Біблія - Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту

- жертвами, багато ліпшими від отих. 24 Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з'явитися за нас перед обличчям Божим. 25 Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров'ю; 26 інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з'явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. 27 І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28. так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з'явиться тим, що очікують його на спасіння.

10. Старозавітні жертви 1-4; Христос їх скасував 5-10; успішність Христової жертви 11-18; конечність віри 19-25; засуд віровідступникам 26-31; постійність у вірі 32-39

1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? 3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, 4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. 5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. 6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. 7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.» 8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав: 9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге. 10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди. 11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. 12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, 13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги. 14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. 15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: 16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх. 17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.» 18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи. 19 Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, 20 який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом, 21 і маючи великого священика над Божим домом, 22 приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою. 23 Держімо непохитне визнання надії, - бо той, хто обіцяв, вірний. 24 І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих; 25 не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день. 26 Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, 27 а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. 28. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. 29. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? 30 Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій. 31 Страшно впасти в руки Бога живого!» 32 Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань: 33 ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали. 34 Ви бо й разом із в'язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне. 35 Не покидайте, отже, цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду. 36 Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю. 37 Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться. 38 А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому. 39 Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.

11. Зразкова віра предків 1-6; патріярхів 7-22; Мойсея 23-29; в обіцяній землі 30-40

1 Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих. 2 Через неї предки були добре засвідчені. 3 Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4 Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5 Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6 Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають. 7 Вірою Ной, повчений об'явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри. 8 Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде. 9 Вірою він перебував