Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Тільки тоді Мацек з Малгосею почули її сміх.

— Ти маєш раз і назавжди вирішити, чого хочеш у житті, — мовив Мацек. — Мені здається, що Войтек тобі подобається, але в класі його не сприймають, тому тобі соромно. Весь час переймаєшся тим, що люди скажуть. Та начхай ти на це й почни жити власним життям! Ти й до Олека поставилася, як… не знаю до кого. Бо він був класний, коли вигравав м’язами, а щойно з’ясувалося, що ходив на кераміку, то видався тобі не настільки крутим, га? Що інші скажуть? Отямся!

— Але…

— Нічого не кажи, — перебив її Мацек. — А якщо так боїшся, що говоритимуть у класі, то повідомляю, що на свої іменини, відразу після канікул, планую запросити всіх, без винятку.

«Пробач. Пробач. Пробач». Це слово, написане безліч разів, було єдиним в отриманому Войтеком повідомленні. Хлопець хотів його витерти й не відкривати, але щось його зупинило й він цього не зробив. Тепер слово «пробач» миготіло на екрані рівними рядками. У кожному по чотири слова. А рядків було… Войтекові не хотілося лічити. На екрані був також напис: «Адресант просить підтвердити прочитання повідомлення. Надіслати підтвердження?» Войтек клікнув ОК. «Нехай знає, що я прочитав, — подумав він. — Але не відповідатиму. Не зараз. Нехай почекає».

Цього року Малгося нікуди не поїхала на зимові канікули. У батьків не було грошей.

— Не нарікай! Улітку полетиш до Америки, — сказала мама. — Нічого з тобою не станеться, якщо посидиш два тижні вдома. Немає чого перейматися, моя люба! Купі дітей ведеться значно гірше, ніж тобі.

«Легко їм казати», — подумала дівчина. Їй так хотілося поїхати. Та ще й із Мацеком, котрий разом із Білим Міхалом та Алексом подалися в лижний табір. Відколи Мацек два роки тому сяк-так навчився кататися, він намагався не пропустити жодної нагоди з’їхати з гірського схилу. Малгосині батьки не могли зважитися на такі витрати. Тисяча злотих за табір була сумою, якої вони ніяк не могли собі дозволити. Каміла, як завжди, поїхала за кордон. Теж на лижі. У Швейцарські чи Австрійські Альпи, Малгося сама не знала які. У Варшаві з усього класу залишилася тільки Каська. Щоправда, гіпс їй зняли, та поки що вона пересувалася не надто вправно й увесь час їздила на процедури. Від нудьги Малгося почала провідувати однокласницю. На жаль, пропозицію пограти в скребл було відкинуто після першої ж партії. Після ганебного програшу Каська втратила зацікавлення. Те саме повторилося і з грою в богл, із шахами й навіть шашками.

— А хіба ми мусимо весь час у щось грати? — запитала вона Малгосю.

— А що б ти хотіла робити?

— Я буду манікюрницею, — заявила Каська. — Нафарбуємо собі нігті.

— Гаразд, — погодилася Малгося, щоправда, без особливого ентузіазму.

Каська принесла мисочку з теплою водою й милом, палички для відсування кутикул, щипчики й декілька пляшечок з різними лаками.

— Спершу треба підпиляти нігті, а потім запхати долоні до мисочки, ось так, — повчала Каська, показуючи Малгосі, що та повинна робити. Було помітно, що вона у своїй стихії. — Розмочивши, спочатку відсуваєш кутикули рушником, тоді легенько ось так паличкою, а тоді відрізаєш щипчиками. Тоді висушуєш долоні й втираєш крем. А після цього фарбуєш нігті безколірним лаком.

— І все? — запитала Малгося.

— Та ти що! — обурилася Каська. — Найкраще пофарбувати в який-небудь колір. Тим більше, що канікули, учителі не чіплятимуться.

— Гаразд, але я хочу такий світлий, перламутровий, — погодилася Малгося.

— Він уже немодний, але як хочеш… — відказала Каська.

З усього було помітно, що вона не схвалює вибору однокласниці. Сама ж почала фарбувати нігті яскравим червоним лаком і мовби знічев’я, спитала Малгосю:

— Мацек дзвонить?

— Нині не телефонував, але, може, часу не мав…

— Як це — не мав часу? Для тебе не мав? Або він тебе кохає й дзвонить, або лише вдає, щоб приспати твою пильність.

— Як це — приспати пильність? — запитала Малгося, і в її серце вкралася тривога.

— Та ти що, хлопців не знаєш? — Каська заговорила своїм колишнім тоном, добре Малгосі знайомим.

Це знову була Каська в стрингах, із задком, випнутим у бік найвродливіших у класі хлопців, Каська, яка кепкувала з їхніх побачень, на яких «нічого не відбувається, крім поцілуночка в щічку, бо вам невтямки, як треба поводитися із хлопцем». Малгося цих кпинів не любила, і їй зробилося прикро, бо дівчина усвідомила, що їй більше подобалася хвора Каська з ногами на витяжці, аніж ця, яка зараз фарбувала собі нігті й байдуже продовжувала:

— Він там уже точно якусь закадрив. Ти про це навіть не довідаєшся відразу, та повір мені, що він звідти повернеться іншою людиною. Ти мусила будь-що з ним поїхати!

— Як ти це собі уявляєш, коли в батьків грошей не було?

— На жаль, — вела своєї Каська, — таке воно життя. Тому ти повинна зрозуміти, що, коли не маєш грошей, не маєш нічого. Навіть хлопця. Звісно, його можна втримати іншим способом, але в тебе… — тут Каська промовисто зиркнула на Малгосині груди, які ледве випиналися під блузкою, — не дуже є чим його звабити.

Малгося аж похолола.

— Ні, — вигукнула вона. — Мацек точно не такий! Він інший!

— І ти ще віриш, наче бувають інші хлопці! Згадаєш мої слова! Зрештою… якщо протягом трьох днів не отримаєш есемески, сама переконаєшся, що я кажу правду!

— Повна лажа! — сказав Мацек Білому Міхалові. — Аж кортить цей чортів мобільний жбурнути кудись у сніг!

— А що таке?