Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

— Про що?

— Про Соню, — Таня спрямувала погляд удалечінь, пірнувши в минуле. — Вона тобі казала, що хотіла… гм… покінчити зі мною, бо я знала, що вона не безплідна.

— Що було, те загуло. Не треба зараз про це.

— Ні, треба! Бо я справді знала.

Вероніка присіла біля подруги, уважно вслухуючись.

— Коли Антон дізнався про результати аналізів, то приплівся до нас п’янючий. Матері не було вдома, тому він розповів мені про все: і про своє безпліддя, і про те, що боїться залишитися сам. Наступного ранку він знову прийшов і вже благав не говорити нічого матері й Софії. Кожного разу, коли я бачила Софію, розуміла, що маю розповісти їй правду, і кожного разу не наважувалася. Тому Сонина ненависть до мене була абсолютно справедлива. Я зла людина, якби не я…

— Софіїне життя було страшним: вона неймовірно страждала й навіть серед людей була самотня, — задумливо мовила Вероніка. — В одному Софія мала рацію: іноді ми робимо неправильний вибір. Але, мені здається, не через те, що ми зло, а тому що ми просто люди.

Вероніка усміхнулась і обережно витерла сльозу, що скотилася щокою подруги.

Тетяна тяжко видихнула, подавлюючи схлипування, і вирішила змінити тему:

— Так, що ми сьогодні святкуємо? — звела вона брови догори.

— Як що? Із тебе зняли гіпс — це вже свято. І Різдво.

— Різдво було три тижні тому.

— Ет, — махнула рукою Лідія Степанівна, яка на мить заскочила до вітальні, заносячи чергову закуску. — Різдво — це подія, а коли його святкувати, то ми вже самі вирішимо.

Жінки одночасно повернули голови, коли на кухні почувся гуркіт, а потім дзвін битого скла. Вероніка й Лідія Степанівна перезирнулися і попрямували до місця події.

Тетяна усміхнулася, коли почула, як виправдовується Артем, пояснюючи, що в усьому винен Носик, який вискочив нізвідки.

Жінка поглянула на хурделицю, яка замітала подвір’я, і заплющила очі, намагаючись пересадити тепло й затишок Веронічиного дому у свою душу. Тетяна обережно поворушила пальцями правої ноги. Гіпс, а заразом і бинти з обморожених пальців та носа, вже зняли.

Правду кажучи, Тетяна найбільше переживала за пальці на зламаній нозі, оскільки над ними нависла реальна загроза ампутації. Але, на подив лікарів, шкіра поволі оживала, хоч жінці доводилося витерпіти багато болю. Лікар і зараз призначив їй знеболювальне, але Таня намагалася не вживати його.

— Усе, тарілки приїхали, — веселий Артемів голос вирвав Тетяну із роздумів. Хлопець поставив чотири прибори на стіл.

— Точніше, їх залишки, — пробурмотіла Вероніка.

— От, уже не свари хлопця за ті горнята, — вступилася за Артема Лідія Степанівна, заносячи кутю.

Тетяна знову відволіклася від святкової метушні, бо почула шум знадвору.

— Що це? — запитала вона.

— Де? — зреагувала Вероніка й підійшла до вікна. — А, це Ластівенки виїжджають. Надя каже, що не може тут жити, бо багато неприємних спогадів.

— А що буде з їхнім будинком?

— Та наче продали дім. Завтра в нас будуть нові сусіди.

— Я просто бачу, які ви всі щасливі, — всміхнувся Артем.

— От і в кого ти такий іронічний удався? — не відводячи погляду від вікна, запитала Вероніка.

— Можеш не відповідати, — захихотіла Тетяна.

Вероніка спостерігала, як Ластівенки повільно від’їжджають від свого колишнього двору, зітхнула і вже зібралася опустити жалюзі, але спинилася. Жінка всміхнулася, коли побачила Андрія, який ніяково тупцював біля її хвіртки із пляшкою вина в руці. Вероніка опустила жалюзі й пішла на кухню. Коли вона діставала із шафи ще один столовий прибор, у коридорі почав дзяволити Носик, а тоді пролунав дверний дзвінок.

Дякую дорогому синочкові за мотивацію та натхнення.

Дякую коханому чоловікові за терпіння, турботу та вчасні юридичні поради.

Дякую Богданчику за вміння перетворювати будь-яку проблему на веселу забавку і за те, що провів мене нетрями гри «Dota 2».

Дякую Алінці за неосяжний оптимізм і щиру підтримку.

Окрема подяка моїм найвірнішим читачкам Вірі Іллівні та Броніславі Павлівні за особливу думку.

Дякую моїй матусі просто за те, що вона була найкращою людиною у всьому всесвіті.

Дякую моєму татові за підтримку.

Дякую випусковій редакторці видавництва «Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”» Олені Приходченко за професіоналізм і терпіння.

Неймовірно вдячна літературній редакторці Ірині Матюшенко за доцільні