Крістіна Логоша - Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша

Розділ 14

Розділ 14

Після порятунку королівською сім'єю нас доставили до палацу. Для всіх стало великою несподіванкою, що Рінка виявилася принцесою та третьою претенденткою на королівський престол. Тепер я розуміла, чому вона ховалася і намагалася бути непомітною, чому з обережністю продавала коштовності, які могли її розкрити, чому не хотіла в храмі волати до свого роду. Мабуть, члени Ордену теж це знали, тому й не наважилися чіпати принцесу навіть після того, як вона розбила половину їхнього загону.

Мене навіть розпирала гордість, що зі мною в кварті є така відважна фарва. Вона не побоялася ризикнути і стати вершителем своєї долі, а не прогнулась під обставини, погодившись вийти заміж за нелюбимого. На жаль, не багато хто думав так само, як і я. Королівська родина зустріла з обуренням новину, що Рінка вступила до Академії та стане квартовим охоронцем. Вже близько години за зачиненими дверима проходили переговори принцеси-утікачки з її титулованою родиною.

Усі чекали результату цієї розмови. Кай був у лікаря — він прийшов до тями, але його залишили на огляд. Після висушення болото стало настільки міцним, що Мадді вирізали одним прямокутним шматком. Вже в замку муляри намагаються її дістати, потроху розбиваючи камінь, щоб не поранити.

Ми з Максом прогулювалися надзвичайно красивим садом. Уздовж алеї, викладеної перловою бруківкою, росли фіолетові дерева. У сутінках їх плоди світилися, розчиняючи напівтемряву. На невеликих кущах дрібним розсипом сяяли ягоди-діаманти.

— Ти мені нагадуєш діснеївську принцесу, — сказав Макс.

Мереживними білими рукавичками я провела по пишній спідниці ніжно-рожевого плаття. Воно дійсно схоже на вбрання з мультфільму, суцільно складалося зі складок і драпіровок з бахромою.

Коли ми тільки-но вступили на поріг палацу, до нас підійшла розпорядниця і докірливо похитала головою. Зі словами «за етикетом належить: міледі — у сукнях, а джентльменам — сюртук», вона перетворила нашу учнівську форму на казкові вбрання. Максу не вдалося уникнути перетворення. Він гордо походжав поруч у вбранні, дуже схожому на французького вельможу п’ятнадцятого століття.

— А ти схожий на Людовіка 14.

— У нас киплять такі битви, що Парижским барикадам і не снилося.

Ми засміялися. Вискочивши з кущів, дорогу перебіг птах, схожий на білого павича. Ось тільки замість пір'я він був вкрит кучерявою шерстю.

— Я не знала, що ти такий сильний магік, — сказала я.

— У мене хороша генетика. Багато дісталося від батьків — вони теж були сильними вартовими.

— Це добре, коли є що батькам передати дітям. Мені теж багато дісталося від батька. Дар передбачення — це приємна піщинка в багатьох проблемах, які звалилися на мене.

— Знаєш, іноді треба без сорому перекласти свої проблеми на чужі надійні плечі, — він зупинився і взяв мене за руки в білих рукавичках. Долю секунди розглядав мої тонкі пальці і проникливим голосом, позбавленим бувалої бешкетності, продовжив: — Що тебе турбує, Лізо? Розкажи, і я допоможу тобі.

Макс просто запропонував мені допомогу, але тон його голосу та дотик рук мали дивний підтекст. Я залилася фарбою і не могла підібрати слова, розгублено дивлячись у його сіро-зелені очі. Від незручної ситуації мене врятував паж.

— Міледі, Її Величність запрошує вас на чайний раут, — відрапортував він.

Здивована, що мене удостоїли такої честі, я залишила питання однокласника без відповіді. Паж провів мене через низку залів у затишну гарну приймальню з дорогими меблями та розкішним інтер'єром. Королева сиділа на дивані, прикрашеному квітковим орнаментом. На чайному столику стояв сервіз, інкрустований коштовним камінням.

 — Атіка Гейл, Ваша Величність.

— Залиш нас, — наказала фарві і жестом запросила мене сісти в сусіднє крісло.

Паж зник. Королева зачекала, коли затихнуть кроки.

— Знаєте, Атіко, я добре знала вашого батька, — почала вона. Я внутрішньо напружилася, чекаючи почути звинувачення у його та мою адресу. Королева продовжила: — Він був дуже світлий і добрий гарпій. А ще обдарований ясновидець. Дуже шкода, що з ним трапилося таке нещастя.

Здивована, я лише змогла вимовити:

— Так. Шкода.

— Ми з ним розмовляли напередодні того, що сталося. Я перебуваю перед ним у великому боргу і пообіцяла, що надам будь-яку підтримку його донці. Тобто вам.

— Дякую.

Ступінь мого здивування продовжувала зростати.

— Що я можу зробити для вас? — чемно запитала королева, взявши зі столика чашку з ароматним напоєм. Я взяла свою, але пити від хвилювання не хотілося.

— Відпустіть Рінку... — очі фарви гнівно блиснули. Я розуміючи свою помилку: — Віранку-Ріану нехай вчитися в академії. І не видавайте її заміж.

Я чекала розгромної відмови на зухвале прохання, але не попросити про це не могла. Королева граційно відпила з чашки, не висловлюючи жодної емоції.

— Принцесу нам не вдасться забрати з академії. Вона пов'язана силою кварти. А мені не хотілося б порушувати закони. А ось із заміжжям все набагато складніше. Ви знаєте, чому ворогують сім'ї Ельнар та Талібастр?

— Ви боретеся за територію Троятії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍