Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

Степан ще говорив щось і говорив. Та слухати то  Артур не мав снаги. Невже він так помилився? Йому здавалося, що відчував цю жінку. Здавалося, що торкався не лише її тіла, а й самої душі. Душі, що схожа на його душу. А все виявилося обманом? Хитрим, але дуже успішним планом? Почав пригадувати, як їй весь час потрібні були гроші, то на те, то на інше…та байдуже на гроші ці! Йому здавалося, що їй було не байдуже на нього.

— Навіть бачити її не хочу, бо інакше за себе не ручаюся. Хтозна, з кількома чоловіками вона була за цей період, – з огидою промовив Степан, — Жени її, бо…

— Степане! — крикнув Артур, — Ти не хочеш, щоб я ліз у твою голову, тож і не лізь в мою, — тицьнув  друга у груди, на що у Степана аж обличчя від злості засіпалося, – Я мушу спершу сам з нею поговорити. 

— Ще не вистачало, щоб через якусь повію ми знову стали ворогами, Артуре! — ледве стримувався Степан. — Я завжди відчував, що вона хитра змія, але я не дооцінив усіх масштабів. 

— Ти що, весь цей шукав щось на Віру? – спитав Артур з глибоким відчаєм в очах. 

Степан глибоко дихав, певно зважував над відповіддю. 

— За кого ти мене маєш, друже? — спитав жорстко. — Її названа мамаша сама прийшла до мене і все розказала. Ба більше, показала в деталях. Певно знайшла для донечки когось багатшого від тебе, — фиркнув. — А зараз, скажу тобі як брат, а не просто друг, який ненавидить твою дівчину, — додав м'якше, — Мені боляче за тебе і дійсно шкода…але все що я сказав тобі, правда. 

Артур дивився кілька секунд в очі Степанові. Так, це було схоже на правду, але й те, що було між Вірою та ним, не було схоже на брехню. Або…він просто закохався в цю жінку? Жінку, яка знищила його світ. Розтрощила…

###