Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

характерний високий (у середньому на рівні –40 %) негативний баланс довіри. На найнижчих позиціях рейтингу довіри маємо: НБУ і банківська система (18 %), Кабінет Міністрів України (14 %), великий бізнес (13 %), Верховна Рада України (11 %), органи прокуратури (11 %), суди і судова система (9 %) та політичні партії (8 %), і цьому переліку «аутсайдерів» притаманний дуже високий негативний баланс довіри: від –55 % у НБУ і банківської системи до –77 % у політичних партій. Вочевидь повномасштабне вторгнення Росії вплинуло і на ставлення до влади, але й до цього ми не були схильні виявляти до неї особливої довіри. Суспільство, яке в принципі не довіряє своїй владі, з одного боку, більше схильне бачити злий умисел у її діях, а з іншого боку така недовіра діє як запобіжник від приписування їй занадто великого впливу. Зробіть такий мисленнєвий експеримент: чи вірите ви, що СБУ чи якісь інші українські спецслужби могли б зловити інопланетянина та тримати його десь у підвалах на вулиці Володимирській чи десь на таємному об’єкті? Звісно, можливо все, але наша громадська думка не наділяє наші спецслужби надмірною владою над інопланетними формами життя і скоріше зі скепсисом ставиться до того, що в Україні хтось витрачатиме час, нерви і ресурси на приховування контактів із позаземними цивілізаціями.

«Отака х**ня, малята» — один з найпопулярніших українських ненормативних висловів, який, згідно з міською легендою, актор та ведучий дитячої передачі «Вечірня казка» Дід Панас випулив у прямому ефірі десь на початку 1980-х. Запису для доказу, що це справді сталося, немає, а спогади людей, які могли це чути, різняться. Дід Панас — це творчий псевдонім Пінхаса Хаїмовича Векслера, або Петра Юхимовича Векселярова, який популяризував носіння вишиванки в 1970-ті, до того як це стало мейнстримом, і якого за його українськість неодноразово підозрювали в націоналізмі за радянських часів. Особливість української культури полягає в її відкритості, навіть певній самокритичності, що дозволяє їй бути справді інклюзивною. Уявіть собі, який конспірологічний потенціал криється в інциденті (хай навіть вигаданому), коли людина «самі знаєте якої національності» у дитячій програмі дозволила собі матюкатися? Як можна було розкрутити цю історію, з використанням всього арсеналу конспірології про розбещення чи навіть «зомбування» дітей, усепроникнення світової єврейської змови тощо. Однак, як бачимо, зі змовознавчого погляду, такий шанс проґавили. Наше суспільство сприймає неординарні події чи міфи про них з журбою, гумором і самокритичністю, а такий підхід зменшує можливості для породження теорій змови.

Масони-українці

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Безмiрна, та пуста, i дика площина

I я, прикований ланцем залiзним, стою

Пiд височенною гранiтною скалою,

А далi тисячi таких самих, як я.

Так починається твір, мабуть, з найпотужнішою масонською репутацією в українській поезії — «Каменярі» Івана Франка 319, написаний 1878 р. Зрозуміло, що якщо масони — каменярі, то й Іван Франко — масон, як може бути інакше? У вірші також є таке:

У кождого в руках тяжкий залізний молот,

І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить».

Чий це голос згори? Абсолюту? Великого Архітектора? Чи, може, очільника ложі? Шукати у вірші масонські конотації не так уже й складно, навіть для непрофесійного літературознавця, але якщо ми так робимо, то чи не вдаємося до відшукування смислів за лекалами самих конспірологів? На просторах усезнавчого інтернету можемо прочитати про цей твір і те, що в ньому відображена «квінтесенція бачення шляху розвитку масонського руху» 320. Питання не таке вже й риторичне, якщо врахувати, що за доступними даними важко знайти переконливі документальні докази належності Івана Франка до якоїсь із масонських лож (на момент написання цього тексту мені вони невідомі — може, їх приховали конкуренти ілюмінати). Визнаю, що питання «Іван Франко — масон?» 321 має і дражливий для українців вимір: круто було б, якби один з канонізованих батьків нашої нації був масоном, а з іншого боку, не дуже круто, бо, знаєте, це все ж масони. Зрозуміло, що ці питання в жодному разі не заперечують той факт, що на території України діяли масонські ложі.

В описі до квест-екскурсії «Таємниці полтавських масонів» сказано, що потенційні учасники ознайомлюються з такими питаннями: «Масонство — релігійна секта чи таємна організація? Як масони контролюють світ? Чи знаєте ви, який ритуал має пройти новобранець і чи є у вас шанси стати членом братства?» 322. По-перше, це зайвий раз свідчить, що масонський рух в Україні був, і, дуже ймовірно, досі живе. По-друге, можна пишатися тим, що поціновувачам масонства є що показати і на наших просторах. А, по-третє, я дуже жалкую, що пандемія коронавірусу та війна внеможливили не лише мою участь у цій екскурсії, але й самостійну роботу з матеріалами щодо українського масонства, що потребує подальших наукових розвідок.

Тест на знання великої української класики

Еней був парубок _________

І хлопець хоть куди ________,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Но ________, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту _______,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких __________,

Осмалених, як гиря, ланців,

П’ятами з Трої накивав.

Якщо ви не змогли заповнити жодного пробілу, то звіроящури вже точно серед нас. На масонській належності автора цих рядків я окремо не зупинятимусь, бо про це написано багато, втім, зазначу, що це може бути зайвим доказом того, що масони творили на користь своїх держав і не відмовлялися від української ідентичності. До речі, про причетність автора наведених рядків до масонства ніби свідчень більше, ніж на користь масонства Івана Франка.

На одному з інтернет-ресурсів мені натрапився такий пасаж: «“Енеїду” з автографом автора дбайливо зберігав в особистій бібліотеці імператор Олександр І. Примірник твору Котляревського мав навіть Наполеон І Бонапарт» 323. Вочевидь ця інформація