Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Ага! — насмішкувато і гнівно вигукнув старий вовк. — Хоч полковника і бере нетерплячка, та все ж він, як видно, не поспішає прибути сюди власною персоною. Він уже побував у нас, тоді як ми влаштували йому холодний купіль. А в нього непогана пам'ять, і він визнав за краще послати свого заступника.

Цим заступником виявився Келверлей — енергійний, самовпевнений офіцер, який нещодавно прибув із Англії. З того, як він тримався, видно було, що полковник Бішоп старанно проінструктував офіцера, як слід поводитися з піратами. Вираз його обличчя, коли він ступив на шкафут «Арабелли», був зарозумілий, суворий і зневажливий.

Блад з королівським патентом у кишені стояв поруч з лордом Джуліаном і чекав прибулого. Капітан Келверлей помітно збентежився, побачивши перед собою одразу двох чоловіків, зовсім не схожих на тих, яких він сподівався зустріти на піратському кораблі. Та це однак не перешкодило йому к нути лінивий зневажливий погляд на розлючену орду напівголих піратів, що з'юрмилися за капітаном Бладом та Уейдом.

— Добрий день, сер, — чемно звернувся до нього Блад. — Мені випала честь вітати вас на борту «Арабелли». Мене звуть Блад. Можливо, ви вже чули про мене.

Капітан Келверлей понуро глянув на Блада. Невимушені манери та й увесь незалежний вигляд цього грізного корсара аж ніяк не свідчили, що перед ним людина, приречена на ганебну капітуляцію, не помітно було й будь-яких ознак відчаю. Од усього цього гордовито стиснуті губи Келверлея спотворила неприємна, кисла посмішка:

— Хизуватися будемо на шибениці! — презирливо буркнув він. — А зараз, чоловіче, мені потрібна твоя капітуляція, а не твоє нахабство.

Удавши, що слова Келверлея його боляче вразили і здивували, Блад обернувся до лорда Джуліана:

— Ви чуєте? Ви хоч коли-небудь чули щось подібне? Бачите, мілорд, як прикро помиляється цей джентльмен? Може, ми й обійдемось без ламання кісток декому, якщо ваша світлість пояснить, хто я такий.

Лорд Джуліан ступив крок наперед і недбало, навіть зневажливо вклонився цьому нещодавно пихатому, а зараз сторопілому офіцерові. Піт, перехилившись через поручні квартердеку, уважно стежив за всім, що відбувалося внизу. Згодом він розповідав у своїх записках, що його світлість був похмурий, як піп перед вішальником. Проте я схильний підозрівати, що це була тільки маска, якою бавився лорд Джуліан.

— Маю честь повідомити вас, сер, — стримано заявив лорд, — що капітан Блад перебуває на службі у короля і має офіцерський патент, скріплений печаткою лорда Сендерленда, міністра закордонних справ його величності короля Англії.

У капітана Келверлея від несподіванки аж очі полізли на лоб і обличчя вкрилося червоними плямами. Серед натовпу корсарів почулися регіт, крута лайка й радісні вигуки — команда висловлювала своє задоволення з цієї комедії. Кілька хвилин офіцер мовчки дивився на Уейда, силкуючись усвідомити, звідки в цього пройдисвіта дорогий, елегантний одяг, спокійна впевненість, холодна і витончена мова. Схоже на те, що цей жевжик колись належав до вищого світу.

— Хто ж ти такий, кат би тебе побрав? — скипів він нарешті.

Його світлість зауважив тихим і холодним, як крига, голосом:

— Ви невиховані, сер, як я бачу. Я — Уейд. Лорд Джуліан Уейд, посол його величності в цих диких місцях і близький родич лорда Сендерленда. Полковника Бішопа мали повідомити про мій приїзд.

Раптові зміни в поведінці Келверлея, коли він почув ім'я лорда Уейда, свідчили, що таке повідомлення дійшло до Ямайки і що Бішоп добре знає про це.

— Я… Я думаю, що полковника повідомили, — промимрив він чи то з сумнівом, чи з підозрою. — Тобто його повідомляли, що має прибути лорд Джуліан Уейд. Але… але… на цьому кораблі? — він безпорадно розвів руками і, остаточно розгубившись, замовк зовсім.

— Я плив на «Ройял Мері»…

— Нас так і повідомляли.

— Але «Ройял Мері» стала жертвою іспанського капера, і я ніколи б не добрався сюди, якби не хоробрість капітана Блада, який врятував мене.

В голові Келверлея дещо прояснилося.

— Я бачу, я розумію…

— Дуже сумніваюся, — так само суворо зауважив його світлість. — Але нічого, це згодом мине… Капітане Блад, пред'явіть йому ваш патент. Це, можливо, розвіє всі його сумніви. Я був би радий скоріше добратися до Порт-Ройяла.

Капітан Блад ткнув пергамент просто у витріщені очі Келверлея. Офіцер уважно ознайомився з документом, особливо придивлявся до печаток та підписів. Нарешті, остаточно спантеличений, він одійшов і розгублено вклонився.

— Я мушу повернутися до полковника Бішопа за розпорядженнями, — зніяковіло пробурмотів він.

У цю хвилину натовп піратів розступився, і всі побачили міс Бішоп із служницею-мулаткою. Глянувши через плече, Блад помітив Арабеллу.

— Може, ви відвезете заодно до полковника його племінницю? — звернувся Блад до Келверлея. — Міс Бішоп теж була разом з його світлістю на «Ройял Мері». Вона зможе ознайомити дядю з усіма подробицями загибелі їхнього корабля і з тим, яке становище створилося зараз.

Не отямившись від подиву, капітан Келверлей тільки поклоном зміг відповісти на цей новий сюрприз.

— Що ж до мене, — тягуче проказав лорд Джуліан, — то я залишусь на борту «Арабелли» до прибуття в Порт-Ройял. Передайте полковникові Бішопу од мене привіт і скажіть, що незабаром я сподіваюся з ним познайомитися.

«Арабелла» стояла на якорі у величезній гавані Порт-Ройяла, де могли уміститись кораблі всіх військових флотів світу. По суті корабель був у полоні, бо за чверть милі від нього з правого боку здіймалася велика кругла башта форту, а на відстані якихось двох кабельтових за кормою та з лівого борту погойдувались на хвилях шість військових кораблів ямайської ескадри.

Прямо перед «Арабеллою» на березі гавані біліли фасади будівель досить великого міста, що спускалося майже до самої води. За будівлями, наче тераси, здіймалися червоні дахи будинків — місто розташувалося на пологому схилі берега. Серед дахів, на фоні неба, наче під куполом з полірованої сталі, де-не-де височіли башти і гостроверхі шпилі; а далі за містом