Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

Розділ 20.3.

Нічого такого надзвичайного не сталося. Це, напевно, я надто емоційно на все реагую. Притулившись спиною до полиць гардеробної, я ще кілька разів жадібно ковтнула повітря і подумки наказала собі заспокоїтися. Все гаразд. Bce нормально.

Просто потрібно взяти себе в руки. Нема чого розтікатися калюжкою в присутності Діми. Ніби він мій особистий афродизіак, і я безсило підкоряюся його силі.

Де твоя гордість, Злато?

Я струснула головою, проганяючи з голови нав'язливі думки. Поспіхом одягнулася в ту злощасну футболку з собакою і вільні джинсові шорти, які теж опинилися зверху в валізі. Пригладила спітнілими долонями уявні складки на одязі та нерішуче завмерла.

Ще один повільний вдих. І видих. Вдих і знову видих. Все, я готова.

Начепивши на обличчя милу посмішку, з невеличкою затримкою я все ж залишила маленьке приміщення з одягом.

— Ти ж любиш червоне вино? — запитання Діми застало мене зненацька. Він сидів на підлозі біля ліжка і тримав у руках два наповнені келихи. Поруч були розкладені пластикові пакування з печеною картоплею, китайською локшиною, стейками різного просмаження і всілякими салатами. — Раніше в тебе був відмінний апетит, вирішив не розмінюватися на дрібниці, — прокоментував він, дивлячись на моє витягнуте від шоку обличчя.

— Думаю, вино все-таки зайве, — тільки й зуміла видавити з себе, гублячись в суперечливих почуттях. Здавалося, що все це приємний сон, і я зараз прокинуся в жахливій реальності. — Я тільки вчора припинила антибіотики приймати.

— Хороше вино ще нікому не завадило, — парирував Діма і рукою поманив, щоб я сіла біля нього. А я видихнула і як під гіпнозом поспішила виконати його прохання. — Будемо підносити тобі гемоглобін і відгодовувати, — з усмішкою він протягнув мені круглий келих.

Я навіть не стала обурюватися чи сперечаюся. Поїсти я завжди полюбляла, а в стресових ситуаціях апетит виростав у рази. Тому, зробивши кілька невеликих ковтків напівсухого, я жадібно почала знищувати запаси їжі. Моя улюблена картопелька з соусом. Ммм... Дякую генетиці, що я ніколи не мучила себе дієтами та голодуваннями. Попри мою підвищену любов до їжі, жир до мене зовсім не липнув.

Діма лише мовчки спостерігав за мною, повільно попиваючи вино, ледь помітно посміхався одними куточками губ.

— Що? — пробурмотіла я, не витримавши його пильного огляду.

— Нічого, — Діма неоднозначно гмикнув і закинув собі до рота помідорку чері. — Просто ти...

— Що? — напружено я повторила запитання, відчуваючи, як серце ні з того ні з сього закалатало в грудях. Можливо, причиною був нерозбірливий погляд його антрацитових очей.

— Просто ти зовсім не змінилася, — з гіркотою підсумував він. — Ніби й не було всього цього лайна з нами...

Придушивши бажання розревітися від його щирості, я полегшено видихнула і пригорнулася до Діми під бік. А він без зайвих слів міцно притиснув мене до себе.

Після години повного мовчання ми почали говорити. Багато говорити. Згадували наше минуле, сміялися, плакали, вірніше, плакала тільки я, Діма ж сильніше огортав мене руками та гладив як дитину по волоссю.

У тісних обіймах я й не помітила, як поринула у сон. Дивно, але мені наснився батько. Злий як ніколи, він кричав на мене і з дикими криками нищив все навколо. Погрожував, що ніколи не пробачить і вб'є мене.

Я підірвалася від жаху і розгублено озирнулася. Крізь завіси проникала ледь помітна смуга місячного світла, але все одно було страшно. Я навпомацки торкнулася ліжка біля себе і зрозуміла, що в кімнаті я одна. Діми не було. Дихання зупинилося, тіло ще від сну пронизувало тремтінням, і я голосно схлипнула.

— Це просто сон, — нерозбірливо пробурмотіла я і натягнула ковдру до підборіддя. — Це сон... Батько мертвий...

Але переконання не надто мені допомагали. Кімнатна темрява лякала, відлуння кошмару не відпускали мене, і я боязко заскиглила від страху.

— Хей, ти чого? — раптом матрац біля мене прогнувся, і великі теплі руки притиснули мене до вологих грудей. — Ти чого злякалася? Я у душі був, — тихо промовив Діма і поцілував у маківку.

Я не могла поворухнутися і щось відповісти, але поступово крижаний жах відпускав мене. Спокій приємно розливався по венах. Це всього лише сон, і я не одна. Повільно видихнула на вологу шкіру Діми. Я почула, як сильніше забилося його серце, як збилося дихання... і ще цей терпкий аромат його парфуму. Такий приємний і рідний. Я проковтнула в'язку слину. Від напливу відчуттів в мене різко запаморочилося в голові.

Ні... не можна… це неправильно. Згадай, чим закінчилося це останнього разу.

Деякий час я боролася сама з собою і зі своїми недоречними бажаннями. Відганяла хтиві думки геть. І намагалася думати про щось нейтральне... Але не виходило. Близькість Діми шалено хвилювала, і я здалася… Адже ми майже одружені… і все одно секс потім ще буде... і… все інше не має значення…

Я неквапливо підійняла голову, носом торкнулася западинки між ключицями Діми. Він злегка здригнувся і видихнув, гарячими руками пробираючись під тканину моєї футболки, викликаючи купу мурашок по всьому тілу. Різким ривком Діма зірвав з мене одяг, і як вмілий ілюзіоніст позбавив білизни. Соски відразу відреагували на зміну температури, примхливо вимагаючи чоловічої уваги. Обережно, ніби боячись мене образити, Діма почергово накрив долонями мої груди та несильно стиснув, змушуючи глухий стогін вирватися назовні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍