Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Скалов спитав, чи бачила вона фільм «Скупники душ», показаний по радянському телебаченню. Там ішлося про радянських активістів-євреїв, у тому числі про Щаранського.
«Я бачила його, — відповіла Кремень, — і вважаю його огидним».
Вікно в кабінеті Скалов було відчинене, воно виходило на подвір’я в’язниці. Раптом Кремень почула крик. Вона спитала Скалова, що це. Він сказав, що це в іншому кабінеті йде фільм по телевізору. І додав, що коли люди не дають свідчень добровільно, вони можуть потрапити до цієї в’язниці.
«Що Ви чули від свого чоловіка про Щаранського?» — спитав Скалов.
«Я нічого не можу сказати про свого чоловіка».
«Що Ви чули про зв’язки Щаранського із ЦРУ?»
«Я не знаю Щаранського».
«Чи були Ви знайомі з першою або другою дружинами Щаранського?»
«Я думала, що в нього була лише одна дружина».
«Ви гадаєте, що після всіх Ваших клопотань дозвіл на виїзд отримає більше відказників?»
«Це не має стосунку до справи».
«Щаранський — зухвалець, — сказав Скалов. — Походжає, мов глава держави». І став тупцювати кімнатою, намагаючись зобразити ходу Щаранського.
Нарешті Скалов повернувся до свого столу й сказав: «Я вважаю, Олександр Лунц [один із перших лідерів єврейського еміграційного руху] був розумнішим за Щаранського. Лунц поїхав, а Щаранський — у в’язниці. Може, в науці Щаранський щось і тямить, але в житті він дурень».
Аркадія Мая, науковця-історика на пенсії, теж допитував майор Скалов. На людей покоління, до якого належав Май, певний психологічний тиск справляв уже сам виклик до Лефортова, звідки у 1930-х роках не повернулося багато людей.
Зранку Скалов не ставив прямих запитань щодо Щаранського, якого Май все одно знав не дуже близько. Натомість він спитав Мая про його пенсію й про те, що йому писали родичі з Ізраїлю. Май сказав, що це не стосується справи. Втім, зміст листів від його родичів, певна річ, не був таємницею для КДБ, бо вони читали всю його пошту.
Скалов від душі розсміявся.
«Навіщо всі ці запитання?» — спитав Май.
«Ми просто хочемо більше про Вас дізнатися».
Після обіду Скалов почав розпитувати Мая про діяльність Щаранського.
«Я хочу знати, в чому його звинувачують», — сказав Май.
Проте замість відповіді Скалов розпочав довгий монолог, сутність якого полягала в тому, що для успіху слідства КДБ і відказники мають співпрацювати.
«На мій погляд, — сказав Май, — це не співробітництво, а радше боротьба між Вами та мною».
«Що Ви маєте на увазі? — спитав Скалов. — Класову боротьбу?»
Май знову спитав, у чому звинувачують Щаранського.
Скалов якусь мить вагався, але зрештою сказав: «Щаранський передавав секретну інформацію західним кореспондентам».
«Яким це чином? — спитав Май. — Щаранський зустрічався з кореспондентами відкрито».
«Він передавав її у сірникових коробках».
Потім Скалов спитав Мая, що він думає про зустрічі Щаранського із конгресменами та сенаторами.
«Чому Ви мене про це питаєте? Мене там не було».
«Так, це правда, ми знаємо про всіх, хто там був», — сказав Скалов.
«Тоді чому питаєте мене?»
«Хочемо знати Вашу думку».
«Моя думка тут неважлива».
Якоїсь миті Скалов вийшов із кабінету й повернувся з кількома документами, в тому числі примірником російськомовної ізраїльської газети та деякими фотокопіями. Він спитав Мая, чи був Щаранський автором листа до цієї ізраїльської газети про побиття учасників демонстрації радянських євреїв. «Ви маєте знати, хто писав цього листа, — сказав він Маю, — бо там згадується Ваше прізвище».
«Я не буду про це говорити, бо це газетна стаття, а не документ. Крім того, моє прізвище там надруковано неправильно».
Скалов показав Маю кілька фотокопій колективних листів від євреїв, але Май теж відмовився їх коментувати. «Ніколи не показуйте копій історику, — сказав він. — В історії існує багато прикладів фальсифікацій». І почав читати цілу лекцію на цю тему, із численними прикладами успішних підробок, згадавши в тому числі справу Шереметьєвих, які підробили документи й стали власниками величезних маєтків у XVII столітті.
«Підробка була такою переконливою, — розповідав Май, не звертаючи уваги на Скалова, який марно намагався його перервати, — що її не могли розпізнати аж до XX століття».
«Ви підписували якісь із цих колективних листів?» — спитав нарешті Скалов, показуючи на документи.
«Це злочин?»
«Що вам відомо про шпигунство Щаранського?»
«Нічого. Я вважаю це звинувачення абсурдом».
Май дивився, як Скалов пише на документі: «Нічого». Помітивши, що той записав не всю відповідь, він наполіг на доданні слів «Я вважаю це звинувачення абсурдом», а також зауважень, які Скалов зробив щодо передання Щаранським інформації іноземним кореспондентам у сірникових коробках. Але Скалов відмовився.
Володимир Слепак знав Щаранського краще, ніж багато хто з інших відказників, але його допитували після всіх — можливо тому, що КДБ усвідомлював: добитися від нього співпраці майже неможливо, якщо перед тим не схилити до неї решту.
Слепак почав із того, що попросив слідчого Коваля сказати, в чому суть звинувачення, висунутого проти Щаранського. Коваль сказав, що його звинувачують за статтею 64 — «зрада Батьківщини».
«У статті 64 безліч параграфів, — сказав Слепак. — Наприклад, відмова повертатися з-за кордону, шпигунство, втеча з СРСР. За яким параграфом обвинувачують Щаранського?» Коваль відповів, що це таємниця слідства. «Ви маєте назвати мені конкретне звинувачення проти Щаранського, — сказав Слепак. — Бо інакше я вважатиму слідство необ’єктивним і відмовлюся свідчити».
На подив Слепака, Коваль розхвилювався. «Ми хочемо знати правду, — сказав він. — Якщо правда буде на користь Щаранського, тим краще для нього. Чому Ви не хочете допомогти Щаранському?»
«Ви можете все перекрутити, — відповів Слепак. — Я скажу щось на користь Щаранського, а Ви використаєте це проти нього».
Коваль намагався запевнити його, що КДБ провадить свої розслідування, чітко дотримуючись законності, але Слепака, якому впродовж багатьох років не давали виїхати до Ізраїлю «законно», переконати було неможливо.
«Я знаю багато прикладів, коли ваша організація відправляла безневинних людей до таборів або на смерть», — сказав він.
«То було тридцять років тому», — уточнив Коваль.
«Нічого не змінилося».
«Ви кажете — нічого не змінилося, але ж ми зараз Вас не б’ємо, не заганяємо голки під нігті».
«Багато хто з тих, що вчиняли злочини за Сталіна, тепер на свободі, їх так і не притягли до відповідальності, — сказав Слепак. — А Сталін тепер — знову герой».
«Він дуже багато зробив для країни», — зауважив Коваль.
Тоді Слепак вийняв написану
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», після закриття браузера.
