почорніло, а Дніпро почервонів, Змій переміг людей. Бажання Ольга справдилося — він став людиною. Тільки Стагирит знав, чи відчув Змій тої миті, що Ольг його зрадить.

На знак перемоги Обадія скинув шкіру з могутнього тіла.

Розпочалася перша ера Змія.

*

Тюрин розгорнув книгу Лазаруса з квартири Житоцької. «Легенда про велику перемогу» буква в букву повторювала таку саму казку з книги, отриманої у батьківському маєтку. В усьому примірники були однаковими, крім останніх сторінок. Книга з квартири Житоцької мала кільки додаткових аркушів. Вони містили текст, надрукований незрозумілою відживленому мовою. Що там було і як ці сторінки потрапили у книгу, Тюрин гадки не мав. Але точно знав, що примірник з квартири Житоцької — унікальний. Решта книжок, які він знаходив у бібліотеках Імперії, були копіями тої першої, що залишив батько.

«Це і є твоє послання, батьку?» — Тюрин узяв світлину з трьома чоловіками. Було дивно і навіть моторошно бачити обличчя, чиї риси майже стерлися з пам’яті. Тюрин і справді був схожий на батька. Лише шрам на лівій щоці псував миловиде батькове лице. За спинами у членів Археологічної комісії біліла Кирилівська церква.

«Це вже було після розкопок на Щекавиці. Якщо кудись і поклали кістки Змія, то тільки на Кирилівських пагорбах, під охорону церкви, — подумав Тюрин, — але Голубєв це і так має знати. Його батько брав участь у перепохованні. Отже, шукає щось інше — або серце, або повний текст пророцтва Офаніти. Отже, чорносотенці досі не мають усіх ключів, щоб відімкнути Змія. І мене, як того, хто має все це здійснити». Тюрин понуро схилився.

— Свіжі зведення про райони охоплення, — до кабінету увірвався околодочний. Він заспано потер очі: як і Олександр Петрович, ночував у відділку поліції. Галас у