Роберто Сав'яно - Ґоморра

Каморри. Згідно з першими показаннями Квадрано, П’яченті передав, що треба вбити дона Пеппіно. Ніхто не знав чому, але всі були впевнені, що «Вовк знає, що робить». Як засвідчив Квадрано, П’яченті заявив, що здійснить убивство сам за умови, що з ним піде Маріо Санторо або хтось інший з членів клану. Та Маріо Санторо завагався. Він зателефонував Де Фалько і сказав, що він проти вбивства, але, насамкінець, погодився. Він не міг проігнорувати такий важливий наказ, особливо ще й тому, що не хотів втрачати посаду, на яку його призначив Вовк, — посередника в наркооборудках з Іспанією. Але він не міг просто так піти на вбивство священика, тим більше — за відсутності чіткого мотиву, наче це — якась буденна справа. В Системі Каморри вбивство — це необхідність; це — як класти гроші до банку, купити право привілейованого збуту або розлучитися з коханкою. Воно не відрізняється від решти твого життя і складає частину щоденної рутини кожної сім’ї Каморри, боса та компаньйона. Але вбивство священика, людини з-поза меж владної динаміки, болюче тисне на твою свідомість. Згідно зі свідченнями Квадрано, Франческо П’яченті відмовився, заявивши, що не може взяти участь в убивстві, бо надто багато людей в Казалезі знають його. Але Маріо Санторо погодився; допомагати йому мав компаньйон з клану Рануччі, з Сант-Антімо. Звали його Джузеппе Делла Медалья, і з ним Маріо вже встиг здійснити кілька «операцій». Як розповів репШо, вони домовилися на шосту наступного ранку. Ніч напередодні вбивства пройшла в муках. Убивці нервували, дріб’язково метушилися, довго не могли заснути і сварилися з дружинами. Той священик лякав їх більше за автомати ворожого клану.

В призначений час Делла Медалья не з’явився, але вночі домовився з іншим, щоб той зайняв його місце: то був Вінченцо Верде. Решта членів групи були невдоволені такою заміною, бо цей Верде часто страждав від нападів епілепсії. Існувала небезпека, що після стрілянини він упаде в конвульсіях на підлогу, запіниться і почне гризти зубами власний язик. Тому вони спробували умовити Ніколу Ґальйоне зайняти його місце, але той категорично відмовився. У Санторо загострилося запалення внутрішнього вуха, і він через біль не міг чітко виконувати накази, тому Квадрано послав свого брата Армандо, щоб той його супроводжував. То була проста операція: біля входу в церкву чекає авто, щоб забрати кілерів, які повільно виходять надвір, зробивши свою справу. Наче після ранкової молитви. Після вбивства бойовики не поспішали вшиватися. Квадрано того ж вечора покликали до Іспанії, але він відмовився. Він почувався в безпеці, бо вбивство священика не мало абсолютно ніякого стосунку до їхньої звичної діяльності. Мотив убивства був для них цілковитою загадкою, так само, як і для карабінерів.

Однак коли поліцейське розслідування стало рухатися в усіх напрямках, Квадрано поїхав-таки до Іспанії. Він навіть заявив, що, за словами Франческо Пяченті, його мали вбити Нунціо Де Фалько, Себастьяно Катеріно та Маріо Санторо, бо запідозрили, що він збирається стати свідком обвинувачення, але начебто пожаліли його, бо в момент, призначений для вбивства, побачили Квадрано в авто разом із своїм маленьким сином.

А в Казаль-ді-Прінчіпе Сандокан постійно чув, як його ім’я пов’язували з убивством священика. Тому він передав родині дона Пеппіно, що коли його люди доберуться до Квадрано до того, як його заарештує поліція, вони розріжуть його на шматки і порозкидають їх перед входом до церкви. То була не просто погроза, а чітка заява про те, що Сандокан не мав стосунку до вбивства дона Пеппіно. Невдовзі після цього в Іспанії відбулася зустріч членів клану Де Фалько, щоби вирішити, як реагувати на заяву Франческо Ск’явоне, що він не несе відповідальності за вбивство священика. Джузеппе Квадрано висунув ідею вбити одного з родичів Ск’явоне, порубати його на шматки і залишити в мішку перед церквою дона Пеппіно. Зробити так, щоб підозра впала на Сандокана. Обидва ворогуючі клани, не знаючи про наміри один одного, прийняли те саме рішення: найкращий спосіб зробити недвозначну заяву — це порубати тіла і порозкидати шматки перед церквою. І поки вбивці дона Пеппіно обговорювали свій план розчленування людської плоті і в такий спосіб донести свою позицію, я розмірковував про битву, що її вів священик, та про первинність слова. Про його надзвичайно новаторське та потужне бажання поставити слово в центрі боротьби проти механізмів влади. Слова проти бетономішалок та пістолів. Не метафорично, а реально. Виступити проти, дати свідчення, зайняти чітку й мужню позицію. Слово, чиїм єдиним захистом є його здатність бути почутим. Слово, що є невсипним вартовим, який невпинно дошукується правди. І знищити таке слово можна тільки в один спосіб: убити його.

2001 року суд в Санта-Марія-Капуа-Ветере виніс перший вирок: довічне ув’язнення для Вінченцо Верде, Франческо П’яченті та Джузеппе Делла Медалья. На той час Джузеппе Квадрано вже зробив перші спроби дискредитувати постать дона Пеппіно. Під час перехресного допиту він розводився про цілу низку можливих мотивів убивства, намагаючись задушити відданість священика своїй справі петлею кримінальних тлумачень та припущень. Твердив, що Нунціо Де Фалько дав дону Пеппіно зброю, яку той згодом передав без дозволу Волтеру Ск’явоне, і тому був покараний за таке серйозне прогрішення. Велися також розмови про вбивство на ґрунті ревнощів, бо священик начебто підбивав клинці під кузину боса. Досить назвати жінку шльондрою — і можна назавжди полишити всякі фантазії про її прихильність, так само найшвидший засіб зруйнувати репутацію священика — це заявити, що він користувався послугами проституток. Подейкували також, що дона Пеппіно вбили за те, що він не хотів виконувати свою роботу: відмовився справляти в церкві похорон одного з родичів Квадрано. То були абсурдні, абсолютно неймовірні звинувачення, спроба не дати дону Пеппіно перетворитися на мученика, не дати поширитися його слову, перетворити його з жертви Каморри на бойовика клану. Люди, не знайомі з владною динамікою Каморри, часто думають, що вбивство безневинного індивіда — наївне глупство з боку клану, бо воно лише легітимізує і підсилює позитивний приклад жертви та її висловлювань, що це вбивство лишень підтверджує правдивість її слів. Але це — не так. Так ніколи не буває. Коли ви гинете в краю Каморри, то вас оповивають саваном незліченних підозр, і тому ваша безневинність — це лише далека гіпотеза, найостанніша з можливих. Ви — винуваті, поки не буде доведена ваша невинуватість. В краю Каморри теорія сучасного права з її презумпцією невинуватості поставлена з ніг на голову.

Увага засобів масової інформації є настільки скупою, що найменшої підозри у вашій безневинності буде достатньо, щоб газети