Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

бездіяльності чи відстороненості, але, по-перше, це неправда, доказом чому слугують українські революції, а по-друге, вона функціонує і як блок, перепона для проникнення підозрілих ідей, спрямованих на відволікання від, власне, суму, журби і туги. Уявіть собі, що козака, зануреного в роздуми про тяжку долю, який сидить з бандурою, а біля нього стоїть кінь, якийсь конспіролог намагається відволікти балачками про хіміотраси чи підступні плани ілюмінатів. Хоча українська народна мудрість і каже «терпи, козаче, отаманом будеш», підозрюю, що це не той випадок.

Чорнобиль і конспірологія

«Заходять у бар триголовий птах, НЛО і радар, що контролює людський розум. Авжеж, цей бар у Чорнобилі» — так починає свій матеріал 2020 р. про теорії змови навколо Чорнобильської катастрофи Клер Д’Амато 310. Вона будує свій виклад різних теорій змови навколо ідеї авторів книжки «Розуміння теорій змови» 311 про різні мотиви поширення конспірологічних наративів, серед яких потреба пояснити непояснюване, відчуття контролю над ситуацією, соціальна мотивація у збереженні своєї ідентичності перед іншими. На їхню думку, катастрофа на Чорнобильський АЕС сталася внаслідок випробування особливого виду таємної зброї — тектонічної, і винні в цьому, залежно від позиції сторони, або американці, або совєти. Перекладання провини на одну зі сторін дозволяє зберегти свою ідентичність. Цілком виправдана десятиліттями практичного досвіду недовіра населення до офіційної інформації радянської влади була однією з причин поширення фольклору щодо причин аварії, в тому числі й містичних, з яких пізніше виросли конспірологічні теорії про дивних людиноподібних істот, яких ніби бачили мешканці навколишніх сіл, або історичні байки про прокляте місце, де не можна було будувати станцію. У своїй статті К. Д’Амато наводить цитату з книжки нобелівської лауреатки з літератури, білоруски Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» 312 (примітно, що в назві видання англійською про молитву не йдеться: «Voices from Chernobyl: The Oral History of a Nuclear Disaster» — «Голоси з Чорнобиля: усна історія Чорнобильської катастрофи», і, сподіваємось, це не результат змови), в якій один з ліквідаторів розповідає про те, що важко було зрозуміти наслідки трагедії, бо, приміром, якщо йдеться про битву під час війни, то це така-то кількість загиблих, а тут це не лише кілька пожежників, але й приречена земля, шкода цілим поколінням тощо. Тому і пішли розмови про звірів-мутантів й інші страхіття. «Лисого їжачка» як елемент дитячого фольклору я чудово пригадую з дитинства, бо під час Чорнобильської катастрофи мені було три з половиною роки, тож доводилося чути перекази про місто-привид і тварин-мутантів. Однак із часом інтерес до Чорнобиля як загадкового чи містичного місця на рівні міських легенд суттєво зменшився, а катастрофу почали осмислювати, перепрошую за банальність, саме як катастрофу, а не джерело конспірацизму. До виходу серіалу НВО «Чорнобиль» 2019 р. закордонних туристів Чорнобиль приваблював більше, ніж українських: іноземці становили 85 % відвідувачів 313. У 2021 р. Чорнобиль відвідали 73 тисячі туристів, з них трохи більше від половини становили українці. Серед відвідувачів зони відчуження найбільше іноземців з Польщі та США, але були гості й із Зімбабве, Вануату, Фіджі. Погодьтеся, їхнє завзяття в прагненні побачити зону відчуження не порівняти з бажанням, скажімо, одеситки чи харківця подивитися на реактор під саркофагом, бо їм здійснити це набагато легше.

Професор історії Гарвардського університету та автор книжки «Чорнобиль: історія ядерної катастрофи» Сергій Плохій 314 2019 р. писав для видання The Guardian, що «конфліктуючі правди», якщо дослівно перекласти conflicting truths, та всіляка конспірологія не допоможуть нам запобігти катастрофі масштабу Чорнобильської АЕС у майбутньому 315. У статті Плохій згадує фільм 2015 р. з прекрасною в багатьох смислах назвою «Російський дятел», знятий Чадом Грасією, в якому український художник Федор Олександрович викриває причини Чорнобильської катастрофи. За викладеною у фільмі версією, радянські високопосадовці спланували вибух на ЧАЕС перед прибуттям комісії, що мала розслідувати, чому не працює неймовірно дорогий об’єкт загоризонтного радіолокаційного спостереження «Дуга», який на Заході називали «Російський дятел» за сигнали, які він видавав «в атмосферу». У категорії «Закордонне документальне кіно» 31-го міжнародного кінофестивалю незалежного кіно «Санденс» фільм здобув гран-прі журі, а сама версія причин катастрофи привернула до себе увагу. Денніс Гарві у огляді фільму для часопису Variety порівняв Федора Александровича зі «святим ідіотом Достоєвського» 316, і мій смуток від цього накладання російських штампів на українську культуру був сильнішим за обурення від того, що кляті совєти могли бути ще якимсь чином причетними до жахливої катастрофи.

(Не)потужні міжнародні організації з українського погляду

«Коронавірус пришвидшить впровадження Плану 21 (Agenda 21) — Організації Об’єднаних Націй, що має на меті поневолити людство» 317 — так звучить одна з популярних теорій змови 2020 р., в якій переплелися коронавірус та поширена особливо у США конспірологія навколо ООН, яка буцімто намагається позбавити Сполучені Штати влади, насаджує новий світовий порядок і поневолює цілі країни. Пересічним мешканцям України віра в те, що ООН утілює якусь повномасштабну зловісну програму, видасться радше кумедною, оскільки ми на власному досвіді переконуємося, що ООН не має ані сил, ані можливості, а часто і політичної волі, щоб запобігати воєнним конфліктам, забезпечувати мир у світі, стримувати оскаженілих диктаторів та робити інші корисні речі, як варто було б очікувати від міжнародної організації такого високого рівня. У ставленні до ООН також відображається і глибоко вкорінена недовіра України до влади — місцевої, центральної, чи, якщо дуже узагальнити, якоїсь «міжнародної», тому в Україні, де досить низька довіра до державних інституцій, концепція глибинної держави не проходить. Research & Branding Group із 25 січня по 3 лютого 2022 р. провела опитування щодо довіри українців до органів влади і суспільства 318. Четвірка тих, кому довіряє більшість населення виявилася такою: армія (68 %), волонтери / волонтерські організації (65 %), ветерани АТО / ООС (64 %) та церква (52 %). Лише ця четвірка має високий позитивний баланс довіри — від +21 % у церкви до +44 % в армії. Рівень довіри до поліції (28 %), президента України (27 %), ЗМІ (27 %), СБУ (22 %) та обласних органів влади (22 %) залишається низьким. Для цієї групи інститутів влади і суспільства також