Карін Слотер - Лють

приймального відділення і припаркувала машину на стоянці для інвалідів.

Біля входу до приймального відділення стояло з десяток людей, усі з сигаретами в зубах. Енджі затамувала дух і пірнула в дим. Вона ненавиділа цигарки, бо вони нагадували їй про шрами на Вілловому тілі. Хтось неквапом, годинами випікав плоть навколо його лопаток, виводив непристойні малюнки вздовж ліній ребер.

На думку про це вона здригнулася.

Чоловік за конторкою навіть не глянув на Енджі, коли вона вигулькнула над ним.

— Записуйтеся, сідайте.

Вона просунула йому під ніс посвідчення, проте він і тоді не вшанував її поглядом в очі.

— Якщо вам потрібні медичні карти, поговоріть з адміністрацією лікарні.

Енджі глянула на його бейджик.

— Карти не потрібні, Тенк. Я прийшла до Джини Ормвуд.

Нарешті він підвів на неї погляд.

— Навіщо вам Джина?

— Це стосується її чоловіка.

— Сподіваюся, той козел мертвий.

— Ставайте в чергу. — Ці слова вихопилися в неї автоматично, проте подумки вона занотувала собі, що чоловік із реєстратури ненавидів Майкла.

Тенк підвівся, пожираючи її очима. Енджі була вдягнена для роботи, тобто як повія. Утім, вона була поліцейським, а хлопець на ідіота схожий не був.

— Як ви думаєте, коли прийде Джина? — спитала вона.

— Ви ж не збираєтеся її допитувати. — Він не питав, він стверджував.

— Я збираюся з нею поговорити, — відрізала Енджі.

Він не зводив з неї погляду, наче з її вигляду міг зрозуміти, будуть неприємності чи ні. Працюючи в лікарні, він, напевно, мав чуйку на такі речі.

— Почекайте ще десять хвилин. Вона завжди приходить раніше.

— Дякую. — Енджі сховала посвідчення в сумочку і сіла у єдине вільне крісло у залюдненій приймальні.

Навпроти неї сиділи старенькі чоловік і жінка, які, напевно, були віку Енджі, коли прийшли в лікарню. Жінка глянула на Енджі з огидою. Чоловік — з цікавістю. Господи, йому було не менше вісімдесяти, а він подумки перелічував гроші в гаманці. Його жінка висякалася у благеньку хустинку. Вона була на межі того, щоб упасти. Енджі широко розставила ноги, і чоловік зблід. У жінки був такий вигляд, наче в неї от-от станеться серцевий напад.

Щоб вони нікуди не пересідали, Енджі підвелася й підійшла до журнального стелажа. Лікарня діяла на неї гнітюче. Приймальня нагадувала вигрібну яму, де кублилися мікроби й хвороби. Кожен, хто вважав, буцімто в Америці не було державної медицини, мусив би провести кілька годин у місцевому відділенні «швидкої». Хтось платив за те, щоб незастраховані й незаможні відвідували лікаря, і це точно були не самі незастраховані й незаможні. Чорт, та нині легше обходитися без страховки. Лікування ти мав таке саме хрінове, зате коштувало це дешевше.

Чекаючи Джину Ормвуд, Енджі погортала журнал для мисливців і рибалок, потім «Жіночий журнал для дому» від минулого Різдва. Вчора Майкл явно перегнув палицю. Поки вони працювали над його справами з відділу моралі, він шкірився до неї, як мавпа, і тепер вона розуміла чому. Одна річ була, коли він пристібувався до Енджі, — чорт, та так їй і треба було, — але те, що він засмутив Вілла, пробачати не можна аж ніяк. Напевно, Майкл щось таке сказав, якось навмисне прохопився, щоб дати Віллові зрозуміти, що він трахав Енджі. Вона цілими днями працювала з чоловіками, заарештовувала виродків і прекрасно знала, як працюють їхні маленькі мізки. Вони й секунди не могли прожити без того, щоб подумати про секс чи побазікати про нього, і те, що Майкл спав з Енджі, давало чудову поживу для пліток. Напевно, він і тому шматку лайна, Лео Донеллі, розказував. Та, мабуть, увесь відділок у курсі. Не дивно, що Вілл відчув ганебність становища.

Господи, їй варто було дослухатися до дівчат. Ніхто не відчував більшої ненависті до чоловіків, ніж проститутки. Вони годинами обговорювали, які вони мудаки й відморозки, а потім ішли з першим же гадом, який помахав перед носом зеленню. Енджі й без того вистачало проблем з чоловіками, щоб ще й думати про них, як повія.

Двері відчинилися, і Енджі підвела погляд від журналів. Зайшло кілька чоловіків. Вона знову невидющим поглядом втупилася в рецепт фруктового пирога. Голова розколювалася від думок про Ормвуда, про розчарування, яке читалося на обличчі Вілла, про те, як він подивився на неї минулої ночі, коли вона ніжно виштовхала його у двері. У нього, мабуть, усе закипало всередині, коли Майкл розпатякав про інтимні подробиці своєї перемоги.

Енджі перегорнула сторінку. Ще один рецепт. Якщо Майкл дозволив собі зробити боляче єдиній людині, до якої їй було не байдуже, що ж — вона негайно завдасть удару у відповідь. Чоловіки стають дуже неуважними, коли в них неприємності вдома.

— Робін?

Енджі перегорнула сторінку. Светрики для мами й доці. Бляха, як зворушливо.

— Робін? Це ти?

Чорт. Вона підвела погляд. Перед нею стояв Джон Шеллі. Біля нього — чорношкірий хлопець із перев’язаною закривавленими бинтами рукою.

— Будь ласка, записуйтеся! — гукнув до них Тенк.

— Я буду за мить, — сказав їй Джон і повів чорношкірого до віконця реєстратури. Очевидно, сильна кровотеча давала право на першість у черзі, бо Тенк одразу кудись повів хлопця.

Джон пильно дивився на Енджі.

— А що ти тут робиш?

— Профілактичний техогляд. — Вона показала на нижню половину свого тіла. — А з ним що таке?

— Це Рей-Рей, — назвав їй Джон кретина, який хотів повію в кредит. — Порізав руку об шматок металу, який стирчав з машини. Арт попросив мене відвести його в лікарню.

— З ним усе буде добре?

— Якщо Арт його не вб’є, то буде. — Джон, здавалося, розгубив усі слова і не придумав нічого кращого, ніж бовкнути: — Маєш гарний вигляд.

Вона мала вигляд повії, однак яка жінка не любить компліментів?

— Я думала, ти триматимешся від мене подалі.

— Ох. — Він дуже засмутився, і на мить його лице нагадало їй Вілла — той теж ніколи не вмів приховувати від неї свої емоції: сором і розчарування чітко читалися на його обличчі.

— Іди сюди. — Вона взяла Джона за руку і повела в коридор. Вони стали перед вхідними дверима, Енджі бачила курців, які стояли надворі. — У тебе все добре?

Він усміхнувся, мало не з надією.

— Так. А в тебе?

— Неправда, — наполягала вона. — Минулого разу, коли ми бачилися, у тебе були якісь неприємності.

Він кивнув і втупив погляд у свої черевики. Чому їй вічно попадалися чоловіки, які витріщалися на свої черевики?

— Приємно тебе бачити, — сказав він. — Так, я сказав, що триматимуся подалі, але мені дуже приємно тебе бачити.

— Ти мене майже не знаєш.

Він знову всміхнувся. Господи,