Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

40

Я розгублено дивилася в чорні оченята та зовсім не знала що сказати. Кіра тільки розлючено хитала хвостом та настобурчувала шерсть. 

- То це та куниця, про яку ти казала? - Геррі нарешті вийшов зі ступору і заскочив на сидіння ближче до Кіри. Та стрімко обернулася до нього і зашипіла. Геррі навіть підстрибнув на місці від несподіванки. Кілька миттєвостей куниці дивилися одне одному в очі. Компаньйон Елері першим налякав тишу підозрілим тоном: - Вона якась скажена.

- Ти чого до мене лізеш? - Кіра розпушила хвіст і стрімко наблизилася до Геррі. Той відсахнувся, зробив крок назад, не втримав рівновагу і впав на підлогу. Кіра підскочила до краю сидіння та визирнула, спостерігаючи як Геррі обтрусився і піднявся на сидіння біля мене:

- А ну викинь її у вікно! - скомандував Геррі.

- Я зараз сама тебе викину! - прошипіла Кіра та стрибнула на Геррі. Той злякано заголосив і кинувся ховатися за мене.

- А ну тихо! - вигукнула я і простягнула руку, хапаючи Кіру на льоту. Але вже в наступну мить голосно зойкнула і розтиснула кулак, відсмикуючи руку. На прокушеному пальці виступила кров. Швидше затиснула рану долонею і обурено глянула на Кіру. Та все ще голосно сопіла та роздратовано смикала крилами.

- Не смій мене торкатися! - крізь зуби промовила Кіра. Геррі нажахано виглядав з-за моїх колін. А непрохана гостя дивилася тільки мені в очі: - Ти маєш витягнути Ґрейна! Ти навіть не розумієш на що він пішов заради тебе! І він не мусив цього робити. Краще б він просто вбив тебе.

Моєю шкірою пройшовся холод. Від слів Кіри, сповнених ненависті та морозу, стало фізично неприємно. Я збиралася їй відповісти, але раптом зрозуміла, що не маю чого сказати. Та замість мене вперед знову висунувся невгамовний Геррі:

- І на що ж пішов той вбивця? Ледь тримав себе, щоб не вбити Айру?

- Що ж ти такий надокучливий? - Кіра підвищила голос, свердлячи Геррі поглядом. - Може вкоротити тобі язика?

- Авжеж, хто б сумнівався! - Геррі про всяк випадок заскочив мені на коліна і вже звідти саркастично перепитав: - А яка ще могла бути куниця у серійного вбивці?

- Він ніякий не серійний вбивця! - Кіра перейшла на таке розлючене шипіння, що навіть я рефлекторно відсунулася далі. Вона випускала і втягувала кігтики, наче кішка, і залишала на сидінні тонкі подряпини.

- А хто ж він? - перепитав Геррі, намагаючись вдавати з себе хороброго, хоча сам притиснув крила до спини та готовий був чкурнути геть.

Кіра фиркнула. Вона труснула головою, примружила очі. Мені здалося, що у кутиках чорних очей з’явилися сльозинки. Але куниця знову роздратовано вищирилася:

- Ви нічого не знаєте ні про нього, ні про мене! Ви не маєте права нас судити! Ґрейн… він… - Кіра раптом розгубила увесь свій запал. Вона повільно сіла та розгублено подивилася на сидіння перед собою.

- Він вбив більше сотні жителів Ізаріди! - викрикнув Геррі, відчувши слабкість Кіри. Але я перехопила його і відсунула назад. А сама подалася ближче до Кіри.

- Поясни, - попросила я тихо. Розумом я погоджувалася з Геррі та з усіма хто мене оточував. Тіньмар був злочинцем. Найманим вбивцею, на рахунку якого надто багато життів. І ніколи у мене б не з’явилося до такого  демона співчуття. Бо не може бути виправдань у таких злочинів.

Але моя магія тепер була проти мене. І це руйнувало усі мої принципи. Я кожен день боролася сама із собою. І зараз мені відчайдушно захотілося зачепитися хоч за якусь надію. Я мріяла отримати хоч найменше підтвердження того, що кохаю не вбивцю.

Схилившись нижче, я прошепотіла, не маючи сил поставити це питання голосно:

- Це він? Це дійсно Тіньмар вбив усіх тих людей та демонів?

- Ні, - Кіра налякано відсахнулася. Подивилася на мене спантеличеним поглядом і похитала головою з боку в бік. Голосно проковтнула, а потім вчепилася лапками у мою руку та швидко заговорила: - Тіньмара не існує насправді. Ґрейн казав тобі правду.

- Що це означає? - я здивовано насупила брови. - Але ж Ґрейн…

- Ґрейн ніколи себе так не називав! - Кіра стиснула кігтики на моїй руці, подряпавши шкіру, але я не звернула на це уваги. Куниця скоріше пояснювала, ніби дуже поспішала: - Тіньмара вигадав Фарельд Німус, щоб лякати ним своїх ворогів. Та й друзів. Загалом усіх. На рахунок загадкового Тіньмара записували усіх жертв та зниклих безвісти, якщо не могли або не хотіли знаходити вбивцю. У Моріоні тривала громадянська війна, і тому таких було дуже багато. Так, Фарельд користувався здібностями Ґрейна, часто лякав ним своїх же поплічників, щоб ті навіть не думали зрадити. Але Ґрейн не був вбивцею. Він був заручником. Скільки я його пам’ятаю він не хотів нікого вбивати!

Я спантеличено глянула на Геррі. Той сидів та перебирав лапками шерсть на своєму хвості. Судячи з виразу його мордочки, він мало що зрозумів з плутаної промови Кіри. Я облизнула губи і поставила ще одне питання:

- Це Ґрейн вбив Фарельда Німуса?

- Так, - Кіра кивнула, але сама злякалася цих слів та скоріше спробувала виправдатися: - Але той покидьок це заслужив! Він робив жахливі речі. Проводив жертвоприношення, запевняв людей, що вони мають радіти, коли він обирає їх наступними жертвами. Він стільки життів згубив, намагаючись здобути владу! Цілу країну він на роки втягнув у братовбивчу війну!

У мене запаморочилося в голові. Думки кружляли у скаженому танці, не даючи змогу учепитися хоч за одну з них. Питань було так багато, що я не могла вибрати одне з них. Інформації у мене було занадто мало. Мені потрібно було, щоб Кіра розповіла усе спокійно та по черзі. Але я вже чула звуки промислової зони. В’язниця розташована за нею, значить, ми майже на місці.

- Айро! - промовила Кіра і голос її тремтів. Я застигла, проводжаючи поглядом сльозинку, яка ковзнула по темній шерсті. - Будь ласка, не дай їм його вбити! Він така ж жертва Фарельда Німуса. Він не знав, що може звільнитися. Він не мав вибору, - і друга сльозинка прокреслила собі темну доріжку на хутрі. - Я ж його ще юнаком знала! Він насправді добрий і з власної волі нікому б не нашкодив. Ти навіть не уявляєш який біль він витримав, щоб не віддати тебе Фарельду!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍