О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

незайманими. Тоді справою почали цікавитися детективи. Після цього відбулося вулканічне виверження старого банківського сейфа у Джефферсон-сіті, причому з кратера вилетіло п'ять тисяч доларів папірцями. Збитки тепер були настільки великі, що справа виявилася гідною Бена Прайса. Шляхом порівняння встановили разючу схожість методів, у всіх цих випадках. Бен Прайс, побувавши на місцях злочину, оголосив привселюдно:

— Це почерк Франта — Джиммі Валентайна. Знову взявся за своє. Подивіться на цей секретний замок — висмикнутий легко, як редиска за сирої погоди. Тільки в нього є такі кліщі, якими це можна зробити. А погляньте, як чисто пробиті засувки! Джиммі ніколи не свердлить більше одного отвору. Так, звичайно, це містер Валентайн. Цього разу він відсидить скільки належить, без жодних дострокових звільнень та помилувань. Нічого клеїти дурня!

Бен Прайс добре знав звички Джиммі. Він вивчив їх, розслідуючи спрингфілдську справу. Далекі переїзди, швидкі зникнення, відсутність спільників і смак до гарного товариства — усе це допомагало Джиммі Валентайну вислизати від кари. Пішла чутка, ніби по слідах невловимого зломщика вирушив Бен Прайс, і решта власників сейфів, застрахованих від злому, зітхнула вільніше.

Одного чудового дня Джиммі Валентайн зі своєю валізкою вийшов із поштової карети в Елморі, маленькому містечку за п'ять миль від залізниці, у глибині штату Арканзас, серед заростей карликового дуба. Джиммі, схожий на студента-спортсмена, що приїхав додому на канікули, ішов дощатим тротуаром, прямуючи до готелю.

Молода дівчина перетнула вулицю, обігнала Джиммі на розі і зайшла у двері, над якими була вивіска «Міський банк». Джиммі Валентайн зазирнув їй в очі, забув, хто він такий, і став іншою людиною. Дівчина опустила очі додолу і трохи почервоніла. В Елморі нечасто зустрічалися молоді люди з манерами і зовнішністю Джиммі.

Джиммі схопив за комір хлопчиська, який тинявся біля під'їзду банку, немов акціонер, і почав розпитувати про місто, час від часу підгодовуючи його десятицентовими монетами. Невдовзі молода дівчина знову з'явилась у дверях банку і пішла у своїх справах, гордовито ігноруючи існування молодого чоловіка з валізкою.

— Це, здається, міс Поллі Сімпсон? — запитав Джиммі, явно хитруючи.

— Та ні, — відповів хлопчисько, — це Аннабел Адамс. Її тато банкір. А ви навіщо приїхали до Елмора? Це у вас золотий ланцюжок? Мені скоро подарують бульдога. А ще десять центів у вас є?

Джиммі пішов до «Готелю плантаторів», зареєструвався там під ім'ям Ральфа Д. Спенсера і взяв номер. Спершись ліктем на конторку, він повідомив реєстраторові про свої наміри. Він приїхав до Елмора на постійне проживання, хоче зайнятися комерцією. Як тепер у місті із взуттям? Він розмірковує щодо взуттєвої торгівлі. Чи є якісь шанси?

Костюм і манери Джиммі справили враження на реєстратора. Він сам був законодавцем мод для негусто позолоченої молоді Елмора, але тепер зрозумів, чого йому не вистачає. Прагнучи зрозуміти, як саме Джиммі зав'язує свою краватку, він шанобливо давав йому інформацію.

Так, щодо взуття шанси мають бути. У місті немає взуттєвого магазина. Взуттям торгують універсальні та мануфактурні магазини. Слід сподіватись, що містер Спенсер вирішить оселитися в Елморі. Він сам побачить, що у них в місті жити приємно, народ тут вельми товариський.

Містер Спенсер вирішив зупинитися в місті на кілька днів і спершу роздивитись. Ні, звати хлопчика не треба. Валіза досить важка, він донесе її сам.

Містер Ральф Спенсер, фенікс, що виник із попелу Джиммі Валентайна, охопленого вогнем кохання, що раптом спалахнуло, [284]перетворивши його на іншу людину, залишився в Елморі і досяг успіху. Він відкрив магазин взуття й обзавівся клієнтурою.

У місцевому товаристві він теж мав успіх і придбав чимало знайомих. І того, до чого прагнуло його серце, він зумів домогтись. Він познайомився з міс Аннабел Адамс і щодень дедалі більше зачаровувався нею.

На кінець року становище містера Ральфа Спенсера було таке: він здобув повагу суспільства, його торгівля взуттям процвітала, за два тижні він мав одружитися з міс Аннабел Адамс. Містер Адамс, типовий провінційний банкір, прихильно ставився до Спенсера. Аннабел пишалася ним не менше, ніж кохала його. У домі містера Адамса та у заміжньої сестри Аннабел він став своєю людиною, неначе вже увійшов до родини.

І ось одного разу Джиммі зачинився у своїй кімнаті і написав такого, листа, який потім був надісланий за надійною адресою одному з його старих друзів у Сент-Луїсі:

«Дорогий друже!

Мені треба, щоб майбутньої середи близько дев'ятої години вечора ти був у Саллівана в Літпл-Рок. Я хочу, щоб ти ліквідував для мене деякі справи. Крім того, я хочу подарувати тобі мій набір інструментів. Я знаю, ти йому зрадієш — іншого такого не дістати і за тисячу доларів. Знаєш, Біллі, я кинув старе ось уже рік… Я відкрив магазин. Чесно заробляю на життя, за два тижні одружуюсь: моя наречена — найкраща дівчина у світі. Тільки так і можна жити, Біллі, — чесно. Жодного долара чужих грошей я тепер і за мільйон не візьму. Після весілля продам магазин і поїду на Захід — там менше небезпеки, що спливуть старі рахунки. Кажу тобі, Біллі, вона ангел. Вона в мене вірить, і я нізащо в світі не став би тепер шахраювати. Тож дивись, приходь до Саллі, мені треба тебе бачити. Набір я прихоплю із собою.

Твій старий приятель Джиммі».

У понеділок увечері, після того як Джиммі написав цього листа, Бен Прайс, ніким не помічений, в'їхав до Елмора у найманому кабріолеті[285]. Він не кваплячись прогулявся містом і довідався про все, що йому треба було знати. Із вікна аптеки навпроти взуттєвої крамниці він як слід розглянув Ральфа Д. Спенсера.

— Хочеш одружитися з дочкою банкіра, Джиммі? — тихенько сказав Бен. — Не знаю, не знаю, далебі!

Наступного ранку Джиммі снідав у Адамсів. Цього дня він збирався поїхати до Літл-Рока, щоб замовити собі костюм на весілля і купити якийсь подарунок Аннабел. Це вперше він виїжджав з міста, відтоді як оселився в ньому. Минуло вже більше року з того часу, як він кинув свою «професію», і йому здавалось, що тепер можна їхати, нічим не ризикуючи.

Після сніданку всі разом, по-сімейному, вирушили до центру міста — містер Адамс, Аннабел, Джиммі та заміжня сестра Аннабел із двома дівчатками п'яти і дев'яти років. Коли вони проходили повз готель, де мешкав Джиммі, він піднявся до себе в номер і виніс звідти валізку. Потім пішли далі, до банку. Там на Джиммі Валентайна чекали запряжений екіпаж і Долф Гібсон, який мав відвезти його на залізничну станцію.

Усі зайшли до приміщення