Едгар Райс Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз

Той знову подав стверджувальний знак, його обличчя спотворював страх смерті, яка пройшла так близько від нього.

Тарзан відпустив його, і Канлер. заточуючись, пішов до дверей. За мить він зник разом з нажаханим пастором.

Тарзан звернувся до Джейн.

— Чи можу я порозмовляти з вами наодинці? — спитав він.

Дівчина ствердно кивнула головою і рушила до інших дверей, що вели на вузеньку веранду маленького готелю. Вона вийшла туди і почала чекати Тарзана, тому не чула розмови, яка відбулася в кімнаті.

— Постривайте! — гукнув професор Портер, коли Тарзан рушив за нею.

Професор був наче громом уражений від подій, що трапилися за останні кілька хвилин.

— Перш ніж провадити подальші розмови, я хотів би пояснень щодо подій, які тут відбувалися. Яким правом, добродію, ви зволили стати між моєю донькою та паном Канлером? Я обіцяв йому руку своєї доньки, а обіцянки треба виконувати, добродію, незалежно від ваших особистих симпатій та антипатій!

— Я втрутився, професоре Портере, — відповів Тарзан. — тому, що ваша донька не любить пана Канлера і не бажає бути його дружиною. Це все, що мені хотілося знати.

— Ви не знаєте, що ви наробили! — відповів професор Портер. — Тепер вій поза сумнівом відмовиться одружуватись із нею!

— Авжеж! — палко підхопив Тарзан. — ї ви, — додав він, — не повинні боятися, що ваша честь постраждає, професоре Портере, бо ви матимете можливість заплатити панові Канлерові увесь ваш борг у ту саму мить, коли повернетеся додому!

— Годі, годі, добродію! — вигукнув професор Портер. — Що ви хочете цим сказати, добродію?

— Ваш скарб знайдено! — заявив Тарзан.

— Що?.. Що… ви кажете? — закричав професор. — Ви збожеволіли! Це неможливо.

— І все ж це так! Це я вкрав скарб, не знаючи ані його цінності, ані власника. Я бачив, як матроси закопали скарб. і викопав його, а тоді закопав в Іншому місці. Коли д’Арно сказав мені, що це таке і чого він вартий для вас, я повернувся в джунглі й дістав його. Він був причиною стількох злочинів, такого горя і страждань, що д’Арно волів за краще не пересилати скарб сюди, як я хотів був зробити, а замість нього дав мені чек на його вартість. Ось він, професоре Портере! — І Тарзан витяг із кишені конверт і передав його враженому професорові. — Двісті сорок одна тисяча доларів! Скарб дуже ретельно оцінили експерти, але на той випадок, коли у вас з’являться якісь сумніви або ви віддасте перевагу скарбові замість чека, д’Арно сам купив його і зберігає для вас.

— До величезного нашого боргу перед вами, — вимовив тремтячим голосом професор Портер, — ви додали ще одну, неоціненну послугу! Ви надали мені можливість врятувати мою честь!

Клейтон, який негайно вийшов слідом за Канлером, повернувся.

— Пробачте, — сказав він, — я гадаю, що нам варто спробувати дістатися до міста надвечір і виїхати першим потягом. Щойно проїхав вершник з півночі, який повідомив, що пожежа повільно рухається в нашому напрямку!

Його заява урвала подальші розмови, і всі рушили до автомобілів.

Клейтон, Джейн та Есмеральда розмістилися в автомобілі Клейтона, а Тарзан взяв до себе пана Філандера.

— Скарай мене, Боже! — вигукнув пан Філандер. коли їхня машина рушила слідом за автомобілем Клейтона, — Чи міг хтось уявити собі щось подібне? Останній раз, коли я вас бачив, ви були справжньою первісною людиною, яка гасала по гілках африканського тропічного ліеу. а тепер везете мене вісконсінською дорогою у французькому автомобілі! Боже! Та це диво з див!

— Так, — погодився Тарзан і спитав після невеликої паузи: — Містере Філандере, чи не пригадуєте ви обставини, за яких було знайдено і поховано три кістяки, які лежали в моїй хатині на околиці джунглів в Африці?

— Дуже виразно! — відповів містер Філандер.

— Чи не зауважили ви якоїсь відмінності в одному з цих кістяків?

Містер Філандер уважно поглянув на Тарзана.

— Чому ви про це питаєте?

— Для мене дуже важливо це знати. — пояснив Тарзан. — Ваша відповідь може допомогти розкрити таємницю. Принаймні найгірше, що може зробити ваше повідомлення, — це залишити таємницю таємницею. Упродовж останніх двох місяців я створив цілу теорію, побудовану на цих кістяках, і прошу вас відповісти мені щиросердо: чи всі три кістяки, які ви поховали, були людські.

— Ні, - сказав містер Філандер, — найменший кістяк, якого було знайдено в колисці, належав людиноподібній мавпі.

— Спасибі вам! — сказав Тарзан.

У передньому автомобілі Джейн думала швидко й неспокійно. Вона здогадалася, з якою метою Тарзан шукав можливості обмінятися з нею кількома словами, і знала, що їй доведеться відповісти йому найближчим часом.

Він не був людиною, якої можна легко позбутися, і це змушувало її з’ясувати для себе, чи не боїться вона його.

Чи може вона любити того, кого боїться?

Джейн зрозуміла, що в нетрях далеких джунглів вона перебувала під впливом захоплення, але в прозаїчному Вісконсіні чарівного захоплення не могло бути.

І бездоганно одягнений молодий француз не пробуджував у ній первісної жінки, як пробуджував стрункий лісовий бог.

Чи любить вона його? Тепер Джейн цього не знала.

Вона тихенько позирнула на Клейтона. Чи не був він людиною, вихованою в тому самому середовищі, що й вона? Людиною, суспільне становище і виховання якої були такими, які вона звикла вважати за необхідні для укладення шлюбної спілки?

Чи не вказував її здоровий глузд на молодого англійця, як на очевидного чоловіка для такої жінки, як вона: крім того, вона знала, що він любить її тією любов’ю, якої прагне кожна цивілізована жінка.

Чи могла вона полюбити Клейтона? Вона не бачила причини, яка б завадила цьому! Вдачею Джейн не була холодно-розсудливою; але виховання, оточення і спадковість привчили її узгоджувати все зі здоровим глуздом, навіть у сердечних справах.

Те, що її підносила в повітря сила молодого велетня, який обіймав її у далекому африканському лісі, і сьогодні знову у