Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

тих, кого вважали «своїми», слабшими, молодшими чи такими, що потребували допомоги. Примусова пропозиція «стати замість чоловіка» була також сприйнята жінками як внутрішня інтенція. Її реалізація призводила до суттєвого розширення меж жіночої соціальної активності у вирішенні питань життя та смерті. Змушені відповідати, годувати, захищати жінки вдавались до таких дій, які не вкладалися у традиційний патріархальний розподіл гендерних ролей.

Однак радянська влада надала жінкам не тільки настанову «стати чоловіками». Вона, як влада «успішно окупаційна», транслювала вороже та підозріле ставлення до власного народу, а отже, ще до приходу нацистів сприяла формуванню механізмів виживання в умовах тривалих соціальних репресій. Навички виживання, що їх засвоювали та передавали пересічні люди, не були специфічно жіночими — у 1920—1930-х роках до соціальних ігор із владою вдавались переважно чоловіки. Тому настанова «стати замість чоловіка» призвела до того, що жінки перейняли напрацьовані чоловіками у минулі десятиріччя схеми гри з владою, і це стало запорукою виживання не тільки жінок, а й всіх «своїх», якими вони опікувались.

Значна частина таких навичок набула чіткого гендерного забарвлення. Серед найбільш поширених та «опрацьованих» раніше механізмів виживання були: «переписування» біографії, створення потрібного соціального походження чи національності, демонстрація бідності, навички у використанні управлінських вад бюрократичного апарату (підкуп, підробляння документів, хабарі тощо), використання службового становища, ставлення до «державної власності» як до джерела годування родини тощо.

Люди знали, в який спосіб переробити біографію, як використати своє приховане від радянської влади чи придумане для нацистів коріння. Під час окупації жінки вдавалися до цих практик свідомо і по-різному. Декотрі «переписували» біографію, акцентуючи на репресіях, яких зазнала родина. Інші будували прийнятну для нацистів біографію, вилучаючи звідти свої старі погляди за рахунок нових. Очевидці подій були здивовані тим, як «полум’яні радянські» швидко ставали запеклими антирадянськими.

Матери договаривались, как нас спасать дальше. Они разрабатывали два варианта. Первый. Пришли немцы. Спасительницей становится мать Варвары. Немцы ее не тронут, не должны, так как отец Варвары расстрелян нашими. В 37-м. Если же вернутся наши, то уже моя мать берет на себя главную функцию по спасению детей, поскольку наш отец на фронте. Такой вот расклад.

Галина Щербакова. Эмиграция по-русски

Сестры П. неистовствуют. При советской власти они активно виступали убежденными большевичками, были безбожницами и держали религиозных старушек в постоянном страхе разоблачения. […] Теперь же сестры неистово ругают Сталина, партию, советскую власть и громко, по-прежнему бесстыдно, угрожают всем и каждому доносами немцам за советские симпатии.

Зі щоденника X. Г. Лашкевича

Поширеними були випадки приховування та «переписування» своєї національності. Такі дії були вдалими та ефективними там, де солідарною в мовчанні була спільнота.

Раскрыла дома документ, там черным по белому: Ротман Берта Генриховна, по национальности — немка… Старые документи завернули в тряпочку, закопали в саду.

Маргарита Хемлин. Про Берту

А в то врем’я у нас єврейка-врачиха била. Ну і она — діватися нікуди: не вспіла евакуїроваться — лічила нас, покуда лєкарства були, а потом кончилися… Юза (начальник комендатури. — Авт.) прийшов, а у нас в то врем’я она була. Юза прийшов, стоїть з кучером і з матір’ю балакає. А вона, врачиха, з ними шепоче, балакає по-настоящему, по-німецьки. Він у неї спрашує: «Ви хто по національності?» А вона: «Я, мол, гречанка. До тьоті в гості прийшла». Он так улибнулся і все. А сама ж на єврейку похожа! Чистокровна єврейка!

Микола Якович К., 1931 р. н.

Пошуки «правильної для окупантів» біографії часто ініціювали самі жінки: для чоловіка така відверта брехня сприймалась як слабкість та боягузтво, але для жінки це було ніби прийнятно. З їхньої ініціативи вдома вивішували портрети предків-дворян, змінювали прізвища тощо. Їхніми зусиллями та зв’язками розшукували і знаходили людей (чи то засоби) для вироблення нових документів тощо.

Анна Соломоновна тотчас же придралась к этому случаю: «А почему бы вам, Александр Гаврилович, и не стать дворянином? У вас такое интеллигентное лицо, что вы можете сойти и за князя. Анна Соломоновна обрадовалась и вырезала этот портрет совместно с портретом генерала Мейендорфа. Первый будет ваш отец, а второй — дядя по матери. Смотрите, вы схожи с вашим отцом как две капли воды».

Зі щоденника X. Г. Лашкевича

Я достала мужу паспорт, но нужна была фотография. Нашла одного человека на окраине города, он сказал, что он мастер на все руки.

З листів подружжя Індикт, м. Харків

По-новому було опановано бажаний для радянської влади концепт бідності. Бути бідною за німців було легко, адже багатіти було ні з чого. Однак сам спосіб демонстрації бідності мав нові, в тому числі і гендерно забарвлені, риси. По-перше, бути бідною означало «погано жити за совєтів». По-друге, бути бідною зменшувало ризик бути пограбованою, позбавленою останнього майна, отже — дозволяло зберегти цінні для обміну на харчі речі. По-третє, акцентована в одязі бідність (навіть неохайність та демонстративна непривабливість) вирішувала важливе завдання запобігання сексуальним домаганням.

— Ты чего сиднем сидишь? Пойди прогуляйся. Да старенькое платье надень, чего наражаться не по времени!

И она покорно надевала старенькое, повязывала голову рваным платочком, обувала стоптанные туфли. Но и из зтих обносков, всему наперекор, неукротимо и победно рвалась ее молодая краса. И Тарас тревожно вздыхал: «Вот до чего дожил! Красе родной дочери не рад!»

Борис Горбатов. Непокоренные

Зловживання службовим становищем чи його використання також було практикою, яка допомагала спільноті виживати, ховатись і харчуватись у 1920—1930-ті роки.