Наталія Володимирівна Сняданко - Агатангел

жанр realityshow, то нова передача повинна пасувати в цю нішу. Але пропонувати потрібно було щось, чого немає на інших телеканалах. Конкуренти на той момент показували кілька таких шоу: в одному придуркуватого вигляду студент у прищах намагався вижити у джунглях Бірми, в іншому група науковців училася користуватися в польових умовах землеробськими інструментами кам’яного віку, а у третьому ентузіасти перепливали на плоті Атлантичний океан. На це я зауважив, що переплюнути конкурентів їм вдасться, тільки якщо шоу не просто запропонує нову тематику, а порушить якусь етичну норму, людям завжди подобається брати участь у чомусь забороненому. Наприклад, підглядати за кимось у замковий отвір або читати чуже листування, бажано інтимне. А якщо додати до цього ще й умови якоїсь екзотичної країни, де ніхто не бував, успіх гарантовано. Так, на п’яну голову і виникла ідея встановити приховані камери у помешканні привабливої української журналістки (еротика+політика=коктейль успіху). Але реалізовувати все це я спочатку категорично відмовився. Не спокусила мене й солідна сума гонорару.

Невдовзі я майже забув про розмову зі своїм другом з телебачення і взявся за написання аналітичної статті для солідного німецького тижневика «Україна очима іноземця». Робота забрала у мене майже цілий тиждень, але матеріал вийшов дуже цікавим (зрештою, ти його бачила, КРІС-2, здається, навіть публікував уривки).

У статті я розповів і про вашу газету, а також про тебе. Не буду приховувати, ти завжди приваблювала мене як жінка, і, можливо, я навіть захопився б тобою серйозно. Але, по-перше, я абсолютно переконаний у приреченості всіх мішаних шлюбів, можу назвати тобі 34 приклади своїх знайомих, які намагалися подолати взаємні розбіжності у ментальностях, але нічого, крім психологічних травм і видатків на розлучення, з цього не вийшло. А по-друге, я на той момент не до кінця був упевнений у своїй сексуальній орієнтації. Якби мої підозри виправдалися хоча б частково (маю на увазі бісексуальність), навряд чи це тобі сподобалося б. Так от, я завжди симпатизував тобі, але намагався тримати дистанцію і не давати приязні перерости у захоплення. І вважаю, що це мені вдалося.

Минув певний час після публікації, я повернувся до Тигирина дописувати дисертацію і тут отримав мейла від Ганса Кнехта. Він писав, що після моєї статті знайшов у Інтернеті веб-сторінку КРІСа-2, зв’язався електронною поштою з паном Фіалком, якому запропонував встановити приховані камери у помешканні Горислави Галичанко і передавати матеріали зйомок на RTL-2. Пан Фіалко погодився, канал уже має матеріали на перші кілька серій і навіть розпочав рекламну кампанію. Але проектом несподівано зацікавилася ще і газета «Гальт!», тому виникла ідея паралельно із телевізійним показом друкувати «Щоденники української журналістки». Оскільки ж твоя згода на участь у проекті у них липова, то потрібно, щоб ці статті за тебе хтось писав. Виявив бажання пан Маргаритко, але його статті не сподобалися керівництву каналу. Ці матеріали були малозрозумілі німецькій публіці, яка нічого не знає про Україну. Вирішили, що автором повинен бути хтось, хто однаково добре знає дійсність обох країн. Тоді цю роль запропонували мені.

Спочатку я хотів обурено відмовитись і розповісти все тобі. Але потім подумав, що рекламна кампанія вже почалася, отже, шляхи до відступу відрізано. Відмовлюся я, знайдуть іншого німця, що жив в Україні. Не вийде знімати тебе, камери підкинуть якійсь іншій журналістці. А якщо погодитися, то обоє ми від цього тільки виграємо. Адже такі зйомки – це серйозне порушення прав людини, і якщо інформація про те, що все відбувалося без твого відома, буде оприлюднена, це знищить репутацію каналу. Тому вони опинились у нас на гачку, і диктувати умови будемо ми з тобою. Точніше, я за тебе і за себе. Сподіваюся, я непогано подбав про твої інтереси? Про свої, здається, подбав гірше, але про це пізніше.

Так я погодився і почав писати статті для циклу «Щоденники української журналістки». Тепер щодо того, як я почувався при цьому. Спочатку, коли ще перебував під владою традиційних стереотипів, які регламентують принципи людської поведінки, то відчував провину перед тобою. Адже якби хтось так безцеремонно втручався у моє життя, та ще й користувався моєю довірою на правах друга, я б ніколи не пробачив цього.

Але поступово я почав більше заглиблюватися в інший аспект цієї справи. На той момент ми з редактором розважальних програм RTL-2 вже домовилися, що під кінець серіалу тобі запропонують роботу на RTL-2 або у виданні «Гальт!» (по-іншому тобі б це ніколи не світило). А якщо ти раптом виявиш невластиву тобі затятість і не погодишся на переїзд, то будемо переконувати фінансово. Перед цим аргументом іще ніхто не встояв. Відтоді, як було досягнуто цієї домовленості, я перестав відчувати провину перед тобою, а часом навіть заздрив тобі, адже слава прийшла до тебе сама, тобі не довелося і палець об палець ударити, щоб увійти в десятку найпопулярніших людей Німеччини. Чи уявляєш ти собі, скільки зусиль прикладають до цього інші, а здебільшого ще й марних зусиль? Тільки у клініці мого батька спеціальне відділення (до речі, вічно переповнене) займають творчі люди, яким не вдалося прославитись і вони через це захворіли на важку форму синдрому стерильності.

Але повернімося до Ukrainianpeep-show. Як ти вже знаєш, основну кількість прихованих камер було вмонтовано у щурика Агатангела. Це ноу-хау привабило до шоу чимало глядачів. Рейтинг передачі сильно зріс і після того, як зник цей ваш голландець, а в тебе закрутився роман зі слідчим. Я настільки вжився у роль автора твоїх щоденників, що часом забував, хто я насправді. Кілька разів я мало не обмовився тобі, настільки звик до того, що йде шоу, і кожен третій німець щовечора вмощується перед телеекраном, щоб побачити чергові пригоди з твого життя. Але тут з’ясувалося, що твій слідчий працює на органи безпеки, а консультант був липовим, що теж могло бути пов’язаним із розвідкою. Справа ставала небезпечною, і настав час готувати хепі-енд нашої солодкої історії. Питання було тільки в тому, як саме його закінчити, адже кінець мусив бути ефектним. І тут, мушу додати без зайвої скромності, знову не обійшлося без моєї ідеї. Саме я порадив запропонувати твоєму коханцеві взяти участь у проекті. За солідну винагороду він записав на аудіокасети сцени ваших любощів, підкинув тобі записку про побачення з Арнольдом, а вже справою пана Маргаритка було показати тобі мої статті у «Гальт!». Усе ж таки я відчував певну ревність, коли бачив, що вам із Михайлом добре разом і що ти майже готова вийти за нього заміж. Можливо, за інших