Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

33.2

Чоловіки були одягнені у вузькі шкіряні штани і традиційні піджаки на голе тіло, взуті хто в кросівки, хто в черевики із заклепками, дехто – з густо нафарбованими очима. У кожного на грудях – неодмінний золотий або срібний ланцюг.

Жодного знайомого обличчя Гайя не помітила. Ніхто нікого один одному не представляв. Гості мовчки підходили, схиляли голови і віддалялися. Вони не поспішали. Між відходом одного і появою з арки іншого, могло пройти хвилин п'ять.

Гайя думала, що побачить серед гостей і колишню кохану Тешеба. Але Луона так і не з'явилася.

– Чому такий безглуздий одяг? Хіба в тринадцятому столітті так одягалися? –  неголосно запитала Гайя.

– У тринадцятому столітті одягалися досить нудно. А це вбрання мені більше до душі, –  відповів Сін, – Воно надзвичайно виразне...

З арки випурхнула чергова дівчина, не старша за Гайю, з їжачком яскраво-рожевого волосся, з розмальованим візерунками обличчям, голими м'язистими руками та ногами, вдягнена не в спідницю, а в шорти, на які були наліплені тупі короткі шипи. 

Вона низько схилила голову, потім різко підняла її, кинувши на Гайю променистий погляд, і квапливо зникла в сутінковому світлі заповненого гостями приміщення, в тихому дзенькоті келихів і легкому, ледь чутному шепоті розмов.

–  Хто це? – поцікавилася  Гайя.

Ця дівчина чомусь привернула її увагу.

– Ще та  заноза, – відповів  Тешеб, – зовсім не розбірлива в коханні... Не думав, що ти її запросиш, –  посміхнувся він, подивившись на Сіна.

Той  смикнув плечима.

–  Я й не збирався. Але вона сама прийшла до мене і  почала вмовляти. Так вмовляла, що я не зміг відмовити. Ось Вілмор знає, він був присутній... І Івер... щоправда, він трохи пізніше приєднався...

–   Я всього лише брав участь, але рішення не приймав! – жваво заперечив Івер

–  А як на мене, так вона... – почав говорити Вілмор, але Гайя його перебила:

– І все ж я не зовсім розумію, чому саме тринадцяте століття? З таким самим успіхом можна було влаштувати вечірку в будь-якому іншому. Музика з однієї епохи, вбрання сучасне, рокерське.  Я анітрохи не здивуюся, якщо гості питимуть горілку і  будуть закушувати бутербродами з шинкою і солоними огірками!

– Випивка і закуски, як завжди, на будь-який смак... Хто забажає, може і травичку покурити, –  з усмішкою відповів Сін.

Тут гості потягнулися один за одним, без переривів, і часу на розмови не залишалося. 

– Останній, – сказав Тешеб, дивлячись на величезну рогату постать, що повільно прямувала до них. 

Мерехтіння в арках згасло.

З нагоди свята Неті вбрався в штани, що були йому надто тісними, і піджак, який ледь не лопнув на його могутніх плечах. 

Незважаючи на суворий наказ Нергала пильно спостерігати й усе помічати, страж брами  теж сподівався  гарно  розважитися.  Він, який не любив умовлянь і залицянь, знав: на таких святах жінки зазвичай гарячі, веселі, п'яні й легко доступні. 

– Тепер іди, спілкуйся з гостями. Бажано приділити увагу кожному, хто її  попросить – кілька слів достатньо. Більше жодних церемоній.  Ти – моя обраниця, ти – королева і можеш робити сьогодні все, що забажаєш, крім, загравань із чоловіками. Та й алкоголь краще виключити, навіть легкий. Зараз я ненадовго відлучуся, а тобі поки складе компанію Вілмор, –  сказав Тешеб, поцілував Гайю в губи і пішов.

Гостей було небагато, але, здавалося, що вони заповнюють собою весь величезний простір бенкетної зали.

Розправивши плечі і високо несучи корону, Гайя простувала серед натовпу. 

Вілмор йшов позаду, тримаючись на відстані кількох кроків: великого зросту, з могутніми плечима і непроникним, серйозним обличчям –  справжній охоронець.

Хтось із чоловіків підскочив, впав на коліна і з жадібністю поцілував їй руку. Гайя безпорадно озирнулася на Вілмора.  Він поглядом пояснив їй, що все гаразд. 

– Дуже рада зустрічі, – пам'ятаючи пораду Тешеба, лагідно промовила Гайя, тихенько відняла руку і пішла далі.

Гості посміхалися їй, знову схиляли перед нею голову, поглядом висловлювали захоплення, прикладали руки до грудей, демонструючи відданість, але не намагалися втягнути її в бесіду. Гайя знову озирнулася і поманила Вілмора до себе.

– Здивована, що ніхто з тобою не знайомиться? – здогадавшись, запитав він, – По-перше, твоє ім'я їм відоме, по-друге, вони чудово розуміють, що їхні імена ти все одно навряд чи запам'ятаєш, а по-третє, вони не впевнені, чи побачать тебе ще раз.

–  Звісно! Тобто я, така собі королева на годину, тому нікому всерйоз не цікава?

Вілмор невизначено зсунув плечима. 

Він промовчав, не хотів говорити про те, що гості не зовсім розуміють, як поводитися з новоспеченою королевою. 

Та  він і сам не міг пригадати такого, щоб один із Богів Повного місяця влаштовував свято на честь земної відьми, обраної за ритуалом травневих вогнів.

Повз  пролетіла примара з тацею.

Гайя взяла з таці трохи звужений догори келих, наповнений золотисто-рожевим шампанським, і  залпом випила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍