Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Його спеціально вивчали. Протягом січня-травня 1954 р. в усіх українських областях відбувалися читацькі конференції, семінари за цим романом. З’явилися й інші художньо-літературні твори на козацьку тематику, в яких проводилася ідея дружби українців і росіян[444].

У 1954 р. усі кінотеатри України та пересувні кіноустановки демонстрували фільм «Богдан Хмельницький», який вийшов на екрани ще в 1941 р. Знову українські театри ставили п’єсу Корнійчука «Богдан Хмельницький». На лібрето, написаному цим автором та його дружиною Вандою Василевською, Кость Данкевич створив оперу «Богдан Хмельницький». У 1954 р. вона йшла в усіх оперних театрах України й користувалася величезною популярністю. Сюжет п’єси далеко не адекватно відображав історичні реалії, спеціально акцентуючи увагу на вигаданих «фактах» дружби українців та росіян. Твір також мав відверто антипольський характер. Тут маємо своєрідний парадокс. Адже співавтором лібрето, як зазначалося, була Ванда Василевська (1905–1964)[445] — польська письменниця. Однак у цьому випадку йшлося не про історичну достовірність чи національну гідність, а про виконання ідеологічного замовлення партії.

Кость Данкевич

Ванда Василевська

У зв’язку із святкуванням 300-ліття Переяславської ради з’явилося чимало різноманітних псевдонародних творів, в яких прославлялася Хмельниччина та її вождь. Звісно, готувалися ці пісні в надрах радянського агітпропу, але подавалися як творіння народних мас. Такими були пісня «Навіки з Москвою», яка ніби була записана від кобзаря П. Носача, дума «Непорушна дружба», котру буцімто записали від учасників самодіяльного ансамблю кобзарів виробничого комбінату Київського міського товариства сліпих. Такого ж типу були пісні «Ой, злітайте, соколоньки» та «Ой, збиралися на раду», що теж подавалися як продукти народної самодіяльності. Цей «фольклор» складався й записувався у 1953–1954 рр.[446]

Найбільш епічним серед цих творів є дума «Непорушна дружба». У ній прославляються діяння Хмельницького, його «визвольна війна» й, звісно, Переяславська рада. Акт «возз’єднання» України й Росії подається в ній таким чином:

«Отак розмовляли І клятву велику давали В єднанні з російським братом жити І довічно щастя й горе ділити! Гей, що з тої пори триста років минає, Та ж не горе козацьке, А наше щастя радянське На Україні цвітом весняним буяє І Кремлівська зоря його осяває! Ген-ген на полях, На колгоспних ланах, Де могили предковічні з вітрами розмовляють, Там нащадки козацькі шляхи в новий світ прокладають, Шляхи до комунізму торують, Своє життя будують з російським народом У єднанні, у згоді! Гей, гей, від Переяслава і донині У сім’ї єдиній Живе народ український з російським братом В нашій єдиній хаті! І цього єднання Нікому не зламати, Бо одна в нас мати І одна ми родина — Радянська Вітчизна єдина Ще й ленінська партія велика! Від нині до віку!»[447]

У такому ж дусі інтерпретується Переяславська рада в пісні «Ой, злітайте, соколоньки». У ній Богдан Хмельницький ніби звертається до козаків із такими словами:

«Ой, не гоже нам, братове, Жити в самотині! Будем разом із Москвою Навіки єдині!» Задзвонили в усі дзвони, Пішов гук горою: «Бути разом нам навіки З братньою Москвою!» Гей минуло триста років, Скрізь пісні лунають, Україна і Росія Цвітуть-процвітають!»[448]

Зараз можна з іронією поставитися до подібної «народної творчості». Але в ті часи вона широко культивувалася й спеціально нав’язувалася, формуючи відповідні уявлення.

Варто погодитися з міркуваннями Сергія Єкельчика, який, характеризуючи оперу «Богдан Хмельницький», відзначав таке: «Але хай якою була практична мета, у п’ятдесяті роки «Богдан Хмельницький» таки став українською національною історичною оперою. Незалежно від закладеної пропагандистської ідеї, синтез драматичної репрезентації минулого нації з помпезною видовищністю й театральністю заповнив важливу нішу в підвалинах національної пам’яті. Хоча опера прославляла «старшого брата», вона також возвеличувала героїчне козацьке минуле і звільнення батьківщини від іноземного поневолення. Так «Богдан Хмельницький» давав українському слухачеві досвід самоототожнення зі славними предками»[449].

Незважаючи на відверто ідеологізовані образи козаків і Хмельницького, козацька міфологія, сформована радянськими ідеологами в період «переяславських святкувань», мала несподіваний для них ефект. Різноманітні козакофільські твори сприяли пробудженню в українців патріотичних почуттів, формували в них гордість за своє «славне минуле».

Приблизно те саме можна сказати й про багато інших творів, у яких оспівувалася Хмельниччина. Наприклад, про згадувану монографію Крип’якевича «Богдан Хмельницький». У ній автор, як уже говорилося, попри «правильні» тези про «возз’єднання» проводив думку, що Хмельницький будував незалежну Українську державу. Але козацькому гетьману забракло сил повністю реалізувати цей проект. Через те він і змушений був звертатися до росіян. Тобто автор книги фактично пропагував ідею незалежної Української держави.

У часи «відлиги» (кінець 50-х — перша половина 60-х рр. ХХ ст.) інтерес до козацької тематики, зокрема Хмельниччини, лише посилюється. «Козацька ідея» (навіть у