Міша Селимович - Фортеця, Міша Селимович

бо Махмут усе бачить навпаки. І він таки справді не приглянувся як слід: Тияна не просто гарна, вона справжня красуня. І, безперечно, добра, бо в ній нема нічого колючого, злостивого, потайливого, сміх у неї здоровий, веселий, такого сміху вона давно не чула, і хотіла б щоранку її зустрічати, щоб день починався гарно. Дивлячись на неї, і про мене може сказати, що я теж непоганий, бо при поганому чоловікові жінка робиться злою. А може, Тияна все одно залишилася б доброю, якби я навіть був поганий, бо по очах видно, що Тияна добра сама по собі, а не через інших. Хоча від чоловіка багато залежить, чоловік — посудина, жінка — вода. А з другого боку, чоловік, який хоче собі добра, слухатиме, що йому дружина каже. Чоловіки — діти, навіть коли постаріють. Жінки розсудливіші, вони точно знають, що годиться для сім'ї, нічого не роблять наспіх, усе обдумають наперед, особливо коли мають дітей. Адже тільки жінка знає, як важко було їх виносити і потім поставити на ноги, чоловікам здається, що то забава, і вони рідко коли допоможуть, частіше заважають, звичайно, не зі злості, а по своїй дурості. Але що вдієш, сказала вона, сміючись весело, хоч дурні, та наші вони, і нехай нам будуть живі та здорові, які вже є!

Махмут короткозоро мружив очі й повільно розтирав гомілку, не дивлячись на дружину та її два зуби, що біліли в порожньому роті.

Це про нього вона каже? Якщо й про нього, то нічим його не образила й нічого поганого нема в її веселих словах, нема навіть прихованого нарікання.

Потім вона випровадила нас на свіже повітря, і ми тупцювали на вузькій веранді, рятуючись від сирого холоду.

— Чув? Торохтить, торохтить! — промовив Махмут досадливо.

— Торохтить, але розумно.

— Ех, хотів би я тебе бачити, коли б ти цей розум та слухав з ранку до ночі.

— Тебе ж нема вдома з ранку до ночі.

— Досить мені й того, що я наслухаюся.

І ми замовкли, він — думаючи про свої, невідомі мені турботи, я — про Тияну. Що скаже Махмутова дружина?

Що вона може сказати, що вона знає? Допомагала породіллям з околиці, чаклувала, покладаючись на волю божу, одні вмирали, інші виживали — кому вже яке щастя.

Що мені до її слів!

— Довго дивиться, — кивнув я головою в бік кімнати, стукаючи ногою об ногу.

— Не довго, це тобі так здається, бо переживаєш.

— Звичайно, переживаю.

— Нема чого. Жінки наче ті кішки.

Коли Махмутова дружина покликала нас, я насамперед зиркнув на її обличчя. Який вираз у неї — веселий чи вдавано втішливий? Я побачив, вона сяє від задоволення. Отже, все гаразд, подумав я, щасливий. А вона чудова жінка і справді знає своє діло.

Тияна ніяково всміхалася.

— Краще й бути не може, — гордо промовила Махмутова дружина, мовби це була її заслуга, і постукала пальцем об дерево.

— Тияна хвилюється, — хотів я почути ще якесь підбадьорливе слово.

— Кожна жінка хвилюється. Але їй нема чого. Тобі, серденько, нема чого турбуватися, народиш, бог дасть, жартуючи, я відразу бачу. Та й ще б не бачила? Скільки я вагітних доглянула, у скількох пологи прийняла — вже й не злічу. І сама чотирьох народила, то й по собі знаю.

— Чотирьох? — запитав я здивовано.

— Двоє живе, а двоє померло.

Я подивився на Махмута. Адже він говорив мені тільки про дочку!

Відповів не він, а його дружина:

— Наш син у Мостарі, вчиться золотарського ремесла. Залишилися вдома тільки ми двоє. — І, раптом похопившись, кинула оком по нашій убогій кімнатці. — Тісно вам тут, діти. А що б, Махмуте, якби вони до нас перебралися?

— Жаль їм буде залишати це місце взимку. Бачиш, як гріє пекарня, іноді й я сюди на тепло забіжу.

— Та й сваритися нам зручніше, коли ми самі, — пожартував я, з запізненням глянувши на Тияну. На щастя, вона теж сміялася.

Розсміялася і Махмутова дружина:

— Щодо сварки, то ми вам не будемо заважати. І ви нам не будете. Сваріться собі, коли схочете, після сварки любов солодша. Гаразд, побачимо навесні. Бо тут вам з дитиною буде незручно. А як у вас із грішми?

— Добре.

— Не добре, звичайно. Якщо вам буде сутужно, ти, дочко, приходь до мене, щось придумаємо. Дещо Махмут роздобуде, дещо я, багато в нас ніколи немає, але багато й не треба ні вам, ні нам. Приходь і просто так, поговоримо, чого тобі самій нудьгувати?

— Я не сама. Ахмет зі мною.

— Тоді випровадь його куди-небудь, чоловікові нічого вдома сидіти, а ти приходь!

Мене зачарувала ця рішуча жінка, для якої нема нічого важкого в житті. Усе в неї весело й просто. Ваше помешкання не годиться! Перебирайтеся до нас! Чим багаті, тим і раді! Хочете сваритися? Будь ласка! Хочете любитися? Любіться!

Я бачив таких жінок, вони приходили до моєї матері, завжди життєрадісні, цікаві, упевнені, найурівноваженіші в світі створіння. Ці звичайні прості жінки відкрили для себе таємницю спокою, не дошукуючись її. З усього вони радіють, нічому не дивуються, не бажають неможливого; добрі, доки їм не наступиш на мозоль; зубаті, коли їх образиш; обмовляють, але без особливих заздрощів; язикаті, але кожному допоможуть у біді; знають, що життя важке, але від цього не плачуть і завжди знайдуть щось гарне в ньому, а тішать їх зовсім звичайні речі: цвіт у саду, чашка кави на зеленому пагорбі, весілля в околиці, розмови, довгі розмови, коли всі говорять навперебій, уголос, часто про щось смішне в людях або речах. Вони ощадливі, бо не багаті, живуть у достатку, бо не бідні. Ці жінки як черешневий цвіт, що розвивається, коли не надто холодно і не надто тепло. Бо вбогі жінки похмурі, озлоблені, грубі, сварливі, а багаті — черстві, замкнуті, бояться щирого жарту й щирої радості, ніколи не бувають просто веселими.

І Тияну вона полонила. «Боже, яка вона добра, — не переставала захоплюватися моя дружина, — яка весела, яка приємна. Це просто щастя для Махмута, що він має таку дружину».

Тияна інша. Надто рано вона відчула горе, самотність, непевність. І моя мати була інша, постійно заклопотана думками про ненадійного чоловіка.

Чи я випадково натрапив на Тияну, чи несвідомо шукав материну подобу? Звичайно, цього я не знав, але якимось внутрішнім чуттям вловив те, чого не можна побачити очима. Я ніби повертався в миле моєму серцю дитинство.

Махмутова дружина — благословення боже, але сумніваюся, чи я був би задоволений, якби Тияна була