Енді Вір - Марсіянин

бігом оглядаю обладнання, навіть не знімаючи скафандру. Мені лиш треба пересвідчитися, що немає ніяких очевидних негараздів.

Тоді я повертаюсь до марсохода. Всередині я знімаю скафандр і рушаю. Я їду майже чотири години, поки не закінчується енергія.

Припаркувавшись, я знов одягаю скафандр і виходжу на поверхню. Я розкладаю сонячні панелі, щоб зарядити акумулятори.

Тоді я напинаю спальню. Це як складати її, тільки навпаки. Взагалі, спальня – це просто розширений шлюз.

Хоч це і можливо, я не надимаю спальню швидко. Я зробив це раз, щоб перевірити, де може з’явитися витік. Але це не кращий спосіб. Швидке надимання означає різкий перепад тиску. Спальня від цього колись та розірветься. Мені не дуже сподобалося, коли Дім вистрелив мною, мов з гармати. Я не прагну повторити той трюк.

Коли моя спальня знову встановлена, я знімаю скафандр і розслабляюся. Здебільшого я дивлюся дурнуваті серіали сімдесятих. Більшу частину дня я не відрізняюсь від безробітного.

Я повторював описану послідовність чотири соли, коли настав час «провітрювання».

День «провітрювання» виявився дуже схожим на будь-який інший, тільки без чотиригодинного катання. Щойно я встановив сонячні панелі, то увімкнув генератор кисню і дозволив йому переробити запаси CO2, які приберіг для нього регулятор.

Я перетворив увесь CO2 на кисень і використав на це денний вихід енергії від панелей.

Експеримент завершився успішно. Я буду готовий вчасно.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 449

Сьогодні важливий день. Я вирушаю до Скіапареллі.

Марсохід і причеп вже навантажені. Більша частина вантажу стояла в них ще з дня випробування. Але тепер вода теж на борту.

За минулі кілька днів я приготував усю картоплю в мікрохвильовій печі Дому. Витратив на це немало часу, бо місця в ній аж на чотири картоплини. Після того я виніс їх назовні для охолодження. Коли вони замерзли, я склав їх у сакви на марсоході. Це може здатися дурною втратою часу, але насправді це важливо. Замість того, щоб усю дорогу їсти сиру картоплю, я споживатиму (холодну) попередньо приготовану. По-перше, смак поліпшиться. А по-друге, що більш важливо, вона буде приготована. Коли їжу готують, у ній руйнуються білки, тож її легше перетравити. Я отримуватиму з картоплі більше калорій, а мені вони потрібні всі до останньої.

Я витратив останні кілька днів на повну діагностику всього, що бачив. Регулятор, генератор кисню, РТГ, ЗВРА, акумулятори, життєзабезпечення марсохода (на випадок, якщо знадобиться резервна система), сонячні панелі, комп’ютер, шлюзи і все інше, що мало рухомі частини або електронне начиння. Я навіть перевірив кожен двигун. Загалом їх вісім, по одному на кожному колесі, чотири на марсоході, чотири на причепі. Двигуни причепа не працюватимуть, але мати запасні непогано.

Усе готове до подорожі. Не бачу жодних проблем.

Дім тепер нагадує шкаралупу себе колишнього. Я вигріб з нього усе ключове обладнання і видер чималий шмат покриття. Я виніс із бідолашного Дому все, що міг, отак відплативши йому за те, що він беріг моє життя півтора роки. Як те Щедре дерево.

Сьогодні я вимкнув усе назавжди. Обігрівачі, освітлення, головний комп’ютер і т.д. Усе, що я не вкрав для подорожі до Скіапареллі.

Я міг би нічого не вимикати. Усім байдуже. Але за початковим планом, на сол 31 (який мав стати останнім днем місії на поверхні планети) ми мали повністю вимкнути всі системи й здути Дім, бо в NASA не бажали мати великий намет, повний займистого кисню поруч з АПМ під час запуску.

Гадаю, я зробив це на згадку про ту місію «Арес-3», якою вона мала бути. Невеличка часточка сола 31, який мені так і не випав.

Щойно я все вимкнув, у Домі запала незвична тиша. Я 449 солів чув шум обігрівачів, хлипаків і вентиляторів. Але зараз настала така моторошна, мертва німота, яку важко описати. Я й до того відходив від Дому настільки, що не чув його, але завжди в марсоході чи скафандрі, в яких вистачає свого шумкого начиння.

Але зараз усе затихло. Я ніколи не усвідомлював, який же Марс нескінченно мовчазний. Пустельний світ, що майже не має атмосфери, яка проводила б звук. Я чув удари власного серця.

Втім, досить філософії.

Я вже в марсоході (це, мабуть, очевидно, оскільки головний комп’ютер Дому навіки вимкнувся). Обидва акумулятори наснажені, усі системи готові, я маю попереду сорок п’ять солів дороги.

Скіапареллі або пропав!

РОЗДІЛ 22

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 458

Долина Маурс! Нарешті я тут!

Взагалі, це не таке вражаюче досягнення. Я подорожую всього десять солів. Але подолати психологічний рубіж корисно.

Дотепер марсохід і моє доморобне життєзабезпечення працюють якнайкраще. Принаймні, наскільки цього можна чекати від обладнання, яке використовували вдесятеро довше, ніж збиралися.

Сьогодні моє друге «провітрювання» (перше відбулося п’ять солів тому). Коли я планував подорож, то думав, що дні «провітрювання» будуть нудні до сказу. Але зараз я чекаю на них з нетерпінням. Це мої вихідні.

У звичайний день я прокидаюся, згортаю спальню, складаю сонячні панелі, їду чотири години, розкладаю сонячні панелі, перевіряю все обладнання (особливо колеса й шасі марсохода), тоді викладаю повідомлення для NASA азбукою Морзе, якщо поблизу знайдеться досить каміння.

В день «провітрювання», я прокидаюсь і вмикаю генератор кисню. Сонячні панелі вже розкладені з попереднього вечора. Усе готове, тож я розслабляюся в спальні або марсоході. Я маю цілий день. Спальня дає мені простір, де я не відчуваю себе равликом в мушлі, а в комп’ютері повно повторів поганючих серіалів мені на втіху.

Формально, я в’їхав до долини Маурс учора. Але я зрозумів це лиш коли глянув на карту. Вхід у долину такий широкий, що я не бачив стін каньйону з жодного боку.

А от зараз я точно в каньйоні. Його дно приємно пласке. Саме на це я й сподівався. Просто дивовижно: ця долина не була повільно вимита річкою. Вона утворилася від гіперповені за один-єдиний день. Ото би подивитися таку виставу.

Дивна думка: я покинув Ацидалійську рівнину. Я провів там 457 солів, майже півтора роки, і вже ніколи туди не повернусь. Цікаво, чи сумуватиму я за нею в подальшому житті.

Якщо я матиму якесь «подальше життя», то буду радий відчути таку ностальгію. Але зараз я лиш хочу повернутися додому.

•••

– Ласкаво просимо знову в «Життя Марка Вотні», – сказала Кеті на камеру. – Ми ведемо бесіду з нашим частим гостем, доктором Венкатом Капуром. Докторе Капур, гадаю, більшість публіки хоче знати: чи