Анна Мінаєва - Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва

Глава 20.2

Перша академія Імвалара. Прозвана в народі академією Червоної корони.

 

Вихідні настали надто швидко. Здавалося б, ще кілька днів, з десяток занять, тренування з Зіанаром і очікування явища некроманта... Та все це пролетіло зі швидкістю зачарованої стріли.

Ріхтан фон Логар так і не з'явився на порозі. Невже я помилилася і менi не вдалося його зацікавити? Втім, якщо так, то значить, настав час приступати до спроб зняти прокляття самостійно. Але це згодом. Зараз я точно не готова ні про що думати, крім прийому у імператора.

На цей раз мені доведеться вирушити туди самій. Зіанар не з'являвся на таких заходах, навіть якщо й отримував запрошення. Не знаю, як йому вдавалося уникнути гніву імператора, але цей ельф повідомив мені вчора, що ноги його не буде при дворі. Навіть якщо я почну його благати. Навіть якщо погоджуся кинути чоловіка та переписати дітей на бабусю.

Загалом, зараз я прямувала додому, щоб підготуватися. Не стiльки підібрати вбрання з прикрасами, як заспокоїтися. Тільки стіни рiдного дому діяли на мене краще за всіх заспокійливих мікстур разом узятi.

Але варто було переступити поріг, як серце стиснулося від поганого передчуття. Перші секунди я не зрозуміла, що не так.

А потім усвідомлення прийшло різкою блискавкою – тиша. Приголомшлива і суцільна тиша, наче всі вимерли.

Не зустріли мене слуги в холі, не поцікавилися чи накрити на стіл. Навіть з боку кухні не було чутно перестуку приладів, не відчувалося запаху їжі, що готується.

Я злетіла сходами, забувши про те, для чого взагалі приїхала додому. Пройшла кілька поворотів і зупинилася біля дверей, що вели до батьківського кабінету.

— Тату! — штовхнула її без стуку і полегшено видихнула.

Батько сидів у глибокому кріслі та читав книгу. Відірвавши погляд від сторiнок, він тепло посміхнувся і зсунув окуляри на ніс:

— Люба, що ж ти не попередила, що цими вихідними зможеш приїхати?

— Я ненадовго, — сказала у відповідь. — Увечері прийом у імператора… Тату, де вся прислуга?

Лорд Атрікс поклав книгу на підлокітник і встав:

— Розумієш…

— Відповідай мені прямо. Не ходи кругами.

— Так, — він все ж таки запнувся, ледве підняв на мене очі. — Більшість із них повернулися додому Покоївка приходитиме кілька разів на тиждень, а кухар уранці…

— Тату? — я ще більше насторожилася. — Невже, наші проблеми з фінансами настільки великі?

— Вибач, люба. Я на завтра домовився про зустріч із банкіром Пінартом, спробую взяти позику.

— Ні!

Я сказала це дуже різко. Тато незрозуміло перевів на мене погляд.

— Досить боргів, — я стиснула руки в кулаки. — Скажи мені прізвище тієї людини, яка підставила нас? Хто винен у тому, що наша сім'я зараз у такому становищі?

— Ти й сама знаєш, — тихо озвався батько.

Імператор…

Мало йому! Він вирішив нас добити. Дотиснути.

— Це тому, що ти відмовляєш йому, — навіть не спитала, а ствердно вимовила я. — Але хоч би якими великими проблемами він нас не наділив, завжди можна виплатити борг. Ти скасуєш завтрашню зустріч. Я вирішу сьогодні все сама.

— Лорі, не треба, — у голосі батька задзвеніла сталь. — Не потрібно. Не ходи до імператора.

— Цим я б нічого не досягла. Якщо він вирішив тиснути на тебе, то він не припинить. Але цьому можна протистояти. Дай мені кілька днів, гаразд?

— Що ти задумала, люба? — лорд Атрікс помітно занепокоївся.

— Нічого небезпечного, — запевнила я його. — Відпочивай. Я вирішу наші проблеми. Мені треба зібратись на прийом.

— Лорі, ти маєш там з'явитися? — з прихованою надією в голосі спитав тато.

— Так. Повинна. Бо я наречена Хамарта де Лавінда.

— Вибач, — його голос здригнувся. — Потерпи трохи, Лорейн. Скоро все скінчиться.

Я схитнула головою, не зовсім розуміючи, про що він говорить.

— Ти знайшов лазівку? — я сама відчула, як у голосі прокинулась надія.

— Можна й так сказати, — посміхнувся лорд Атрікс.

Розпитувати його не було сенсу. Тато сказав усе, що хотів. Більшого я з нього не витягну. У цьому весь він. Ніколи не розколеться, поки сам не вирішить, що час для правди настав.

Єдине, що я зробила перед відходом, це обійняла його і ще раз пообіцяла, що розберуся з усім.

Після цього витратила кілька годин на ванну і вибір сукні. Треба надіти щось закрите, але в той же час вбрання має виглядати гідно. Зупинилася на довгій важкій сукні з темно-синього оксамиту. Тугий корсет на верхній сукні прикрашений вишивкою золотими нитками, а на шнурочках ззаду блищали маленькі скляні бусинки.

Чекати на карету не було жодного сенсу, конюха батько теж відпустив. Тому я наважилася на порушення традицій. А саме, переміщення до замку порталом.

За вікном вже почали згущуватися сутінки, коли я відкрила розрив у просторі і зробила крок у сяюче лилове марево. Вийшла на широких мармурових сходах, по обидва боки яких височіли дві чорні статуї бестій. Складно сказати, кого саме хотів зобразити скульптор, чи то драконів, чи пегасів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍