Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Мені здається, тут тільки монахи в синьому вибрали правильного Святого, - з тіпсою в зубах коментував Олег.

Він ще якийсь час блукав за Лулою, яка віталася з усіма підряд, аж поки до приміщення не увійшов старий монах у червоному. Не тільки Олег, а й усі навколо якимось чином відчули його появу.  

На руках червоний монах ніс гарно одягненого хлопчика, який, своєю чергою, міцно спав, обіймаючи монаха за шию. За старим тягнувся знайомий Олегові служитель із двома чорними сумками на коліщатках.

Гуан говорив, що ініціатором зборів був вищий служитель. Мабуть, ним був Капітан Жульєн - голова служителів порядку Міста Троянд, що не дуже вдало допитував Олега до цього.

- Брати і сестри! - голосно, не боячись потривожити сплячого хлопчика у себе на руках, звернувся до всіх монах у червоній робі. - Дякую вам за такий швидкий відгук. Ми дуже скоро почнемо.

Олег чув, що монах у червоному говорив без акценту, що ріже йому вухо. Старий із хлопчиком на руках розставляв наголоси в словах точнісінько так само, як і сам Олег.

Монахи в зелених, жовтих, білих, синіх і сірих робах почали розходитися по краях широкого приміщення, тим самим звільняючи весь центр одному червоному.

За хвилину, з тих самих дверей, з яких з'явився монах у червоному, зайшли дві дюжини монахів зі списами в руках. Одягом їм слугувала роба пурпурного кольору. Точно такого ж, що звисала і з Олега.

"Недобиті монахи храму Мари", - про себе промовив Олег.

Він почав здогадуватися, що приводом для цього зібрання було не що інше, як сам він. Його серце, що через безглузду випадковість продовжує битися.

Наївний Олег.

Його привели сюди на показову страту. Ні, він прийшов сюди добровільно, будучи обдуреним уже вдруге тільки на вигляд простодушним Гуаном. Ось уже цей товстий лис.

Олег повернувся в пошуку монаха, який найвищою мірою скористався його довірливістю, але Гуан уже встиг сховатися за своїми товаришами. Усі монахи Святого Ігуана стояли позаду Лули. Щоб Олегу дістатися до зрадника, йому доведеться спершу усунути Лулу, а згадуючи її сильне рукостискання, це завдання може виявитися далеко не з простих.

Не тільки сірі, а й роби всіх інших кольорів аналогічно стали позаду своїх старших монахів. Мабуть, лише найсильнішим з фанатиків дозволено брати участь у самосуді над Олегом.  

Німі ченці храму Мари моментально помітили Олега, що стояв на самоті, і швидким кроком пішли до нього назустріч. Олег відсунув одну ногу вбік, щоб заволодіти більш стійким положенням тіла. Потім він заніс булаву глибоко назад, створюючи собі таким чином шипастий хвіст. Його стійка була нарочито відкритою і запрошувала потенційного дурня до себе ближче.

Олег уже мав досвід бою з монахами храму Мари. Того разу це були голі кулаки, а зараз він стискав у руці Хільді - булаву їхнього покійного настоятеля. Навіть коли решта монахів усередині суднобудівного заводу вирішать добити його, від монахів Мари цього разу нічого не залишиться. Можливо, в цьому і полягала його місія з самого початку.

Монахи в пурпурних робах продовжували йти в бік Олега, але не поспішали приводити свої списи в бойову готовність. Олег тримав Хільді міцно.

Як струмок, що розходиться в сторони при зустрічі з каменем, дві дюжини монахів у пурпуровому пройшли повз по обидва боки від нього. Монахи храму Святої Мари зупинилися й одразу порівнялися з рештою, дотримуючись дистанції між людиною, що тримала в руці булаву. Без жодного слова чи зайвого руху вони при всіх виділили Олега як свого лідера.

Суд над Олегом і його подальша страта скасовується.

Монахів храму Мари Олегу не треба було представляти. Основна їхня частина від місяця до місяця підтримувала мантру, таким чином благаючи Мару залишатися у своїй ефемерній клітці. Бойова когорта монахів цього храму навпаки - тримала обітницю безмовності.

Олег ніколи не пробачить їх. Подібні до них притиснули безпомічних людей до зачиненої брами, прям як стадо овець, утворивши тисняву. Ченці Мари задушили десятки й методично закололи сотні невинних парафіян.

З іншого боку, майже всі, хто в цьому брав участь особисто, вже померли. Олег навіть зміг це зафіксувати. Ті, хто вижив, поплатилися своїми очима, вухами і, якщо вірити Гуану, то й розумом. Джіяо, Оуянг, Стародавній і всі, хто були поруч із ними. Їх тут немає.

За ним, найімовірніше, стояли залишки бойових монахів, що не встигли взяти участі в кривавій чистці біля чорної статуї. А ось чи хотіли вони цього, залишиться навіки нерозгаданою загадкою.

З усіх боків Олега оточували монахи з куди більш неординарною зовнішністю. Ті, що стовпилися позаду, викликали в нього найменшу кількість побоювань.

Олег не лестив собі, думаючи, що й у монахів Мари немає до нього різких претензій. Що вони стоять за ним як за харизматичною особистістю. Олег знав напевно - у його руках булава Стародавнього Йохана, а він єдиний, хто носить фіолетову робу і водночас здатний махати важкою Хільді однією рукою.

Самі лише спогади від ляпаса Стародавнього наводили судомне тремтіння на Олега. Добре, що він здох.  

Капітан Жульєн залишив дві сумки на коліщатках посеред приміщення і за якийсь час знайшов дерев'яний стілець і приніс його туди ж.