Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

величності залишилися дві-три обвуглені кісточки. З верболозу сплели опудало, досить схоже на Муані-Лунга, ба навіть гарніше за нього. Всередину запхали останки володаря, а потім вбрали опудало в святкові шати. Не забули і про окуляри та про лупу кузена Бенедікта. В цьому маскараді було щось кумедне й моторошне водночас.

Урочистий похорон мав відбутися вночі при світлі смолоскипів. За велінням Муани, на похорон скликали всіх жителів Казонде.

Коли спустився вечір, довга похоронна процесія протяглася головною вулицею від «чітоки» до потічка, де викопали могилу. Хід супроводжувався криками, ритуальними танцями, заклинаннями мганнг, гуркотом музичних існтрументів і пострілами зі старих мушкетів.

Жозе-Антоніу Алвіш, Коїмбра, Негору, араби-работорговці та їхні хавільдари теж. ішли у процесії. Муана не дозволила їм покидати Казонде, поки не поховають володаря. Всі вони добре розуміли, як небезпечно не послухатися жінки, що тільки почала вчитися ремесла володарки.

Опудало з останками Муані-Лунга несли в кітанді. Кітанду оточували дружини другого рангу. Деякі з них мали супроводити володаря на той світ. Муана йшла за цим своєрідним катафалком у своєму найкращому вбранні. Коли кітанду донесли до могили і народ з'юрмився на берегах потічка, добре стало видно яму. В ній покотом лежали чорні людські тіла, прикуті ланцюгами до вбитих у землю кілків. Вони були живі й ворушилися. П'ятдесят молодих рабинь чекали смерті. Деякі лежали мовчки, скорившися долі, інші плакали й голосили.

Муана вибрала з-поміж убраних, мов на свято, дружин небіжчика тих, що мали стати його супутницями на тому світі.

Одній із жертв, яка носила титул другої дружини, звеліли опуститися навколішки й спертись на долоні, щоб правити Муані-Лунга за крісло, як вона це робила й за його життя; третя дружина мала правити за бильце крісла, а четверта — за подушку під ногами в володаря.

В протилежному кінці ями височів пофарбований у червоне дерев'яний стовп. До стовпа прив'язали білу людину — ще одну жертву на цьому похороні.

Це був Дік Сенд. На оголеному до пояса тілі юнака виднілися сліди тортур, яким його піддали за наказом Негору. Дік Сенд спокійно чекав смерті. Він знав: надії на порятунок немає.

Проте ще не настав час руйнувати загату.

На знак Муани кат Казонде перерізав горло четвертій дружині Муані-Лунга, яка лежала в ногах у опудала. Це було сигналом до початку кривавої різанини.

Крикам жертв вторувало перегукування катових помічників, яке тонуло в несамовитому галасі юрби.

Нарешті Муана жестом наказала зруйнувати загату.

Воду пустили тонким струмочком. Вона заливала тіла рабинь, що лежали на дні ями. Коли вода сягнула Дікові Сенду до колін, він зробив останнє зусилля, щоб розірвати пута.

Нарешті потік увійшов між свої береги. Голови рабинь зникли під водою. І ніщо вже не вказувало на те, що тут поховано понад п'ятдесят душ, принесених у жертву мертвому володарю Казонде.

Як важко мені описувати ці картини! Але я вважав своїм обов'язком відтворити їх у всій їхній жахливій реальності. Такі поки що люди, які населяють ці похмурі краї. І треба, щоб у світі знали про це.

Розділ XIII

У ФАКТОРІЇ

Гарріс і Негору брехали, кажучи, що місіс Уелдон, її син Джек та кузен Бенедікт загинули. Всі троє перебували ніде інде, як у Казонде.

Після того, як термітник було взято приступом, місіс Уелдон, Джека та кузена Бенедікта відвели в табір на березі Кванзи, а звідти перепровадили до Казонде. Загін, очолюваний Гаррісом і Негору, охороняла дюжина тубільних солдатів.

Місіс Уелдон та Джека несли в кітанді. Це дуже дивувало місіс Уелдон. Чому такий немилосердний чоловік, як Негору, турбувався про їхні вигоди? Що в нього на думці?

Отже, дорога до Казонде була для них зовсім не втомлива. Кузен Бенедікт ішов бадьоро: здавалося, його не брали ніякі злигодні. А що йому дозволяли шукати комах у лісі, то він і поготів не нарікав на долю.

Невеличкий загін прибув до Казонде на тиждень раніше за караван Ібн-Хаміса. Місіс Уелдон із Джеком та кузеном Бенедіктом поселили в факторії Алвіша.

Малий Джек майже одужав. Відтоді, як вони покинули болотисті місця, пропасниця до хлопчика не поверталася. Звісно, якби мати й син ішли пішки, вони геть знемоглися б. Але їх несли в кітанді, ба навіть піклувалися про них, тож вони почували себе непогано, принаймні фізично.

Місіс Уелдон нічого не знала про своїх супутників. Вона бачила, як Геркулес утік у ліс, але не відала, що з ним сталося далі. Вона тішила себе надією, що тубільці не вчинять розправи над Діком Сендом без Гарріса й Негору. Але Нен, Том, Бет, Остін і Актеон! Вони — негри, і з ними, безперечно, поводитимуться як з неграми. Бідолахи! Чи могли вони думати, що їм доведеться брести в каравані невільників по цій страхітливій Африці…

Місіс Уелдон не знала навіть, що караван Ібн-Хаміса прибув до Казонде.

Вона чула галас ярмарку, але гадки не мала, що то таке. Не знала вона ні про те, що Тома і його товаришів продали арабському купцеві, ні про те, що їх незабаром поженуть до нового господаря. Не знала і про загибель Гарріса, і про смерть Муані-Лунга, і про його пишний похорон, де Діка Сенда мали принести в жертву. Нещасна жінка була в лабетах работорговців і Негору. Вона не могла навіть накласти на себе рук, бо що тоді сталося б з її сином?..

Місіс Уелдон не відала, що чекає її в майбутньому. Під час переходу від Кванзи до Казонде Гарріс і Негору не обізвались до неї і словом. А в Казонде вона жодного разу їх не бачила. Виходити з факторії їй не дозволяли.

Чи ж варто казати, що кузен Бенедікт — ця велика дитина — нічим не міг зарадити біді місіс Уелдон? Це й так зрозуміло.

Коли вельмишановний учений довідався, що він не в Південній Америці — доти він у цьому не сумнівався, — а в Екваторіальній Африці, то навіть не спитав, як же це вийшло. Проте він був глибоко розчарований. Адже кузен Бенедікт дуже пишався тим, що перший знайшов в Америці муху цеце та войовничих термітів. А виявляється, це звичайнісінькі африканські комахи, яких раніше за нього знайшли й описали вчені-натуралісти! Кузенові Бенедікту довелося розпрощатися з мрією уславити своє ім'я відкриттями. Справді, яка дивина в тому, що ентомолог привіз із Африки колекцію африканських комах?..

Але, заспокоївшись після розчарування, кузен Бенедікт сказав собі, що «земля фараонів» — так він називав Африку — невичерпна скарбниця для ентомолога і що він анічогісінько не втратив,