Андрій Анатолійович Кокотюха - Юрiй Луценко. Польовий командир

Куди регулярно дівалися кошти на будівництво і хто в цьому винен – окрема розмова.

18

18 квітня 2004 року під час виборів мера міста Мукачевого (Закарпатська область) відбулися небачені до того часу фальсифікації. Виборців залякували бандити, мали місце побиття спостерігачів, народних депутатів, із виборчих дільниць викрадали урни та, майже не криючись, підмінювали бюлетені. При відвертому розгулі бандитизму в місті правоохоронці виявили дружну бездіяльність. Новообраний «провладний» мер через місяць після виборів під тиском громадськості та депутатів від опозиції добровільно склав повноваження. Остаточне світло на кримінальний характер виборів пролили показання сержанта міліції Миколи Джумелі, який охороняв кімнату з бюлетенями і на очах у якого відбувалися порушення. Реакцією на події в Мукачевому був проект пам’ятника «Невідомому бандиту» – активному учаснику тих виборів. Про причетність до порушень народного депутата Нестора Шуфрича йшлося вже тоді. Вибори в Мукачевому назвали репетицією президентських.

19

Ці чутки неперевірені, тому залишаються лише чутками

20

Ігор Бакай – керівник Державного Управління справами (ДУС) при адміністрації Кучми. Підозрювався у незаконному продажу ряду держаних об’єктів, серед яких – курорти, здравниці, бази відпочинку. Переховувався і далі переховується в Москві, звідки кілька разів давав інтерв’ю українським журналістам, наполягаючи на тому, що ховається від переслідування нової влади, зокрема – від Юрія Луценка.

21

Володимир Щербань – екс-губернатор Сумської області. Звинувачувався в здирництві, хабарництві, перевищенні службових повноважень, ухилянні від сплати податків. Переховувався в США. Після зняття Луценка з посади міністра МВС повернувся в Україну, де з нього були поквапливо зняті всі обвинувачення.

22

Олег Сало – екс-начальник УМВС Львівської області, підозрювався в корупційних зв’язках та організації переслідувань лідерів та активістів опозиції під час президентської кампанії 2004 року. Після зміщення з посади переховувався. Пізніше в його особняку (с. Брюховичі під Львовом) знайшли арсенал бойової зброї. У березні 2007 року Сало виходить із підпілля і дає прес-конференцію, де звинувачує екс-міністра Луценка в політичному переслідуванні та вимагає свого поновлення на посаді.

23

Коментар даний у лютому 2007 року.

24

Тут варто зупинитися трошки докладніше на засадах, що стали основними для створення «Народної самооборони». Для цього найкраще зазирнути до офіційного джерела – сайту «Самооборони», де принципи її створення сформульовані чітко, просто і ясно. Це в жодному разі не треба сприймати як пропаганду новоствореного руху. Просто є питання, що потребують конкретного роз’яснення.

Отже, більшість українців справедливо не вірять політикам і владоможцям. Більшість українців відчувають гостру потребу у відновленні справедливості. «Народна самооборона» створена, щоб об’єднати зусилля всіх, хто хоче вільно жити у вільній країні. Всіх, хто хоче єдності, закону і справедливості.

Завдання «Народної самооборони»: збудувати справедливу державу, забезпечити єдність України, домогтися об’єднання всіх здорових політичних сил, боротися за кожну людину, будити в ній віру у власні можливості. Ті, хто не згоден із хабарами та відкатами, мають право на економічну самооборону. Ті, хто не погоджується на чужі та ворожі цінності, мають право на духовну самооборону. Ті, хто не хоче терпіти злиденних зарплат та пенсій в умовах галопуючих тарифів, мають право на соціальну самооборону. Ті, хто проти розколу України та перетворення її на колонію супердержав, мають право на патріотичну самооборону.

Кожен громадянин має право на протест проти свавілля влади. «Народну самооборону» створено для того, щоб у будь-якому місті чи селі України кожен у своєму протесті не був самотнім. Український народ, кажуть «самооборонці», не буде мовчазним ягнятком, яким політики маніпулюють, як хочуть. Народний протест – це єдиний спосіб донести до влади нашу потребу у справедливості, наше право на цю справедливість.

Звісно, що такі постулати і гасла, сказані в певний час і в певному місці, стали серйозним подразником для влади, проти якої рух організовано виступав.

25

Очевидно, що Луценко чекав на обшук і був готовий до того, що рано чи пізно це станеться. Ще 2 березня 2007 року Генеральна прокуратура порушила стосовно нього кримінальну справу за двома статтями Кримінального кодексу, а саме: ч. 3 ст. 364 – зловживання владою або службовим становищем, вчинені працівником правоохоронного органу, що спричинило тяжкі наслідки, та ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами).

26

У вересні 2002 року учасники акції протесту «Повстань, Україно!» були звинувачені в захопленні Адміністрації Президента Кучми і студії новин каналу УТ-1. На телебачення опозиціонери прорвалися з метою зробити політичну заяву в прямому ефірі. Серед них був і Юрій Луценко.

27

Ось кілька показових прикладів. Удалося порушити кримінальну справу, виявити і покарати винних за фактом порушень на сумнозвісному 100-му виборчому окрузі в Кіровограді. Так само міліція виявила організаторів провокаційної бійки біля ЦВК напередодні першого туру президентських виборів у жовтні 2004 року. Більше того – правоохоронці встановили, що тодішній керівник департаменту громадських зв’язків МВС генерал міліції Тамара Подашевська за дві години до інциденту особисто наказала встановити навпроти «місця бойових дій» відеокамери. Прикривали бойовиків заступник міністра Присяжнюк та начальник київського главку. Бойовики були завчасно зібрані в санаторії під Києвом. Від нудьги вони почали пиячити і нападати на місцевих жителів. Коли УБОЗ приїхав і затримав їх, заступник міністра наказав усіх відпустити – вони, мовляв, «виконують вказівки керівництва МВС і знаходяться під його контролем. Коли ж ця група напала на мітинг під ЦВК і силами самих демонстрантів була доставлена в Печерський райвідділ, той же Присяжнюк наказав їх відпустити і знищити документи про затримання. Пізніше двоє з цих «помічників» скоїли вбивство. Присяжнюка і компанію звільнили під час чисток Луценка. Проте притягнути до кримінальної відповідальності тодішнього голову ЦВК Сергія Ківалова, нагородженого під час революції титулом «головний «підрахуй» України», не було можливості: він, як і більшість кучмівських чиновників, виїхав за межі України і, за чутками, переховувався в Росії, за прикладом Анатолія Засухи, Ігоря Бакая, Миколи Білоконя та ін.

28

Показовою в цьому контексті є історія з затриманням народного депутата Сергія Головатого в лютому 2005 року. 20 лютого в центрі Києва співробітниками ДАІ було затримано автомобіль «Фольксваген» – аналогічний значився в угоні. За кермом машини виявився водій з явними ознаками алкогольного сп’яніння. Проте затримати і доставити його для освідчення виявилося проблематичним: пасажиром авто виявився депутат Головатий. За словами працівників ДАІ, він намагався втрутитися в їхні дії, чим спровокував силовий конфлікт. Після чого Головатий звинуватив «орлів Луценка» в політичному переслідуванні. Згодом він визнав свою неправоту, і конфлікт було залагоджено.