Деніел Кіз - П'ята Саллі

перчанкою, але я стрималась. Мусила триматися під контролем. Я сиділа за столиком, міцно зціпивши долоні, ніби то була шкільна парта, та дивилася у вікно. Я молилася, щоб Роджер дістався сюди якнайшвидше.

Дружина Ейба, Сара, у своєму трико та білому фартушку почала підходити до мене з меню на дощечці, але раптом передумала та пройшла повз. Я була певна, що всі спостерігають за мною та перешіптуються. Отже, відновилося ще не все, деякі спогади залишилися прихованими. Я згадала, що востаннє була з Мейсон, коли показувала Тодду свої картини. Я пам’ятала, як він поцілував мене, потягнув на диван. Оце й усе. Але, мабуть, сталося дещо ще, що змусило мене почуватися, як от зараз — наче мені хотілося вщент рознести це місце. Та я цього не робитиму. Я сидітиму тут й повільно кипітиму, а коли прийде Роджер, ми сходимо повечеряти в якесь інше місце.

Увійшов Кірк Сілвермен. Я помахала йому, та він прикинувся, що не бачить мене. Я пригадала, що ходила на його вечірку, та не пам’ятала, як покинула її. Знову білі плями у другому акті… Господи, коли ж я заповню пробіли у своїй пам’яті та дізнаюся власну історію?

А тоді крізь бічне вікно я побачила незграбну постать Мейсон, що шкандибала до кав’ярні, й майже в ту ж мить вона помітила мене.

Я небагато знала про Мейсон, окрім того, що вона була членкинею Коаліції за права геїв та лесбіянок, а зараз я згадала, що вона одразу ж мені сподобалася, коли я винайняла частину її лофту, щоб влаштувати собі там студію. Вона була чоловікоподібною жінкою, й хоча раніше я вважала її жорсткою, але товариською людиною, наче собака пекінес, зараз я побачила, що вона готова кусати. Моїм першим пориванням було вийти крізь задні двері, але Мейсон вже увійшла в прибудову та, розпихаючи натовп, прямувала просто до мого столика. Сара Коломбо також її помітила і перегородила шлях. Вони були надто далеко, тож я не чула, що говорила Мейсон, але побачила її розпашіле обличчя, коли вона відштовхнула Сару та підійшла до мене.

— Я шукала тебе, довбана ти сучко!

Я сиділа й тримала себе в руках, але моє серце калатало в грудях, а долоні рясно спітніли.

— Ейб розповів мені, що ти казала. Я клянуся, я не пам’ятаю, щоб знищувала твої картини.

— Брехуха мерзенна! Ходімо на вулицю, я допоможу тобі пригадати.

— Я не маю наміру битися з тобою, — сказала я. — Якщо ти кажеш, що я вчинила якісь збитки, я готова за все заплатити. Ти завжди мені подобалася, Мейсон. Будь ласка, спробуй зрозуміти, я хворіла. Я була сама не своя, і…

Вона заліпила мені ляпаса.

— Це для початку! — закричала вона. — А зараз я тебе роздеру!

Я відчула холодок, приступ аури, але поборола ці симптоми. Мусила тримати себе під контролем. Ставки були надто високі, щоб дозволити собі втратити свідомість. Я зціпила долоні.

Мейсон схопила мене за руку та витягнула з крісла, розвела мої долоні й потягнула крізь натовп, який розступився і став колом. До нас підійшов Ейб, але коли побачив, що Мейсон тримає мене, зупинився та схрестив руки на грудях.

— Мейсон, не роби цього! — молила я, намагаючись звести долоні. — Клянуся. Допоможи мені…

Вона замахнулася кулаком та вдарила мене в живіт настільки, що я ледь не задихнулась. Я поточилася, а вона кинулася на мене та притиснула обидві мої руки до підлоги. Я не хотіла битися, Бог свідок, я не хотіла битися. Але там, на підлозі, я раптом відчула, якщо я не захищу себе, хтось зробить це за мене. Я пручалася, намагаючись вирвати руку, а тоді, коли до голови підступив біль, врізала їй коліном в бік і звільнилася.

Я перекотилася на бік, обхопила її шию рукою та стиснула, фіксуючи голову. Я не мала уявлення, де навчилася цьому рестлерському прийому. Я почула, як вона стогне та булькотить. Хтось гукнув: «Ламай її! Скрути їй шию!» — і я знала, що можу різко шарпнути рукою та зробити це.

Я зціпила долоні, переплела пальці, все ще тримаючи її шию в замку. Стиснула один раз.

«Вбий її! Вбий цю суку!»

Спочатку я подумала, що то мене під’юджував хтось із натовпу. А тоді зрозуміла, що голос лунав у мене в голові. Я була повільна та обережна, а навколо мене все рухалося швидко та рвучко, як у старому фільмі.

Мейсон спробувала вхопити мене за голову, та я ухилилася, і їй не пощастило. Я вже заспокоїлася та взяла себе в руки. Потягнула праву руку лівою, саме достатньо, щоб миттєво перекрити їй дихання, але не збиралася робити їй боляче, поки стискала долоні вдруге та втретє.

— Я хочу з тобою поговорити, — повільно промовила я. — Я послаблю хватку, щоб ти могла дихати, але хочу, щоб ти мене уважно вислухала. Кивни, якщо погоджуєшся більше не борсатись.

Вона прокавчала щось і кивнула. Я послабила хватку, щоб вона могла дихати, та все одно стримувала її.

— Не я почала цю бійку, та я набагато сильніша, ніж здаюсь. Якби мені захотілось, я б могла шарпнути й зламати тобі шию. Розумієш мене?

Вона кивнула.

— Я хворіла. Не можу зараз все пояснити. Доведеться тобі повірити на слово, що в мене були провали в пам’яті й якщо я щось і зробила з твоїми картинами, то цього не усвідомлювала. Це ніби коли ти накуришся, а потім нічого не пам’ятаєш. Різниця в тому, що ти вибираєш, коли тобі накурюватись, а я ці провали собі не спричиняла. Хочу попросити пробачення за те, що вона — я — зробила, але ти мусиш пообіцяти, на очах у всіх цих людей, що коли я тебе відпущу, ти більше на мене не чинитимеш напад. Якщо це повториться, я можу втратити контроль і серйозно тебе травмувати. Я не те щоби цього хотіла, та інколи роблю речі, які не усвідомлюю. Зараз я на межі.

Я почула розпачливу жорсткість власного голосу. Голова Мейсон злегка повернулась, і коли вона глянула на мене, я побачила, що ненависть в її очах поступилася страху. Вона кивнула й видихнула:

— Добре… від… пусти. Я… нічого… не робитиму…

Я відпустила її, вона перекотилася та потерла горло обома руками. Ми підвелися.

— Я йду, — сказала я. — Більше я сюди не повернуся. Якщо ми ще колись випадково зустрінемося, я пропоную просто пройти повз, не розмовляючи. Я повторюю — мені шкода.

Вона позадкувала, а я підійшла до столика та взяла свою сумочку. Тоді востаннє