Mary Kons - Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons

- Обережно. - попередив я стаючи позаду.

Вона повернулася до мене. Її очі дивилися на мене.

- Що?- спитав я посміхаючись.- Ти наче вперше мене побачила.

- Знаєш, я помітила що ти знаєш багато схожих місць. Наприклад коли ми після кіногуляли то також були на схилі. Впавши звідки можна було б легко розбитися. Зараз знову таке місце. Звідки? Звідки ти їх знаєш? Як знаходиш?

-Каміла...просто люблю кататися і знаходжу. А ти як?

- Тобто?Та зі мною наче все гаразд. А що?

- Цей випадок з Ігорем... Я б йому в ту ж хвилину ті руки поламав...

- Ні. Давай тільки без цього. Не потрібно. Головне що ти приїхав у той момент і забрав мене.Це найголовніше. І багато чого для мене означає.

- Ти не повинна від мене щось приховувати чи сімніватися що одного дня я не прийду. Каміл, це прозвучить дивно але...все ж ти моя сестра. Хоча і не рідна.

- Макс, на рахунок цього я саме і хотіла поговорити.

 Я нахмурив брови. Тобто? Можливо їй не подобається що я відношуся до неї як до сестрир.

- Знаєш, ти маєш рацію. Спочатку після вчинку Ігоря мені було важко. образливо і...сумно. Ти мене попереджав. І не раз. А я не послухала, можливо тоді б не відбулося цього всього. Але, я дещо зрозуміла. Ти вважаєш мене сестрою, але ти для мене ніколи не будеш братом.

- Тобто?До чого ти взагалі це ведеш? - спитав я у дівчини котра зараз дивилася на воду внизу.

- Макс, якби я дійсно і щиро кохала Ігоря то його вчинок ранив мене більше. Але, я з самого початку почала все неправильно. Тоді на гоці, щоб тебе побісити. А потім...він став уважним до мене і я загралася. У мене була до Ігоря не більше ніж симпатія. Я не вважала його своїм хлопцем. І як пишуть у книжках моє серце не належало йому. Бо...бо воно твоє. Я знаю що це безглуздо і ти один раз навіть ясно висловився щодо твого ставлення до мене і до стосунків. Але, ми не є рідними братом і сестрою. Тобто жодних оціальних чи релігійних норм ми не порушимо. А щодо іншого пункту, то...не всі дівчата такі як Лія. Так, це був твій негативний досвід але дозволь мені його змінити.

- Каміла, це...це важко. - сказав я шоковано і рогублено.

- Я ніколи тебе не зраджу. Ніколи не буду приховувти чогось. Я буду вірна тобі. І не вимагатиму від тебе забагато. Всьо на всього кохання і... щоб ти був таким як є. Максим, я знаю що для тебе це не правильно. Але, повір. Не ти перий і не ти останній. Якщо я розчарувалася у Ігореві то в тобі...принаймні я буду знати що ми спробували.

- Каміла. я не можу тобі нічого обіцяти. Але...думаю спробувати ніхто не заборонив. Тільки в мене є умова.

- Я згідна на все що завгодно.

- Жодної інтимної близькості доки ти сама не будеш впевнена. І...в тебе є якіс секрети. Котріб могли б бути важливими?

Так, я абсолютно тчно здурів. Але хто сказав що немає навіть можливсті спробувати? Те, наскільки довго Каміла щось обмірковувала заставило мене нервувати. Але все ж дівчина заговорила.

- В мене немає від тебе жодних таємниць. Ти знаєш абсолютно все.

Я ствердно кивнув головою.

- Отже їдемо додому?- спитав я.

- Давай ще прогуляємося. Тут так чудесно.

Я кивнув у знак згоди. Через подув вітру Каміла здригнулася. Я посміхнувся. А тоді зняв свою куртку і накинув на неї.

- Мені ж не холодно. - обурилася вона.

- Ну я ж твій хлопець відсьогодні. І мені здається зовсвім інше.