Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

миле янголятко.

Хай тобі насниться

золота жар-птиця.

Спи, сил набирайся,

в сон свій повертайся.

В кімнату дуже тихо заходить Соломія, і стає біля мене, при цьому дивлячись на донечку.

— Я навіть не знала, що ти так гарно співаєш, — пошепки говорить мені на вухо вона. — Все-таки Максиму дуже пощастило з тобою.

Коли Зоряна заснула, ми удвох тихо вийшли з кімнати та зайшли до кухні, де я нарешті зважилася поговорити про те, що мене непокоїло.

— Соломіє, — почала я, намагаючись приховати хвилювання. — Ще до весілля я бачила Максима з іншою дівчиною. Вони трималися за руки. А в лікарні мені сказали, що до нього приходили дві жінки, обидві називалися його дружинами. Ти часом не знаєш, хто вони?

Соломія уважно поглянула на мене, її очі зблиснули від здивування.

— Одна з них може бути його подругою, Ксенією, — припустила вона. — Інша, мабуть, колишня? Але я точно не знаю.

— Яка ще подруга? Розкажи мені про всіх жінок, які були у Максима, — наполягла я, і мій голос став серйозним.

Соломія зітхнула і почала:

— Почну з Ксенії. Вони дружать з дитинства, навіть у школі сиділи за однією партою. Але наскільки я знаю, Максим не мав з нею романтичних стосунків, хоча вона давно закохана в нього.

— А з ким мав? — не втрималась я від запитання.

Соломія лише знизала плечима, готуючи чай.

— Це ти вже в нього запитай. Кому як не йому знати про це найкраще, — відповіла вона, розмішуючи ложкою в чашці.

Тиша заповнила кухню, і я відчула, як напруга повільно зростає. Таємниці, які оточували Максима, здавалися густішими, ніж я уявляла. І тепер я була рішуче налаштована дізнатися всю правду про цю Ксенію.

Попиваючи чай, я вирішила запитати Соломії про те, чому вона не хоче перечити батьку.

— Соломіє, чому ти так боїшся виступати проти батька? — запитую я, роблячи ковток чаю.

— Я не боюся, а просто не хочу! — вона відповідає впевнено, затамовуючи хруст печива.

— Але мають бути хоч якісь причини? — запитую я, поставивши свою чашку на стіл.

— Добре, я тобі все розповім, — з сумнівом у голосі відповідає Соломія.

— Насправді, я дуже люблю свого батька і не хочу бути в його очах поганою. Все моє дитинство він принижував мене, вигукував образливі слова. І коли я виросла, я вирішила стати адвокатом, щоб довести батькові, наскільки він помилився щодо мене. Але зрозуміла, що навчитися на адвоката — це лише початок. Справжнє випробування — це успішно захистити свого підлеглого в суді, — зупинилася вона, поглиблюючи погляд у свій напій.

— Першу, другу справу я програла, але не здалася. Коли я спочатку допомогла одному, другому, п'ятому, десятому, от тоді батько змінив свою думку про мене. Він почав дійсно пишатися мною і говорити всім, яка в нього донька. Тоді я вперше почула, як він назвав мене щиро "донечка". Пригорнув до себе, поцілував в щоку," — розповідала Соломія, її очі виблискували емоціями. 

У ці миті я по-справжньому її розуміла. Її слова вбирають в себе тепло і радість тих моментів, коли її батько визнав її зусилля та досягнення і по справжньому радів за доньку.

— А ти знаєш, скільки років, я до цього йшла, щоб зараз так просто піти проти волі батька, і зруйнувати все те, про що я так мріяла. Я буду любити його, незалежно від того, ким він є. Так ти можеш вважати мене дурною і говорити, що давно повинна була його зненавидіти, як Максим, але ні, я ще більше прагну його любові… — слова Соломії, здавалося б, виривалися з самої глибини її серця.

— Одружитися з некоханим, жити під одним дахом з людиною, яка інколи тобі здається огидною — для багатьох це було б непереносимо. Але для мене — це лише дрібниці. Найскладніше — це було захищати свого підзахисного. Тоді, коли всі докази проти нього, а прокурор постійно намагається довести свою правоту. Та я йшла напролом, знаючи, що мій підзахисний не винний, його просто добряче підставили. Я завжди старалася взяти на себе ті справи, де люди дійсно не винні, але були винятки такі, як батько. І коли ми вкотре вигравали батькову справу, як же він мене обіймав, говорив приємні слова, і щиро пишався — це були найщасливіші мої дні, — зробивши невеличку паузу продовжила Соломія. — Але після декрету я більше не планую повертатися до адвокатури, хіба що тільки для знайомих. Адже за п'ять років роботи в цій сфері, я страшенно втомилася, — зізналася Соломія, беручи печиво з тарілки. А я просто дивувалася її витримці та силі духу.

— Насправді, я завжди мріяла стати ветеринаром, але цю професію батько так само не оцінив би, як і те, що Максим хотів стати художником, — ніжно і з трепетом в душі мовила Соломія.

— Максим, дуже гарно малює! А ти, я впевнена, можеш стати відмінним ветеринаром! Просто вір у себе! Іди до своєї мрії! — я старалася її щиро підтримати, адже вона заслуговує йти за покликом серця, а не щоб, щось комусь довести.

— Дякую, Миро! А ти, ким хотіла стати? — з цікавістю поцікавилася Соломія.

— Раніше я хотіла бути співачкою, але зрозуміла, що я, так само як і ти, хотіла довести мамі, що зі мною теж можна пишатися. А зараз я хочу — бути мамою! — з усмішкою розповіла я.