Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

будинки, вікна і транспортні засоби. У натовпі глядачів Мікаель без зусиль розпізнав двадцятилітню Сесілію Ванґер, у світлій сукні під темним жакетом; її можна було знайти фотографіях на двадцяти.

Раптом Мікаель розхвилювався. За багато років він навчився довіряти своїй інтуїції. У цьому альбомі щось було, тільки він не міг сказати, що саме.

Він як і раніше сидів за кухонним столом, прикипівши очима до фотографій, коли близько одинадцятої години раптом почув, як відчиняються вхідні двері.

— Можна мені увійти? — спитала Сесілія Ванґер.

Не чекаючи відповіді, вона всілася супроти нього, по той бік столу. У Мікаеля виникло дивне відчуття дежавю. Вона була одягнена в широку тонку світлу сукню і сіро-синій жакет — майже так само, як на фотографіях 1966 року.

— Проблема в тобі, — сказала вона.

Мікаель звів брови.

— Вибач, але ти захопив мене зненацька, коли з’явився сьогодні ввечері. Тепер я така нещасна, що просто не можу спати.

— Чому ж ти нещасна?

— Ти хіба не розумієш?

Він похитав головою.

— Ти не сміятимешся, якщо я розповім?

— Обіцяю не сміятися.

— Коли взимку я тебе спокусила, це було божевільне поривання з мого боку. Мені хотілося розважитися. Того першого вечора я сприймала це як жарт і зовсім не збиралася зав’язувати з тобою тривалі стосунки. Потім усе пішло інакше. Ті тижні, коли ти був моїм occasional lover, стали найбільш приємними в моєму житті. Я хочу, щоб ти це знав.

— Мені теж це здавалося дуже приємним.

— Мікаель, я весь час брехала тобі і самій собі. Я ніколи не відзначалася сексуальною розбещеністю. За все життя у мене було п’ятеро партнерів. Я «дебютувала» у двадцять один рік. Потім з’явився чоловік, ми познайомилися, коли мені було двадцять п’ять, але він виявився покидьком. А затим я кілька разів зустрічалася ще з трьома чоловіками, з перервою в кілька років. Але ти щось у мені пробудив, я просто не могла вдовольнитися. Можливо, це було пов’язано з твоєю непримхливістю.

— Сесіліє, не треба…

— Цить, не перебивай мене. Інакше я не зумію все розповісти.

Мікаель вирішив помовчати.

— Того дня, коли ти відправився у в'язницю, я відчула себе такою нещасною. Ти раптом зник, наче тебе ніколи й не було. У моєму ліжку стало холодно і порожньо, і я раптом знову перетворилася на п’ятдесятишестилітню тітку.

Вона ненадовго замовкла і подивилася Мікаелю в очі.

— Взимку я в тебе закохалася. Ніяк не думала, що так вийде, але це факт. І я раптом усвідомила, що ти тут тільки на якийсь час і одного чудового дня поїдеш назавжди, а я залишуся тут до скону. Мені стало так страшенно боляче, що я вирішила не підпускати тебе близько, коли ти повернешся з вязниці.

— Мені дуже шкода.

— Я сама винна.

Вони трохи посиділи мовчки.

— Коли ти сьогодні пішов, я розревілася. Як би мені хотілося прожити життя спочатку. Потім я дещо для себе вирішила.

— Що саме?

Вона опустила очі.

— Що треба бути несосвітенною ідіоткою, щоб припинити з тобою зустрічатися тільки тому, що ти одного разу звідси поїдеш. Мікаелю, ми можемо почати все спочатку? Ти зможеш забути те, що сьогодні сталося?

— Вже забуто, — сказав Мікаель. — Дякую, що розповіла.

Вона як і раніше не відривала очей від столу.

— Якщо ти хочеш мене, то я з великим задоволенням.

Раптом вона знов подивилася на нього. Потім підвелась і попрямувала в спальню. Кинула додолу жакет, стягуючи дорогою сукню через голову.

Мікаель із Сесілією прокинулись одночасно, почувши, як відчиняються вхідні двері і хтось проходить у кухню. Гупнула поставлена на підлогу сумка. Потім раптом у дверях спальні з’явилася Еріка з усмішкою на обличчі, яка миттю змінилася виразом жаху.

— О Боже! — Вона відступила назад.

— Привіт, Еріко, — промимрив Мікаель.

— Привіт. Пробачте. Тисяча вибачень за те, що я ввірвалася. Мені слід було постукати.

— Нам треба було замкнути вхідні двері. Еріко, це Сесілія Ванґер. Сесіліє — Еріка Берґер, головний редактор «Міленіуму».

— Вітаю, — сказала Сесілія.

— Вітаю, — відгукнулася Еріка. Схоже, вона не могла вирішити, слід їй підійти і ввічливо потиснути руку чи просто піти. — Е-е, я… я можу піти прогулятися…

— А може, ти краще поставиш каву? — Мікаель глянув на будильник на нічному столику: початок першої.

Еріка кивнула і зачинила двері спальні. Мікаель із Сесілією переглянулися. У Сесілії був стурбований вигляд. Вони займалися коханням і перемовлялися до четвертої години ранку, а потім Сесілія сказала, що залишиться в нього до завтра і їй наплювати, якщо хтось дізнається, що вона трахається з Мікаелем. Вона спала, повернувшись до нього спиною, але весь час відчуваючи його руки у себе на грудях.

— Послухай, усе нормально, — сказав Мікаель. — Еріка заміжня жінка, а не моя подружка. Ми іноді зустрічаємося, але її абсолютно не хвилюють мої стосунки з кимось іншим. Мабуть, вона просто збентежилася від несподіванки.

Коли вони трохи пізніше вийшли на кухню, Еріка вже поставила на стіл каву, сік, апельсиновий джем, сир і тости. Линули смачні запахи. Сесілія відразу попрямувала до Еріки і простягнула руку:

— Ми там до пуття й не привітались. Добрий день.

— Дорога Сесіліє, даруйте, що я вломилася наче слон, — сказала дуже засмучена Еріка.

— Ради Бога, забудьте про це. Давайте пити каву.

— Привіт, — сказав Мікаель і обійняв Еріку, перш ніж сісти. — Як ти тут опинилася?

— Зрозуміло, приїхала сьогодні вранці машиною. Я близько другої по півночі отримала твоє повідомлення і намагалася зателефонувати.

Я вимкнув телефон, — пояснив Мікаель і посміхнувся Сесілії Ванґер.

Після сніданку Еріка залишила Мікаеля із Сесілією удвох, пославшись на те, що повинна побачити Хенріка Ванґера. Сесілія прибирала зі столу, повернувшись до Мікаеля спиною. Він підійшов і обійняв її.

— Що ж тепер буде? — спитала Сесілія.

— Нічого. Адже Еріка мій ліпший друг. Ми з нею періодично спимо вже двадцять років і, сподіваюся, будемо разом ще двадцять. Але ми ніколи не були парою і не перешкоджаємо романам одне одного.

— A y нас з тобою роман?

— Не знаю, що це, але нам вочевидь добре разом.

— Де вона сьогодні ночуватиме?

— Ми її десь прилаштуємо. У Хенріка, наприклад, є кімнати для гостей. У моєму ліжку вона спати не буде.

Сесілія на хвильку задумалася.

— Не знаю, чи переживу я це. Може, у вас з нею так заведено, але я не знаю… я ніколи… — Вона похитала головою. — Я піду до себе додому. Мені треба над цим трохи поміркувати.

— Сесіліє, ти ж мене вже запитувала, і я розповідав тобі про наші з Ерікою стосунки. Її існування не могло стати для тебе сюрпризом.

— Це