Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Знищує докази, - ляпнув хлопець і тієї ж миті закрив собі рота.

- Так, розповідайте швиденько, що тут діється, - тиша. – Нокс?

- Та там в газетах твій з хазяїном поцілунок на балу обговорюють. От думають: ти його коханка чи наречена? – миттю ввів мене в курс справи інформатор.

- Нокс! – ахнула Мтильда, але нас вже було не зупинити.

- Овва. Це тому у всіх вас настрій дивний?

- Угу.

- Тю! Знайшли, через що переживати, - я знову перевернула очі. – А що за докази, які Кіар знищує?

- Та хазяїн наказав зібрати по замку усі газети і журнали, що мали в собі статті про вас двох, і тихо спалити за замком. Ех, Кіар у мене теж журнал забрав. А там саме є сторінка «Найгучніші весілля Телроку». Я навіть прочитати не встиг.

- Дякую, що просвітив, Нокс. Зараз повернемо тобі журнал.

- Правда? – хлопець подивився на мене, як на справжнього героя.

- Правда.

І ми з Ноксом побігли на задній двір. Нам дуже пощастило наздогнати Кіара на виході з замку.

- Кіар! Стривай! – заволали ми щосили.

- Га? Що таке?

- Фух, дякую, що почекав, - я дала Ноксу знак, щоб тихенько шукав свій журнал в вежі з паперу, що небезпечно хиталася і хилилася вбік в руках Кіара. – Куди несеш всю цю макулатуру?

- На задній двір, там… е-е… треба для печі, а то дрова горіти одразу не хочуть. Треба папір. От так. Ой, а хто це газети перебирає? Нокс! От я тобі дам, шибеник!

- Знайшов! – вигукнув Нокс, вихопив із загальної купи свій журнал і чкурнув подалі. Через це вся паперова вежа в руках Кіара посипалася на підлогу. Я скористалася ситуацією, взяла з підлоги пару журналів і газету та побігла наздоганяти Нокса, слухаючи лайку Кіара позаду. На щастя, він не став нас наздоганяти, натомість присів і став збирати папір. І ні, мені зовсім не совісно! Ну, може, трішечки…

Ми з Ноксом забігли до бібліотеки і, відхекуючись, завалилися в крісла біля читального столику.

- Хух, дякую, Лето. Я у тебе в боргу.

- Та що там! Ти теж мені дуже допоміг. Ми квити. Дай кулачка.

Ми з Ноксом дружньо буцнулись кулачками і взялися читати кожен своє.

- Оооооох… - я прочитала ще тільки заголовок, а мені вже погано. – Вони серйозно?! «Граф Ноче і його утриманка»?!

- Тримайся. Це ще нормально. У вчорашній статті в цьому журналі тебе взагалі ескорт-дамою називали. Я до вчорашнього дня навіть не знав, що то таке, а коли мені Пікар пояснив… - Нокс почервонів.

- Яке все-таки у мене насичене особисте життя…

Загалом, якщо переповісти коротко, то в цій статті мене описували як ду-у-уже дорогу дівчину. Буквально. Виявляється, Рошаір, зачарований моєю неземною красою, завалив мене дорогими подарунками і вже переписав на мене все своє рухоме і нерухоме майно. Але це ще все! За словами автора… До речі, хто написав ці нісенітниці? Якась А. Вольт. Що ж, А. Вольт, я запам’ятала твоє ім’я… Так от, за словами всезнайки А. Вольт, Рошаір вже далеко не перший у списку моїх жертв. І навіть не десятий… О всесвітня темрява, та з таким списком багатих чоловіків в моїй біографії я б уже стала святою серед волонтерів! Та я могла б дозволити собі хоч сотню будиночків на Алмазній вулиці! Ех, може, не ту стежку я обрала? Як гадаєте, пані А. Вольт? Треба було замість прямого, відкритого і щирого грабунку обирати шлях хитрощів, краси і дурноверхих чоловіків. Що ж ви раніше цю статтю не написали?

В другому журналі мене назвали нареченою графа і запевнили, що наше весілля відбудеться вже через місяць. Мені знову стало погано, як це буває завжди, коли подумаю про свій шлюб. Ні-і, на таке я ще не підписувалась і навряд чи підпишуся навіть заради Рошаіра.

В газеті ж писалося, що я бідна жертва, яку дракон силою утримує в своєму замку, постійно наді мною знущається, а на балу він взагалі силоміць мене поцілував. Я критично поглянула на чорно-біле фото біля статті. Ні, і де вони тут бачать погляд загнаної жертви? Де на моєму обличчі огида? Страх? Де елементарна емоція «Рятуйте, хто-небуть!»? Або я якась неправильна жертва, або це якась неправильна стаття…

- Яка ж я популярна, - я нервово хіхікнула, відкладаючи вбік жовту пресу.

Ні, я підозрювала, що без наслідків той публічний поцілунок не обійдеться, але все ж… А хоча яка різниця, що там про мене говорять? Мені якось фіолетово, які байки складають про мене журналісти, щоб заробити собі на хліб. Ми з Рошаіром тепер разом, і це найголовніше, тож хай ідуть усі в далеку подорож!

- Нокс, я піду на кухню. Треба таки принести Рошаіру каву, як обіцяла.

- Угу, - Нокс неуважно кивнув, зосереджено читаючи колонку з новинами про чиїсь весілля.

- Нокс, можна спитати, чому ти так хочеш вінчати істот?

Хлопчик підвів голову, серйозно поглянув мені в очі, трохи завагався, але все ж відкрив мені, можливо, найбільшу свою таємницю:

- Мої батьки… не були одружені. Вони кохали одне одного, але коли в них з’явився я, поповзли чутки і вони розійшлися. Мамине серце було розбите. Вона віддала мене під опіку своєї сестри, а сама пішла і ніколи більше не повернулась. Тітка Мелія, мамина сестра, не стала приховувати від мене правду і розповіла цю історію. Якби мої батьки були одружені, нічого цього не сталося б. У мене була б сім’я. Я хочу допомагати істотам створювати справжні сім’ї і засвідчувати їх любов перед богами і перед смертними.