Енді Вір - Марсіянин

– Сподіваємося, що ні, – відповів Венкат, – але перед ним лежить справжнє випробування.

– Згідно з вашими останніми супутниковими знімками, пилова буря в Аравійській землі, що затримує вісімдесят відсотків сонячного світла, і навіть не думає вщухати.

– Це правда.

– А єдине джерело енергії, що його має Вотні – це сонячні панелі, чи не так?

– Саме так.

– Чи може вдосконалений ним марсохід працювати на двадцяти відсотках енергії?

– Ми не змогли придумати обставини, за яких це було б можливо. Саме тільки життєзабезпечення потребує більше.

– Коли він дістанеться району бурі?

– Наразі він щойно в’їхав до долини Маурс. З його теперішньою швидкістю, він перетне межу бурі на сол 471. Тобто за дванадцять днів від сьогодні.

– Звісно, він помітить проблему, – сказала Кеті. – Коли видимість настільки погіршиться, він скоро зрозуміє, що сонячні панелі не працюватимуть на повну потужність. Хіба він не може в цю мить просто розвернутися?

– На жаль, усе складається проти нього, – сказав Венкат. – Край бурі – це не якась чарівна межа. Це просто область, у якій повітря трохи більше насичене пилом. Поки він їхатиме вперед, концентрація пилу густішатиме. Кожного дня ставатиме трохи темніше, ніж напередодні; зміни будуть ледь відчутні. Вони не настільки значні, щоб їх помітити.

Венкат зітхнув.

– Він проїде сотні кілометрів, лиш дивуючись, чому падає ефективність сонячних панелей, поки помітить погіршення видимості. А буря рухається на захід, тоді як він їде на схід. Він заїде занадто глибоко і не матиме змоги вибратися.

– І ми можемо лиш спостерігати за розвитком трагедії? – спитала Кеті.

– Ми ще маємо надію, – сказав Венкат. – Може він помітить зміни раніше, ніж ми думаємо і вчасно розвернеться. Може буря раптом розсіється. Може він знайде спосіб примусити життєзабезпечення працювати на меншій кількості енергії. Марк Вотні тепер фахівець із виживання на Марсі. Якщо хтось і зможе тут упоратися, то це він.

– Дванадцять днів, – сказала Кеті на камеру. – За ним стежитиме вся Земля, але ніхто не зможе допомогти.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 462

Ще один непримітний сол. Завтра «провітрювання», тож зараз наче вечір п’ятниці.

Я вже подолав половину долини Маурс. Як я й сподівався, їхати тут неважко. Ні тобі суттєвих перепадів висоти, ні серйозних перешкод. Лиш гладенький пісок і камінці, менші за півметра в діаметрі.

Можливо, вам цікаво, як я прокладаю курс. Коли я їздив по «Пасфайндер», то слідкував за проходженням Фобосу на небі, і він показував мені лінію «схід-захід». Але та мандрівка в порівнянні з цією була прогулянкою, бо там я мав чимало орієнтирів.

Цього разу я так просто не відкараскаюсь. Моя «карта» (яка вже не є) складається з супутникових знімків такої низької роздільності, що користі з неї майже немає. На ній видно лиш значні орієнтири, такі як кратери по 50 кілометрів завширшки. Просто ніхто не передбачав, що я сюди потраплю. Єдина причина того, що я мав знімки області «Пасфайндера» високої роздільності, це те, що вона була запасним районом посадки на випадок, якби Мартінезу довелося пролетіти далі.

Тож цього разу мені потрібен надійний спосіб визначати своє положення на Марсі.

Широта й довгота – ось мій спосіб. З першою легко. Прадавні моряки на Землі одразу зрозуміли, як її визначати. Вісь Землі нахилена на 23,5 градуса і вказує на Полярну зірку. Марс нахилений на 25 градусів, тож його вісь показує на Денеб.

Зробити секстант не важко. Тільки й потрібно, що трубка, через яку дивитися, нитка, грузильце і щось із градусними поділками. Я зробив його менше, ніж за годину.

Тож кожного вечора я виходив назовні зі своїм саморобним секстантом і дивився не Денеб. Якщо подумати, то картина дурнувата: я в космічному скафандрі визначаю своє положення за допомогою інструментів шістнадцятого сторіччя. Але це байдуже, бо вони працюють.

З довготою історія інша. На Землі, найперший відомий спосіб її визначити вимагав знати точний час і порівнювати його з положенням сонця на небі. Найважче було винайти годинник, що відміряв би час на кораблі (бо маятникові на кораблях не працюють). Усі найвидатніші учені того часу працювали над цією проблемою.

На щастя, я маю точний годинник. Зараз в моєму полі зору чотири комп’ютери. І Фобос.

Через те, що Фобос крутиться неймовірно близько від Марса, він облітає усю планету менш, ніж за одну марсіянську добу. Він проходить небом із заходу на схід (на відміну від Сонця і Деймоса) і заходить за горизонт що одинадцять годин. І, звісно, рухається він дуже передбачувано.

Я по тринадцять годин на сол просто сиджу, поки акумулятори заряджаються від сонячних панелей. Протягом цього часу гарантовано відбувається принаймні один захід Фобоса. Я записую час, коли це відбувається, а тоді підставляю його в страшенну формулу, яку вивів раніше і отримую значення довготи.

Тож для визначення довготи мені потрібен захід Фобоса, а для широти – темрява, у якій було б видно Денеб. Не надто швидка система. Але я користаюся нею лиш раз на день. Я визначаю координати після того, як проїду денний шлях, і використовую їх наступного дня. Такий собі метод послідовних наближень. Поки що він працює. Але хто знає? Так і бачу картину: стою я з картою в руці, чухаю потилицю і намагаюся зрозуміти, як опинився на Венері.

•••

Мінді Парк з натренованою легкістю збільшила свіжий супутниковий знімок. Посередині виднівся табір Вотні з викладеними в подобу кола сонячними панелями, як він звик робити.

Майстерня стояла розгорнута. Перевіривши час зйомки, вона побачила, що знімок було зроблено опівдні за місцевим часом. Вона швидко знайшла повідомлення; коли Вотні мав удосталь каміння, він завжди викладав його неподалік від марсохода, зазвичай на північ від нього.

Щоб виграти час, Мінді вивчила азбуку Морзе, тож їй вже не доводилося щоранку підглядати кожну літеру. Вона відкрила поштовий клієнт і вибрала всіх адресатів щоденного повідомлення від Вотні згідно до списку, який ставав щодень довшим.

«ЇДУ ЗА ГРАФІКОМ ПРИБУДУ на СОЛ 494».

Вона насупилася й додала: «Примітка: до входу в бурю залишається п’ять солів».

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 466

Долина Маурс мене тішила, поки я з неї не виїхав. Тепер я на Аравійській землі.

Якщо я правильно вирахував широту й довготу, то я ледве заїхав на її краєчок. Але навіть без підрахунків видно, що місцевість змінюється.

Минулі два соли я