Януш Корчак - Король Матіуш Перший

туди й вони. Потяги мчать на всіх парах. Міністри гублять валізи, церемоніймейстери — голови. Екстрені випуски газет виходять о другій-третій годині ночі, і люди, як на пожежу, вискакують на вулицю в нічних сорочках, аби купити газету. У кінематографах ідуть старі фільми про Матіуша. Усюди, куди не глянь, — Матіуш. Сигари — «Матіуш Перший». Цукерки — «Матіуш Перший». Горілка — «Матіушівка».

— Екстрений випуск! Революція в Молодого короля!

— Сумний король готується до війни!

— Обшук у палаці Кампанелли!

— Війна Південної й Північної Африки!

Тисяча дванадцять разів повідомлялося в газетах, що Матіуша впіймали, і щоразу це виявлялося брехнею, прийомом, щоб продати більше газет. Винагорода тому, хто впіймає Матіуша, з п’яти мільйонів зросла до десяти.

Чекали надзвичайних подій, а що відбувається насправді, ніхто не знав, навіть королі. Очевидно: якщо Матіуша впіймають, вирішити його долю потай, без згоди дітей не вдасться. Цей номер не пройде! Бо всі діти — білі, чорні, жовті — на його боці.

Закрили фабрику, що випускає пір’я «Матюшо», оштрафували власників дванадцяти магазинів за те, що вони виставили у вітринах листівки із зображенням Матіуша. Редактор газети «Зелений Прапор» сидів у в’язниці. Відомого поета за гімн на честь Матіуша віддали під суд. Школи були оточені військами. Дітям заборонили продавати зелений матеріал. За гру в «зелень» вчителі безжалісно ставили в куток. А цар Пафнутій, відомий тупиця, видав указ:

Я, божою милістю цар і самодержець, повеліваю всім рослинам у парках і лісах у місячний термін змінити колір.

Цар Пафнутій.

Але це ще не все. Княжна Леля Бенгальська з’явилася на бал до короля Людовика в зеленому платті. Син Ореста, король Хастес, очолив демонстрацію школярів. Транспаранти, з якими діти вийшли на вулицю, свідчили:

«Геть погані олівці і крейду! Вимагаємо олівців, які не ламаються!»

«Геть зошити, у яких розпливається чорнило!»

«Геть підручники в негарних палітурках!»

«Геть одяг на виріст!»

«За великі цукерки й шоколад!»

«Від цукерок не псуються зуби!»

Королі заплуталися й не знали, хто з ким ворогує, а хто з ким дружить, і звалювали один на одного провину за те, що сталося.

— Це ти перший почав війну з Матіушем!

— А хто зажадав проголосити його королем?!

— А ти дозволив провозити через свою країну Бум-Друмове золото.

— А в тебе Матіуш познайомився з неграми.

— Ти перший показав йому парламент!

— Це твій шпигун почав видавати в нього газету!

Запахло порохом. Але війни всі боялися, бо ніхто не знав, хто союзник, а хто ворог.

Посваряться діти в школі, вчитель зробить зауваження, поставить тих, хто завинив, в куток — та й годі! Посваряться міністри, король вижене одного або двох (це називається — дати відставку), і в державі запанував порядок. А ось як бути, якщо пересварилися королі?

Виявляється, навіть із такого скрутного становища буває вихід. На світі існують дуже розумні люди, які називаються дипломатами. Вони залагоджують усе без бійки. Цього разу навести лад узявся мудрий старий лорд Пакс.

Лорд Пакс курив люльку й був небагатослівний. У газетах повідомили: якщо лорд Пакс взявся за справу, можна не турбуватися, усе буде залагоджено.

Отже, королі приїхали на острів Куфайку. Лорд Пакс перевіряє за списком, чи всі на місці.

— Тут. Тут. Хворий. Тут. Тут. Вийшов на хвилинку до вбиральні. Тут. Немає.

Настала тиша. Усі чекають, що скаже лорд. А він набиває тютюном люльку і, як видно, не квапиться.

— Нехай кожен виступить і скаже, чого він хоче і чим невдоволений.

Королі виходять по черзі. Один говорить голосно, інший — тихо, один — коротко, інший — довго; один затинається й червоніє, інший покашлює, третій шепелявить; один розмахує руками, інший розгойдується всім тілом.

Засідати більше двох-трьох годин королі не звикли, а тут сиди з ранку до вечора. Лорд Пакс витрусить попіл із люльки, наб’є її знову й жодного слова не говорить. Недаремно його прозвали Залізним Старим. Сидить ніби не людина, а мумія. Але якщо хтось переб’є оратора або репліку з місця подасть, так гляне, що душа в п’яти забіжить.

Нарешті королям набридло слухати один одного, і вони з цікавістю стали чекати, що скаже лорд Пакс.

Бажаючих виступати більше не виявилося. Запанувала тиша. Журналісти застругали олівці. Посильні помчали на телеграф попередити телеграфістів, щоб ті приготувалися до прийому телеграм. Зараз виступатиме лорд Пакс!

А лорд докурив люльку, вибив із неї попіл, прочистив, заховав у кишеню і сказав:

— М-м-м, так. — Помовчав і додав: — Завтра о сьомій ранку друге засідання.

Журналісти стрімголов полетіли на телеграф. Але ж у газеті не напишеш, що лорд Пакс сказав «м-м-м, так». І тому кожен на свій смак вигадав за нього промову й надіслав у газету.

Наступного дня королі, злі, тому що не виспалися, зібралися о сьомій годині ранку. А лорд Пакс, як ні в чому не бувало, сидить на місці голови, попихкує люльку і знову перевіряє, хто з’явився, кого немає, хто запізнився.

— Учора ви не знали, що скажуть інші, а сьогодні знаєте, тому нехай кожен повторить, чого він хоче і чим невдоволений.

Знову королі виступають по черзі. Одні говорять те саме, інші не зовсім те саме, треті, забувши вчорашню промову, говорять усе навпаки. І знову Залізний Старий протримав їх до пізнього вечора, а на останок сказав:

— Чудово, завтра засідання призначається о шостій годині ранку.

Королі мало не луснули від злості.

— Ви прийдете завтра, ваша величносте? — довідуються вони один в одного, і кожен запевняє, що ні, не прийде, не дозволить більше лордові Паксу із себе знущатися. На що це схоже! їх змушує говорити, а сам люльку курить. Дурень, хіба він не знає, що королі не звикли рано вставати і стільки часу проводити на засіданнях.

Але хоробрими вони були лише на словах, а в глибині душі побоювалися лорда. Чому, самі не знали. Так буває і в школі: один учитель кричить, надривається, у куток ставить, за вуха дере, його все одно не слухають; а інший лише гляне — і мурашки по спині. А лорд Пакс кидає суворі погляди з-під сивих насуплених брів, курить люльку й загадково мовчить. Тут не лише король, а будь-який сміливець здрейфить.

IX

’ять разів поспіль довелося королям повторювати одне й те саме, адже приїжджали нові королі й потрібно було ввести їх у курс справи.

І щоразу хтось говорив інакше, ніж напередодні.

Чотири дні злилися королі, а на п’ятий — зовсім видихнулися і принишкли. Навіть корони в них набік