Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

 відповів голос, —   найголовніша причина тут. напевно, у моїй скляній в'язниці. Посріблене скло не дозволяє мені вийти    з неї.   та водночас послаблює енергію світла, що проникає сюди. Отож я увесь час перебуваю в сутінках, що дозволяє мені з'являтись коли завгодно... —    сяйво трохи потьмяніло, тож я вирішила, що привид уже зник. Проте він несподівано продовжив: —   А тепер скажи мені... чому ти така сумна? Чим я можу допомогти тобі?  

Я знову поклала голову на подушку:  

— Нічого. Дурниці.  

— Нічого і    є нічого...   Ти щойно годину поспіль зирила в стелю. Таке зазвичай ні до чого хорошого не призводить. Ще, диви, переріжеш собі горлянку отим гарненьким рожевим ножиком. який я в тебе бачив, або засунеш голову до унітаза й спробуєш утопитися Я вже бачив, як дівчата це роблять, —   додав буденним тоном привид. —   Не хочеш— не кажи, я знаю й сам. Це через оту вашу нову помічницю.  

— Неправда. У нас із нею все чудово. Вона хороша.  

— Отак    — ні сіло ні   впало — стала хороша?  

— Так. Стала.  

— Брешеш! —    із несподіваним запалом вигукнув голос. —   Вона — зозуля в твоєму гніздечку! Вдерлася до гарненького маленького королівства, яке ти створила сама для себе. І вона знає це! їй це до вподоби! Таким, як вона,    це   завжди подобається!  

— Ну. гаразд, — простогнала я, перекотилася й сіла на краєчок ліжка. —До речі, вчора вона врятувала мені життя.  

Привид захихотів:  

— Велике діло опеньки! Ми всі рятували тобі життя. І Локвуд. і Кабінс, і я, звичайно ж! Скільки разів я рятував тебе — не злічити!  

— Я розмовляла з привидом. І так захопилася, що геть забула про захист. Голлі врятувала мене! Ось чому відтепер вона для мене хороша! Зрозумів? І більше сіні слова про неї! Це вже принаймні не твоя справа!  

— Правду кажучи, хто тільки не рятував твою дупу? Гадаю, що навіть старий Ариф із крамнички на розі робив це разів так зо два! Ти ж розтелепа!  

Я спересердя жбурнула в склянку шкарпеткою:  

— Ану. замовкни!  

— Не гарячкуй, —    відповів голос. —   Я ж на твоєму боці. А ти просто не цінуєш мене. Тут словечко, там думка чи порада    — і   все це, до речі, безкоштовно! Я давно заслужив на те, щоб мені за це хоча б подякували!  

Я підхопилася з ліжка. Ноги в мене тремтіли. Я сьогодні не спала й не снідала. А натомість розмовляю з привидом. Чого тут дивуватись, що в мене таке коїться на душі?  

— Я тобі подякую. — мовила я, — коли ти розкажеш мені щось корисне. Про смерть. Про потойбічний світ. Лише подумай, скільки ти   міг би    розповісти! А ти не сказав мені навіть свого імені...  

Привид тихенько зітхнув:  

— О. це