О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

як воно — бути одинадцятирічною дівчинкою, яку змусили покинути маленьке зелене селище на Рейні для того, щоб важко працювати в палаці велетня-людожера, де й хвильку не посидиш спокійно, адже треба постійно обслуговувати велетнів, що пожирають телятину і свинину. Велетнів із громовими голосами, з величезних чобіт яких сиплються тонни білого вапнякового піску, що його дівчинці доведеться замітати і відшкрябувати з підлоги слабкими натрудженими пальчиками. І насамкінець у неї відбирають останню відраду!

Ліна відкрила стареньку порожню валізу, у якій колись зберігалася консервована кукурудза, і дістала звідти аркуш паперу й недогризок олівця. Дівчинка збиралася написати листа мамі. Томі Раян відправить його з пошти у Балінджерсі. Томі сімнадцять, він працює у каменярні й щовечора повертається додому в Балінджерс. Наразі Томі причаївся в темряві під вікном, чекаючи, коли Ліна викине листа. Тільки так вона може надіслати звісточку додому. Місіс Малоні не в захваті, коли служниці пишуть листи.

Огарок свічки швидко зменшувався, Ліна почала писати поспіхом, дряпаючи папір дерев'яною облямівкою грифеля. Ось її лист:

Найдорожча у світі мамо!

Я дуже хочу побачити тебе. І Гретель, і Клауса, і Генріха, і маленького Адольфа. Я стомилася. Я сумую за тобою. Сьогодні місіс Малоні надавала мені стусанів і залишила без вечері. Я не могла принести достатньо дров, бо у мене боліла рука. Вчора місіс забрала мою книжку. Я кажу про «Казки братів Грімм», які подарував дядько Лео. Скажи, матусю, кому було погано від того, що я читала книжку? Я намагаюся старанно працювати, але роботи дуже багато. Я трохи читала ввечері перед сном. Якщо ти завтра не відправиш когось забрати мене додому, я піду до річки і втоплюся. Я знаю глибоке місце. Розумію, що тільки погані дівчатка хочуть утопитися, але я сумую за тобою. Я тут зовсім сама. Я дуже стомилася, і Томі чекає, щоб відіслати листа. Сподіваюся, ти не розгніваєшся, матусю, якщо я втоплюся.

З повагою і любов'ю твоя донька Ліна

Томі вірно чекав під вікном, доки дівчина закінчила писати листа. Потім Ліна викинула папірець із кватирки і побачила, як хлопець підібрав його і подерся по крутому схилу. Не роздягаючись, Ліна загасила свічку і скрутилася калачиком на сіннику на підлозі.

О десятій тридцять старий Балінджер у самих шкарпетках вийшов із будинку і сперся на ворота, попахкуючи люлькою. Чоловік дивився на широку дорогу, залиту місячним сяйвом, і почісував кісточку однієї ноги великим пальцем другої. Фредериксберзький поштовий фургон от-от мав вигулькнути з-за повороту.

Не минуло й пари хвилин, як старий Балінджер почув веселе тупотіння копит маленьких чорних мулів. Незабаром критий ресорний фургон зупинився перед ворітьми. У місячному світлі зблиснули великі окуляри Фрица. Гучний голос привітався з доглядачем поштової станції Балінджерс. Кур'єр зіскочив на землю і розпріг мулів, яких завжди годував вівсом у старого Балінджера.

Поки мули жадібно спорожняли мішок із вівсом, доглядач поштової станції приніс лантух листів і вкинув у фургон.

Фриц Бергман любив трьох істот. Власне, радше чотирьох, адже пара мулів, безумовно, заслуговує на те, щоб їх рахували кожного окремо. Вони були найбільшою відрадою у житті Фрица і найважливішими для нього створіннями на світі. Третє і четверте місце належали відповідно німецькому кайзеру і Ліні Гільдесмюллер.

— Скажіть мені, — запитав Фриц, перш ніж вирушити додому, — є серед пошти у фургоні лист до фрау Гільдесмюллер від маленької Ліни, котра працювати біля каменярні? Останній лист повідомляти, що вона трохи хворіти, вже. Її мама дуже чекати нова звістка.

— Так, — відповів старий Балінджер, — там є лист до місіс… як там її… Гелтерскелтер. Його сьогодні ввечері приніс Томі Раян. Кажете, маленька міс працює біля каменярні?

— В готелі, — закричав Фриц, беручи до рук повіддя, — одинадцять років, не більша за сосиску. Ненажерливий Гільдесмюллер! Одного дня я взяти велика палиця і лупцювати негідника. Може, у листі Ліна писати, що вона почуватися краще. Її мама зрадіти. Auf Wiedersehen[80], герр Балінджер, ваші ноги будуть замерзати на холодному нічному повітрі.

— Бувайте, Фрицику! — попрощався старий Балінджер. — На вас чекає приємна поїздка за нічної прохолоди.

Рівним розміреним клусом бігли по дорозі маленькі чорни мули. Час від часу Фриц ніжно гримів до улюбленців щось підбадьорливе.

Таким чином мандрував собі поштовий кур'єр, аж доки не заїхав у велику діброву височенних дубів, із яких тешуть відмінні щогли, що розкинувся за вісім миль від поштової станції Балінджерс. Тут його мирні роздуми урвали раптові спалахи, постріли і голосні крики, так ніби в гущавині причаїлося щонайменше індіанське плем'я. Банда озброєних кентаврів галопом підлетіла до поштового фургона й оточила його зусібіч. Вершник схилився над переднім колесом і за допомогою револьвера переконав кур'єра зупинитися. Інші схопили за повіддя мулів.

— Donnerwetter[81] — вигукнув Фриц жахливим голосом. — Що це таке? Геть руки від мої мули! Це бути пошта Сполучених Штатів!

— Не раджу зволікати, голландцю! — протяжно вимовив погрозливий голос. — Пограбування від жарту не можеш відрізнити? Зупиняй мулів і швидко злазь на землю!

Враховуючи розмах діяльності Білла Ондо і величину його досягнень в обраній професійній царині, можна сміливо сказати, що напад на поштовий фургон міста Фредериксберга відбувся абсолютно спонтанно. Як лев, переслідуючи відповідну його статусу і силі здобич, може грайливим помахом могутньої лапи вбити зайця, що трапиться йому на дорозі, так Білл Ондо з хлопцями полонили мирний транспорт майнгерра[82] Фрица із суто спортивного інтересу.

Справжню ціль зловісного нічного рейду на момент зустрічі з кур'єрським фургоном банда вже захопила. Натомість Фриц із купою листів і двома чорними мулами стали чимось на кшталт легкої розваги, приємного відпочинку від труднощів специфічної професії. За двадцять миль на південний схід стояв потяг із поламаним двигуном, до смерті переляканими пасажирами, пограбованим експресом і броньованим вагоном.