Маргарита Михайлівна Хемлін - Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін

для складання предметів побуту. Але дно цієї ємності — подвійне. На вид і від струсу друге дно ніяк не проявляється. Але якщо витягнути крихітний кілочок знизу — то маленька дошка, яка прилаштована без зазорів, відвалюється. Як Соломон Горобчик і показував дочкам далекого урочистого дня.

Євка монети взяла, а дошки-шухлядки рознесла єврейським цвинтарем — прилюдно. Влаштувала столу похорон.

Тепер Євка вважає, що й справді тоді трохи в голові у неї затьмарилося. Вона б і без царських червінців прожила своєю працею і своїми руками-ногами. Але їй колола душу несправедливість. І вона своєю поведінкою виступала тільки за справедливість. Тим паче, вона хотіла на зборах де-небудь свої монети показати всім, щоб знали, які вони падлюки і дурні.

У той же час до неї в нахлібниці оформилася остаточно Малка Цвинтар. Від неї секретів у Євки не було. Дізналася Малка й про червінці.

Цвинтарша стала заводити в хаті особливі порядки щодо кошеру, пекла мацу і таємно розносила по Остру. Євка її намагалася напоумити, що будуть неприємності. Але Малка запевнила, що тепер, після війни, неприємностей бути не може. Діяльність свою трохи втихомирила після того, як Файда накричав на неї: «Не для того ми пліч-о-пліч билися з усім народом разом, щоби зараз повертатися до темних єврейських забобонів. Деякі думають, що єврейський народ своїми величезними і незаслуженими жертвами заслужив. Але він не заслужив. Жертви — окремо, а маца — окремо». І пригрозив, що коли дізнається про мацу по Остру з Малчиних рук, то їй дуже дістанеться за всіма статтями. До того ж постраждають і невинні. І щоб не пішла нанівець уся просвітницька і культурна робота, за яку Файда відповідає аж на два райони, Малці належить завмерти і забути свої вибрики.

Мирон також наказав Єві не боятися Цвинтарші і щодо Суньки. Про Суньку Малка буде мовчати. У цьому питанні її й без Файди надійно вкоротили. Висловився так: «Щодо Суньки — у нас Поліна головна. А за інше — відповідаю я. І маци тут не буде. Навіть якщо доведеться судити Малку справедливим судом. Про що зараз обговорення і йде де треба». Євка знову злякалася, що через Малку може потрапити в антирадянські кадри. І сказала, що в разі чого — у неї є п’ять червінців. Якщо треба кому заплатити. Файда розсміявся їй просто в обличчя: «Ти коли-небудь чула, щоб від радянської влади відкуповувалися? Якщо за тобою прийдуть за листом чи як, не відкупишся. Самі візьмуть, що захочуть. І тебе візьмуть. І все підпишеш. Від радянської влади та її органів не відкупишся. А якщо при обшуку царське золото знайдуть — ще гірше». Євка вмовила Мирона взяти червінці на збереження. Файда відмовлявся-відмовлявся, але узяв. Через минуле кохання виключно.

Таким чином Євка жила відносно спокійно і стійко на одному місці. Малка мацу не пекла. Але говорити російською чи українською перестала. Хоч Євка її і благала при людях по-єврейськи не голосити.

Євка сподівалася, що Лілька й не з’явиться. Деякі стверджували, що вона воювала в партизанському загоні Федорова, деякі, що у єврейського командира Цегельника Янкеля. Євка ні в кого нічого не питала, ніби спеціально. Люди між собою натякали, що Євка навіть рада, що сестри немає. Усе майно — їй одній.

Оскільки Євка постійно перебувала у процесі продажу хати і мріяла про інше місце помешкання, від дійсності вона відірвалася. Працювала потрошку де доведеться на підсобних роботах без певних занять.

Одного разу, року 48-го, поїхала до Чернігова потинятися на базарі і дізнатися про ціни на житло. Ціни не сподобалися, але була зустрінута Лаєвська. Поліна затягла Євку до себе, і, зокрема, урочисто відкрила їй очі на те, що Лілька мешкає в місті від 1946 року. У своїй хаті. Хату залишила їй стара, яку Ліля доглядала. Щойно оформила документи і тепер повноправна господиня.

Євка зраділа. І вирішила, якщо Лілька при своїй хаті, ще й користь можна отримати.

Разом із Лаєвською пішли на вулицю Клари Цеткін. Лілька після першої зміни перебувала вдома. Відбулася зустріч двох рідних сестер. Поплакали. Євка дорікнула Лільці, що не приїжджала в Остер. Лілька відповіла, що якби Євка сама тут не вилізла, то й далі їхні шляхи не з’єдналися б.

Євка дорікнула сестрі, що та не зголошувалася. Натомість, мовляв, вона про рідну кров кожну секундочку пам’ятала і батьківські червінці видирала з м’ясом. І тепер готова їх поділити за справедливістю, хоч з усього видно — Лілечка ні в чому не потребує і навіть може, якщо, звісно, захоче, допомогти сестрі.

Лілька відповіла, що червінцями Євка може з радістю вдавитися, і бути спокійною, що в Острі Лілька не з’явиться. І що вона намагається забути про таке місце на землі, а не те щоб туди їздити своїми ногами, і нехай Євка там мешкає, якщо її не нудить.

Єва запитала — якщо нудить, то чи можна перебратися до Лільки? Як-небудь сплавити батьківську хату і переїхати. Лілька з готовністю відбрила сестру. Ніколи і нізащо. У неї своє життя, у Євки — своє. Вистачить того, що вона один раз улаштувала її долю, звільнила від непотрібної дитини. Тут Євка і дізналася, яким чином і хто придумав комбінацію з народжуванням у пелену.

Лаєвська стежила за двома відразу і зиркала очима з боку в бік. Підтакувала то одній, то другій. Євка при згадці про Суньку розревлася і дорікнула Лільці, що за неї вирішила.

Лілька її не втішала: «Можливо, сталася помилка з мого боку. Помилку не виправиш. Якби ти народила собі, і я б із тобою над дитиною сиділа і життя б мені не стало, як і тобі. Я хотіла, щоб і ти звільнилася, і мені життя не травмувала. А ти як дурною була, так і залишилася. І тягнути твою дурість на собі, як я тягла все життя до війни, не збираюся. Нехай у тебе залишається свій розум, який є, а у мене свій».

Євка пішла в сльозах і нерозумінні, як учиняє рідна сестра. А Лаєвська її приголубила і обіцяла знайти гарного нареченого в Чернігові. Євка з цікавості запитала, як у Лілі особисте життя. Лаєвська по секрету повідомила, що особисте життя у Лілії — закачаєшся. На подальші запитання — що? хто? — не відповідала.

Запитала